Вибір Серця

Розмір шрифту: - +

Розділ 13. Незапланований прихід

 

Деякі пісні, щоб не читати цей розділ у тиші:

Niall Horan - "This Town".
Jaymes Young - "I'll Be Good".
Без Обмежень - "Розкажи".
Charlene Soraia - "Wherever You Will Go".
Егор Крид - "Берегу".
Maroon5 - "She Will Be Loved".

Прохання — не сприймати зміст кожної пісні дуже буквально.
 

 

ЛІЛЯ.

 

— Кхе-кхе... — день був похмурим. Обіднє сонце ніяк не хотіло показуватися з-за темних хмар. Погода на дворі всім своїм єством підказувала, що скоро вся рослинність землі й сухі вулиці скупаються в прохолодному дощі. "Хмм... А зранку сонечко було таким яскравим, що ніхто навіть не підозрював, що згодом впаде дощ". Я лежала в ліжку з температурою 38,8. Вікно було відчинене лише частково, щоб в кімнату могло обережно заглядати свіже повітря."І як так вийшло? Як я могла заснути в тій ванній? Адже ж просто захотіла трохи розслабитися і відпочити після того випускного... А вийшло так, що захворіла... Ех... Якась я невезуча...". Повернувши голову вбік вікна, я побачила горобця, який щось квапливо шукав на моєму зовнішньому підвіконні. "Здивувало те, що Данік, коли повернувся, був просто сам не свій. Може, Меліна йому щось зробила? Треба буде в неї спитати... І цікаво, що сталося з Еволом? Адже одну частину вечора він був веселий, а іншу, коли, до речі, Неза не знати чого пішла додому, такий весь похмурий ходив, що, здавалося, на ньому лиця не було… Скоріш за все, між тою дивною парочкою щось трапилося… І це я також повинна уточнити...". "Ей, а може не будеш пхатися не в свою справу?" - почувся голос підсвідомості. "Не наказуй мені. Вони мої друзі і я за них переживаю". "Щось ти стала надто вперта, треба було тобі лише захворіти. Ну, тебе вже, напевно, ніяк не переконаєш. Всьо з тобою ясно." - мовила підсвідомість, приречено видихнувши. "Що "ясно"?" - відповідь на своє питання я не почула. "Коротше, треба швидше поправлятися...".

 

 

Почувся стук у двері.

— Я зайду. — повідомила Неза, заглянувши в Ліліну кімнату. І, після дозволу сестри, ввійшла. — Я принесла тобі теплий чай в термосі. Будеш його час від часу пити, адже коли ти хвора організм потребує багато води. — сказала вона, поставивши той самий термос на тумбочку.

— Гаразд. — стомлено мовила сіроока.

— А зараз тобі бажано було б поспати. Я йду в місто за деякими продуктами, щоб... — Неза хотіла договорити, виходячи з кімнати, але Ліля її перебила:

— З Еволом? — почувши ім'я хлопця, малиноока непомітно здригнулася.

— Ні. — холодно відповіла вона. — Я не хочу мати справу з цим бабієм.

— Що? Але чому? — здивувалась Ліля. — Що він тобі такого зробив?

— Мені він нічого не зробив. Просто навіки впав у моїх очах.

— Впав у твоїх очах?

— Так.

— Тобто? Поясни.

— Не треба тобі цього знати.

— Щось трапилося там... Під час святкування випускного... Чи не так? — згадавши всі події, після такого обережного питання сестри, Неза вкотре здригнулася.

— Н-ні... Нічого не трапилося.

— Неза, ти щойно запнулась.

— І що з того? — легко гаркнула дівчина.

— Це означає, що щось точно трапилося. — відповіла Ліля. — Розкажи мені, будь ласка... — попросила вона, а синьоволоса подивилася на неї жалісним і ображеним поглядом. Сіроока тепло посміхнулась у відповідь.

— Д-добре... Я розкажу. Тільки трохи зачекай. Я хочу зробити собі чаю. — змучено видихнувши, сказала вона.

— Гаразд. Буду чекати. — дівчина ще раз посміхнулась, після чого Неза акуратно вийшла з кімнати.

 

Ліля знову залишилась сама. Ну, принаймні, вона знала, що це не на довго.
Краплі прохолодного й літнього дощу потихеньку починали свою коротку подорож: одні відчайдушно летіли з хмар і розбивалися об асфальт, а інші розбивалися об шибки вікон будинків, тим самим утворюючи різноманітні узори, стікаючи до низу.
Рожевоволоса повільно повернула голову знову в бік вікна і стомлено стулила очі.
"Чомусь, коли влітку падає дощ я починаю хотіти спати…Тому, якщо Неза все ж прийде, то ми не зможемо поговорити, адже я вже буду спати.." – подумала наша головна героїня і покірно віддалася світу Морфея.

Згодом так і сталося: Неза зайшла в кімнату до сестри і, побачивши, що та спить, полегшено зітхнула – їй не доведеться нічого розказувати. Пізніше вона поміняла марлеву пов'язку на чолі дівчини і вийшла з приміщення.


 

На годиннику була восьма година вечора. Дощ все ще падав, змиваючи весь біль і напруження з матінки-землі. Місцева флора любила і цінувала дощ, адже відвідував він її досить рідко. За весь час, за який не було дощу, вона виснажувалася пекучим сонцем, а коли він раптово приходив, вважала його за свого спасителя.
 

 

Тихими вулицями міста прогулювався майже до нитки мокрий юнак. Його волосся вже не стирчало в різні боки, як раніше, а від холоду по шкірі пробігали мурашки.
"Що ж робити? Трясця! Як так взагалі вийшло, що в мене вкрали парасолю?? Капець, во я розлізлий.." – злився той самий хлопець, який, як ви вже зрозуміли, був нашим головним героєм.

Проходячи повз будинок сім'ї Фрінке, він раптово зупинився і підняв голову. "Хм..в неї що, завжди вікно відчинене? Я ж говорив, що це може бути небезпечно. Чому ж вона не послухала?" – думав Елеазар, дивлячись на вікно дівочої кімнати, в якій горіло світло. "О! А загляну я до неї! А то до мого дому ще далеченько йти треба. А вона мені точно не відмовить. До речі, ми не бачилися від тоді, як я її врятував від тих покидьків.." – вирішивши, що він буде робити, наш головний герой таки заліз на другий поверх будинку і постарався зробити це дуже акуратно. Після чого вмостився на внутрішньому підвіконні і, тихенько закривши вікно, почав розглядати кімнату.
"Хмм..ніби, нікого нема...дивно…де ж вона..?" – подумав Ел, вочевидь не помітивши Лілю, яка мирно спала на ліжку біля самого вікна. Але, коли володарка рожевого волосся таки була помічена, хлопець аж скрикнув і стукнувся об вікно.



Asteriya

Відредаговано: 23.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись