Видіння Єви

Розмір шрифту: - +

Видіння пристрасті

Осінній вітер розганяв пожовклі листки та забирався під пальто, вихолоджуючи шкіру. Я обнімала себе руками в надії зберегти хоч якісь залишки тепла. Не витримавши, зайшла у привітне та затишне кафе щоб погрітися та замовити кави. Я все одно вийшла з дому із запізненням, тож ще декілька хвилин нічого не змінять.

Дзенькнув мобільний. Покоперсавшись деякий час в сумочці, я витягнула його і глянула на екран. Це ж треба, мою відсутність нарешті помітили. Іноді починало здаватись, що я випадково стала невидимкою. Як інакше пояснити, що людина, яка має вводити мене в курс усіх справ та пояснювати що до чого, просто не звертає на мене жодної уваги.

На коротке запитання про моє місцеперебування, я скинула адресу кафе та запитала що трапилось. У відповідь отримала лише прохання залишатись там та лаконічне: “Скоро буду”. Я заховала телефон та забрала своє замовлення. Не минуло і трьох хвилин, як до дверей кафе під’їхав автомобіль чорного кольору, голосно просигналивши разок. Це водій дав знати, що він на місці. Я вийшла на вулицю з двома стаканчиками кави. Вітер знову нагадав про себе пробираючи до костей, тож я хутко сіла в машину та передала один зі стаканчиків своєму куратору:

- Чорний без цукру. Все як ти любиш.

Я подивилась на нього і в котре замилувалась. Правильні риси обличчя, виразні скроні з легкою щетиною, по якій так і хочеться провести пальцем, та голубі очі, в яких бачу лише холодну байдужість. Це ж треба так вляпатись! А починалось усе зовсім інакше.

З самого початку практики він мене підтримував, допомагав та пояснював усе, що було не зрозумілим. Я супроводжувала його в кожному виїзді на місце злочину і дізнавалась стільки нового, що в голові не поміщалось.

Інколи мені вдавалось зрушити розслідування з місця, отримуючи інформацію через свої видіння. Надіюсь, мені вдавалось робити це не викликаючи підозр, та суть в тому, що він дослухався до моїх порад. Я не знаю що трапилось потім, та чим більше я в нього закохувалась, тим дальше він віддалявся. А зараз взагалі дивиться, наче крізь мене.

- Дякую, - сказав він та взяв стаканчик, ненароком доторкнувшись при цьому до моєї руки.

Я затамувала подих в очікуванні видіння, і дар мене не підвів. Але те, що я побачила, змусило мене різко відсмикнути руку, так що кава ледь не розплескалася.

Розгарячені тіла сплітаються у пристрасному танку. Місяць заливає темну кімнату своїм сяйвом крізь вікно, залишаючи бліки світла на шкірі коханців. Моє біляве волосся спадає на його оголені груди, а з губ зривається стогін задоволення.

Видіння заставило моє серце битися швидше, чи то в передчутті цього моменту, чи в повному запереченні щойно побаченого. Щоки покрив густий рум’янець, а дихання перехопило. Андрій же кількома ковтками допив свою каву та завів машину не помічаючи мого стану.

- Куди ми їдемо? – запитала я щоб звернути свої думки в інше русло і його відповідь мене не розчарувала.

- На виклик. Жінка прийшла додому вранці і побачила на підлозі тіло свого чоловіка. Його зарізали, а будинок, схоже, пограбували.

- Чому ти береш мене з собою? Останнім часом я лише справи на твоєму столі переглядала.

- В тебе залишилось менш як тиждень часу, щоб описати розкриття якогось злочину та закрити практику. Жодна зі справ, що я тобі залишив, тебе, схоже, не зацікавила, тому я вирішив дати тобі власне розслідування.

Якщо він про теку зі старими нерозкритими справами, що лежала на його столі, то я навіть не дивилась до них. Одна записка чого варта? “Все відділення намагалось розкрити ці злочини. Маю надію, що у тебе вийде”. Більше скидалось на спробу спекатись мене, щоб не мішалась під ногами.

- Це… в мене просто слів нема, - в душі здійнялась просто буря емоцій. Це ж треба так довго мене ігнорувати, щоб потім видати таке… Моє перше справжнє розслідування з усіма ресурсами поліції. Та я просто в захваті! Проте слідом прийшла інша думка. А що як я не справлюсь?

- Ти справишся. Я бачив твої можливості, - сказав він, побачивши різку зміну мого настрою.

Це він на що натякає? Якось мене попередили, щоб я не розкривала йому таємницю свого дару. Невже він здогадався? Як?

- У тебе є все, що потрібно для цієї роботи, - тим часом продовжував він. – Гострий розум, інтуїція і бажання докопатись до істини. А ще, ти завжди зможеш звернутись за порадою до мене.

Я усміхнулась і подякувала йому. Ні, не здогадується. Дивно, та зараз він зовсім не виглядав байдужим. Його погляд обпікав та змушував мене червоніти, пригадуючи нещодавнє видіння.

Нарешті ми приїхали на місце. Невеликий особняк в затишному районі на окраїні міста, огороджений високим парканом з кам’яними стовпцями. Заїжджаємо у ворота та виходимо з машини. Це місце, наче втілення моїх мрій про ідеальний дім. Будинок зовсім не впадає в око своєю розкішшю, але виділяється серед сусідніх сучасною простотою. Ідеально прямі лінії, фасад темно-сірого кольору з дерев’яними панелями та великими вікнами. Подвір’я продумане до найменших деталей: декоративні кущі, маленький штучний водоспад, що стікає з гори правильно поскладаного каміння, та стежки, вимощені бруківкою – тут точно попрацював ландшафтний дизайнер.

В середині панує скандинавський стиль – грубо сколочені меблі та мінімалізм. Тут також відчувається рука професіонала. Правильне освітлення, світлі кольори, щоб візуально збільшити простір, навіть декор підібрано відповідний. Заходимо у вітальню, де на ворсистому кремовому килимі розпростерте тіло чоловіка. Криміналісти зробили уже чималу роботу. Кожна важлива деталь пронумерована та сфотографована.



Ярина Мартин

Відредаговано: 30.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись