Війна Сфери. Вогонь

Розмір шрифту: - +

5. Падіння

ПРОСТОРОВО-ГАЛАКТИЧНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ КАТЕР ЛЕТОС

 

Мілен і Нейл сиділи за пультом керування. Проекція Летоса, хлопець п'ятнадцяти років, як рідний брат схожий на проекцію Джарека, тільки старший, сидів у кріслі збоку. Ленора вмостилася на зручній канапі.

Врятованих ргодкасонців розмістили у каюті Летоса. Вони ще здебільшого намагалися відіспатися, щоб вгамувати емоційний біль і притишити яскравість спогадів.

Летос тільки пройшов підпросторовий канал, вийшов у восьмій галактиці. Ленора збирала всю свою рішучість та мужність. Її очікувало дуже важке рішення. Мілен і Нейл мовчали. Летос зупинився посеред космосу.

– Я мушу поговорити з ними, – мовила Ленора. – Ви ж мене розумієте?

– Так, – відповіла Мілен.

– Мушу з ними поговорити, – повторила Ленора і додала тихіше і менш рішуче: – Чи хоча б в очі подивитись.

– Якби могла, пішла б із тобою, – з сумною злістю сказала Мілен.

– Мені було б легше. Та цей бій маю вистояти одна.

До рубки несміливо зайшов Ктр. Поцікавився, чому зупинився корабель.

– Все добре, – запевнив його юнак-Летос.

Здавалося, що ргодкасонський миротворець досі не усвідомив, що наймолодший з екіпажу – насправді комп’ютерний розум.

– Ви можете нас зрозуміти. Після пережитого мої співвітчизники навчилися боятися.

– Не хвилюйся, Ктр, зупинилися на моє прохання. Скажи, що коротке перезавантаження двигуна. Як Мерог?

– Мовчить, – знизав плечима командир ргодкасонських миротворців, але вперше без осуду до Ленори.

Коли ргодкасонець вийшов, Летос обурливо попередив:

– Не пояснюй ніколи моїх дій поломкою.

– Він забобонний, – додав Нейл.

– Я не забобонний, але у силу слів вірю! – огризнувся Летос, і його проекція розтанула.

 

ПЛАНЕТА РГОДКАСОН

 

Планета Ргодкасон знаходиться між восьмою і дев'ятою галактиками на границі ради п'яти галактик – Пателли.

Планета Ргодкасон – друга з трьох планет системи Гарнатаце.

Гарнатаце – також власна назва яскравої білої зірки, навколо якої обертається велика червоно-жовта планета Ргодкасон.

Космодром біля єдиного міста на планеті.

Колосальне за розміром місто, колосальній космодром. Місто дуже високе. Хмарочоси зустрічають і проводжають кораблі, які йдуть на посадку чи злітають у космос. Таке відчуття, що важкі пасажирські кораблі відштовхуються від гострих дахів будинків.

Ргодкасонці у каюті зі сльозами вітали свою планету, милуючись нею в екрані-ілюмінаторі.

– Башта, прошу надати майданчик для посадки, – говорила Мілен в ефір.

– Назвіть причину прильоту на нашу планету, – запитувала башта приємним жіночим голосом.

– Ленора Пріорол прилетіла до батька, – втрутилась у розмову Ленора, – Лікарі, що вижили у миротворчій місії, повернулися додому.

– Двадцять п'ятий квадрат, синє поле. Повідомити вашого батька? Чи журналістів?

– Ні, пришліть чотири гравітави до злітного майданчика. Нашим людям потрібен час, щоб оговтатись.

 

Вона увірвалася до будинку батька. Пріорола вже попередили. Він зустрів доньку у вестибюлі. Високий, сильний чоловік із гарним обличчям і білим волоссям, зібраним у короткий хвіст. У вусі сережка з яскравим рубіном. Сережка його дружини, котра загинула у далекому космосі під час дослідницького польоту, у якому вона була науковцем – біологом і медиком. Беріг, ось уже двісті років, як кохання, так і пам'ять про свою кохану. А доньку, котра пішла за покликом серця, а не обов'язку, не розумів.

– Донечко моя! – Пріорол кинувся назустріч Ленорі, обійняти її, щоб утішити.

Відчути врешті, що вона вижила у тому пеклі космодрому Над, де загинуло більше двадцяти його співвітчизників. Впевнитися, що вона жива...

Ленора зупинилась у дверях батьківського будинку. Хоча то був палац, білий великий палац із скла, кришталю і тагоку. Тагоку, котрий так ненавидів її чоловік. Ленора, дивлячись на білі стіни з витонченими барельєфами, заплакала. Ноги вже не тримали, вона сіла на канапі при вході. Затулила обличчя руками, розхитувалась, вражена усвідомленням горя, і плакала.

Пріорол упав перед донькою на коліна. Намагався обійняти, втішити. Від дотику його рук, від його голосу, що також здригався від горя, вона наче прокинулась, сльози висохли.

– Куди їх забрали? – жорстко запитала вона.

Пріорол відсахнувся. Сів на підлогу, схилив голову. Слуги стояли під стінами, перелякані і вражені. Няня Ленори, жінка з планети Ракку, плакала, та підійти не наважилась.



Марк Алл

Відредаговано: 12.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись