Війна Сфери. Вогонь

Розмір шрифту: - +

2. Втеча

То було диво, що вночі під обстрілом серед вибухів вони втекли. Платформа мчала над землею на шаленій швидкості, прямувала під захист безкрайнього лісу, що наче ковдрою вкривав усе передгірʼя.

Ленора здивувалася, коли вдихнула свіже повітря. Воно пахло сухими травами. Жінка озирнулася на божевільне пекло. За спиною вирував вогонь, чулася канонада пострілів і вибухів. За спиною війна та смерть, а тут трава й дерева. Заспівала нічна птаха, защебетала, радіючи теплій безвітряній ночі. І туман стелився над лугом: не смердючий дим пожежі, а ласкавий вологий туман, що ніс запахи квітів.

Перевертнів, котрі нечутно мчали за платформою, вона побачила відразу, хоча вони й були схожі на бляклі тіні. Намагалася їх рахувати, та де вслідкуєш?.. Ленора про перевертнів мовчала, не хотіла налякати співвітчизників. Хто знає, за кого вони сприймуть примарних звірів? Особливо, після пережитих жахів.

Рани зцілювалися. Біль вщухав. Організм ргодкасонців швидко відновлюється. Чорні від гару, в обгорілому одязі, вони дивились одне на одного, намагаючись упізнати.

Та удача на війні зрадлива. Несподівано пролунав вибух. Гравітаційна платформа з ргодкасонцями натрапила на мінне поле. Важка летюча машина, падаючи, зрізала, наче ножем, молоді деревця на узліссі. Втікачі попадали на вологу від роси траву.

Платформа врізалась у землю і запалала – напевне у вибухівку було закладено ще й горючу суміш.

На галявину вибігли калтокійці. Широкоплечі, худорляві, гнучкі. Довге волосся падало на обличчя. Форма з правдивого полотна у підпалинах, пробита кулями, порвана уламками гранат. Калтокійці були скривавлені, та вже встигли відновитися.

Ргодкасонці злякалися. Калтокійці видалися їм ополченцями. Одна жінка крикнула, інша заплакала. Чоловіки виступили наперед. Ктр і Мерог підвелися, стали перед вояками, намагаючись власними тілами затулити співвітчизників від куль і ножів.

Чорні вояки зупинилися. Наперед вийшли двоє струнких, близько шести фрето[1] зростом, чоловіки. Зупинилися, зброю тримали дулами донизу.

Пташка співала. Зацокотіла у траві якась комаха.

Мерог упізнав їх, посміхнувся, замислився над тим, як калтокійці наздогнали втікачів, адже гравітаційна платформа рухалась із швидкістю понад сто фредо[2] на іто[3]. Невже так швидко можуть бігти?..

Ленора звелась на ноги і підбігла до свого чоловіка. Гел обійняв її, вона тулилася до нього, вчепившись рукою у брудну сорочку. Він поцілував її волосся, щось казав, заспокоював.

– О, яка демонстрація почуттів, – зневажливо бубонів Мерог, закриваючи очі аристократичною рукою.

Другий калтокієць, що мав біляве волосся і білу шкіру, потягнув першого за рукав. Хоча зараз усі, хто вийшов з пожежі, і білошкірі біловолосі ргодкасонці, і калтокійські найманці, що мали різний колір шкіри і волосся, почорніли від гару. Хіба що на ргодкасонцях більше обгорів одяг.

– Ти не забув? Ми посеред мінного поля, – тихо нагадав білий. – Тут палає... А там місто, його досі зачищають... Здається.

– Ви можете хоча б назватися? – попросив командир миротворчого загону Ктр Наррос. О, так! Манери ргодкасонців увійшли у легенди. Світ може собі горіти, та етикет понад усе. – Чи хоча б імʼя назвати...

Може, саме це і змушує їх навіть у такі моменти гордовито тримати аристократичні голови. Добре, що ще на плечах.

– Немає потреби, – ледь чи не крізь зуби промовив Мерог. З ревнощів навіть ргодкасонець, іноді, може забути про ввічливість. – Це калтокійські найманці, і командує ними офіцер Гелард даРідас. Звикнете, командире, ми часто з ними зустрічаємося на війнах. Щось для вас, я бачу, це все також було несподіване, – це вже до Гела, показав свою обізнаність. – Зброя не ваша.

Ленора відсторонилася від чоловіка, почула про мінне поле, злякано подивилася на білого калтокійця, той кивнув, чи то вітаючись, чи відповідаючи її думкам.

Ктр здивовано запитав у Ленори:

– Пані. Це ваш чоловік?

Командир загону калтокійців підійшов до командира миротворців. Ленору він від себе не відпустив. Та вона й сама вчепилась у руку чоловіка, уважно дивлячись собі під ноги, наче могла побачити ті небезпечні міни. Калтокієць назвав себе:

– Гел.

– Ктр, – назвався ргодкасонець.

– Ви цілком вірно все бачите, принце, – з усмішкою відповів Гел Мерогу. – Ми були на збитому кораблі. А тепер нам бажано тікати звідси.

– Чому? – Мерог склав руки на могутніх грудях. – Скоро прилетить команда рятівників. Ми їх тут почекаємо.

Ніч. Платформа ще палає, канонада і відблиски пожежі на космодромі. У світлі пожежі обличчя стали чіткішими і різкішими.

– Не прилетить, – відповів Гел. – влада Над найняла армію Братерства. Усі кораблі, що не мають на борту їхнього символу, відігнали за кордони системи і порадили забиратися геть. Прибульці на Над тепер у статусі злочинців, винні у підбурені до війни. Рятувати злочинців – важкий злочин. Це було останнє повідомлення, прийняте капітаном того злощасного корабля. Сигнали ваших маячків блокуються сіткою, та ще гірше, коли їх зафіксують планетарні служби спостереження. Раджу вимкнути.



Марк Алл

Відредаговано: 12.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись