Вишенька

Розмір шрифту: - +

13

Для багатьох з нас дуже важливим етапом у житті є знайомство другої половинки з батьками. Звичайно, немає написаних правил, коли потрібно організовувати це знайомство, але, як не крути – це новий крок у стосунках. Цей жест означає, що відносини серйозні й закінчаться вони весіллям. Однак, після знайомства з батьками ніхто не примушує йти відразу під вінець.

Тарас з першого дня знайомства хотів відрекомендувати Вишеньку своїм батькам, хотів, щоб вони пишались ним, хотів заявити про свій скарб. Та хлопчина ніяк не міг знайти підходящого моменту, боявся, що ще зашвидко, що спеціальне запрошення в гості налякає дівчину. Тим паче, надто вже він переживав, чи сподобаються одне одному нові знайомі, чи полюблять батьки Вишеньку так, як любить Тарас і навпаки.

Дуже довго думав юнак, як же все-таки організувати ось те знайомство. І ось тут Тараса просять взяти участь у благодійному концерті, а на знак подяки йому можна буде запросити на концерт трьох людей. Хлопчина дуже гарно грав на скрипці, нічого приховувати правду, але він завжди боявся виступати, а тут ще й велика сцена, платний концерт, багато глядачів. Але якщо не зараз, то хто його знає, коли ще буде слушна нагода. Але хіба Тарасу на сцені буде в голові музика, він же буде переживати, як там Вишенька, яка сидить поруч з його батьками. А якщо вони під час концерту так і не познайомляться або у них виникне конфлікт? Що ж його робити? А може, їх познайомити перед концертом або попередити кожного про те, хто буде сусідом на концерті? Як вчинити правильно? Це був тільки другий місяць відносин Тараса з Вишенькою, але батьки вже досхочу наслухались про дівчину свого синочка і не раз просили показати фотографію тієї чарівної принцеси, але Тарасу так і не вистачило духу показати їм її, боявся, що щось може не сподобатись. Хоча, що може не сподобатись в такій ідеальній людині? Це ж кохана Вишенька, найрозумніша, найвродливіша, най-найкраща.

Тарас дуже багато думав про момент знайомства дівчини з батьками, планував різне, міняв думки, але на цю тему вони з Вишенькою ні разу не говорили. Він ніколи не починав першим, бо боявся злякати її цим, та й Вишенька теж ніколи не піднімала цю тему. Але, можливо, ще причиною було те, що Тарас поруч зі своєю коханою думав зовсім не про якесь там знайомство, він просто насолоджувався моментами, коли вони були разом. Ах, як же це все романтично…

Та повернімось до моменту, коли у Тараса в руках опинились три квитки на благодійний концерт. «Ні, не буду нікого ні про що попереджувати. Нехай буде те, що має статись: якщо познайомляться – то добре, а як ні, то буду шукати інший спосіб», - подумав юнак. Хлопчина подарував квитки батькам і Вишеньці, пояснив о котрій годині все починається і попередив, що сам він до центрального театру міста (де ж і відбуватиметься все) приїде набагато скоріше, щоб провести репетиції.

Отже, театр імені Ольги Кобилянської, майже сімнадцята година, повний зал людей, темно. Ось-ось мають піднятися лаштунки, глядачі вже не раз аплодували, бажаючи цим пришвидшити початок.

До зали заходить Вишенька і швиденько намагається знайти потрібний їй ряд і місце. «О, люди ще перешіптуються, значить я не сильно їм заважатиму, коли буду просити їх дати мені дорогу, маю дві хвилини до початку», - подумала дівчина. Нарешті вона знайшла свій ряд, а от місце виявилось не крайнім, на жаль. Потрібно все-таки просити людей посунути свої ніжки, зробити їй стежинку і попросити пробачення, якщо стежинка виявиться вузькою і ненароком наступить комусь на ногу. Хоча, тільки чотирьох людей треба просити про таке. І так, першою перешкодою був старший чоловік в окулярах приблизно п’ятдесятирічного віку, наче виглядав він добряком, але мав великий животик, тому перелетіти його не вдасться. Вишенька ввічливо попросила пропустити її, і чоловік не полінувався, а таки встав, щоб дівчина могла пройти далі. «Мінус один», - пролунало в голові нашої героїні. Наступною перешкодою була худенька дівчинка, тому проблем не мало б виникнути – так подумала Вишенька й наступила на шарф тій же худенькій не проблематичній дівчині, яка також прийшла подивитись на концерт. Наша героїня попросила вибачення з ввічливою усмішкою і з думкою «а нема чого розкидати речі» пішла далі. Невдоволений старший чоловік все-таки посунув свої ноги вбік, роблячи доріжку, а жінка, яка була четвертою перешкодою для Вишеньки, навпаки, з усмішкою пропустила дівча. Вишенька подумала: «Той дядя, певно, злий, бо прийшов надто швидко на концерт і вже не один раз змушений був давати комусь дорогу, а жіночка, мабуть, прийшла на пару хвилин швидше за мене й сама пройшла через перешкоди, тому й пропустила мене з усмішкою. Бо тебе можуть зрозуміти лиш ті, хто пройшов подібний шлях».

Ну що ж, Вишенька вже у своєму кріслі. День у дівчини був дуже насиченим, і через це в шлунку було порожньо. Добре, що концерт ще не почався, а в сумці у Вишеньки було два круасани. Ну що ж, на інтелігентські манери потрібно зараз закрити очі і врятувати себе від голоду. Глядачі почали аплодувати, а дівчина відкрила тим часом перший круасан. Жіночка, що сиділа справа і кучерявий хлопець зліва подивились дивним поглядом на Вишеньку. «Знаю, що це неввічливо, але я така голодна», - намагалась виправдатися дівчина подумки. Їй було дуже соромно за свій вчинок, треба ж якось перепросити чи що, пояснити, що вона не їла майже нічого впродовж цілого дня. Але замість цього у неї вирвались такі слова:

  • Будете? У мене є ще один, можу поділитись, - і зніяковіло простягнула круасан сусідам.

Хлопчина похитав головою, а жінка відповіла з посмішкою:

  • Ні, дякую. Смачного, дитинко.



Ольга Торська

Відредаговано: 14.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись