Вишенька

Розмір шрифту: - +

15

Зима майже дійшла до свого кінця, хоча на вулиці снігу було ще ой як багато. Годинник показував сьому ранку.

Тарас прокинувся. Ліжко було таким теплим, так не хотілось з нього вилазити, але потрібно, потрібно йти на пари. Доки кавоварка працювала, хлопчина поголився, потрібно виглядати сьогодні красивим, як-не-як - День святого Валентина, День Закоханих. Перший День Закоханих без Вишеньки.

З одного боку, наче немає чого святкувати, але ж у цей день обов’язково потрібно піти на кладовище до коханої в гості з квітами. Тому потрібно виглядати надзвичайно красиво.

Отже, юнак одягнув костюм і пішов на пари. Після закінчення останньої лекції, завітав до квіткової крамниці, а опісля й до цукерні. Тримаючи подарунки у руках, Тарас попрямував до кладовища.

  • Привіт, кохана, – це були його перші слова після молитви над могилою. – Як ти в мене?

Звичайно, що відповіді він не почув. Знаєте, як то буває, коли помирає хтось з близьких, але ти відчуваєш їх присутність, відчуваєш їхню розмову? В Тараса такого не було. Так, він розповідав про своє життя, про свої будні, але ніколи не відчував, що Вишенька його чує. В принципі, з точки зору психічного стану, мабуть, це нормально. Але, швидше за все, причиною було те, що в житті ми зазвичай віримо в те, в що хочемо вірити. А в нашому випадку, хоч майже рік пройшов після похорону дівчини, Тарас все ще не хотів усвідомлювати тієї втрати. Так, він приходив на кладовище дуже часто, вів розмову з коханою, але робив це швидше тому, що це був принаймні єдиний спосіб поговорити з Вишенькою. Хоча дівчина дуже часто снилась нашому герою, але ми не завжди в силах контролювати наші сни, і тому не завжди Тарас говорив у снах те, що хотів на яву. Тому цвинтар – це саме те місце, де спокійно можна звернутись до коханої.

Тарас розказав останні події, трохи помовчав, а далі подивився на подарунки, що приніс із собою, і з усмішкою поставив їх під хрестом.

  • З Днем святого Валентина, кохана, – промовив юнак. – А пам’ятаєш наш перший День Закоханих разом?...

І тут почалась чергова історія кохання…

Ти в мене завжди була романтичною дівчиною. От я - ні. Я був більше практичним, ніколи раніше не вважав, що сентиментальні речі відіграють якусь важливу роль у стосунках. Ти навчила мене думати інакше. Дякую тобі за це. Дякую за терплячість до мого колишнього характеру. Уммм…. Яка ж ти в мене хороша…була. Як я тебе любив.

Пригадую, коли ти починала робити мені маленькі подарунки, мені спочатку було так незвично їх отримувати, але так було приємно. Я спочатку боявся теж починати тобі робити маленькі сюрпризи, щоб ти не подумала, що я якийсь слабохарактерний. Це вже згодом я зрозумів, що сюрпризи коханій людині – зовсім не ознака слабкості, а, навпаки, це ж свідчить про те, що ти робиш усе, щоб твоя друга половинка була щасливою. Шкода, що про це мало хто знає досі. Не раз, коли знаходишся в чоловічій компанії, можна почути: «Я ж мужик, нехай знає моя, хто має бути головним. Все буде так, як я сказав!», ну і щось інше в цьому ж дусі. Я куди більше поважаю тих, хто в чоловічій компанії говорить: «Нехай, хочете називати мене шматкою, то називайте, зате моя жінка біля мене сміється, вона щаслива, а що там ваші жінки, плачуть?» Я впевнений, що ти розумієш про що я говорю, бо ми не раз говорили з тобою про це.

Я ще досі дивуюсь, як ти, Вишенько, продовжувала робити мені ті маленькі сюрпризи і не злилась, коли не отримувала нічого у відповідь. Ти в мене золотко.

Ну, але власне я хотів поговорити з тобою про наш перший День Валентина. Навряд, чи я тобі раніше розказував, наскільки я був тоді щасливим. Що ж зараз, мабуть, найкращий момент розповісти.

Пам’ятаю, що ми з тобою домовились тоді зустрітись о п’ятій, ми мали повечеряти в тебе вдома, а на восьму вечора нас чекали два крісла у кінозалі.

День був тоді дуже насиченим, бо, крім пар, мене чекало ще тренування з легкої атлетики. Я хотів тоді пропустити заняття, але ти мене переконала, що не варто, що все одно буде вдосталь часу, щоб ми провели разом. Я тоді трішки був злим, бо то був наш перший День Закоханих разом, і я хотів весь час провести з тобою, але ти не давала мені втрачати голову. Знову ж, це свідчить про те, що ти в мене дуже хороша…була (з сумом повторив про себе Тарас). Отже, вернувшись після тренування додому, я швиденько переодягнувся і побіг до тебе. На мене чекав сюрприз.

Зайшовши до тебе в кімнату – я потрапив до якогось казкового палацу. Адже все навкруги було обвішано маленькими вирізаними сердечками й повітряними кульками. Посеред кімнати на нас чекав романтичний стіл з їжею і свічками. Я наповнив наші келихи вином, і ми почали смакувати стравами. Ми мило спілкувались, час від часу годуючи один одного, сміялись щиро над жартами. Який же прекрасним був той вечір. Тільки ти і я.

Пізніше, коли тарілки були пустими, а наші животики повними – ми вирушили в кінотеатр. Ми вийшли з будинку майже за дві години до початку сеансу, тому був ідеальний час для прогулянки. Ми йшли повільно, просто насолоджувались прохолодним повітрям, снігом навколо нас і зірками над головою. Все було так романтично. Ніколи не забуду твого дзвінкого сміху, хоч і не чув уже давно його. В той вечір мені б хотілось написати вірша про тебе, але шкода, що не вмію цього робити. І в той вечір хотілось би мені тебе намалювати, але шкода, що не художник я. В той вечір я просто заздрив усім талановитим людям, якби ж вони знали тебе так, як я, то точно ти була б їхньою музою, але ти була моєю, просто моєю маленькою рідненькою дівчинкою. Тоді я просто заздрив сам собі, й в думках у мене було запитання: «Цікаво, а ці люди, що навколо, вони знають, який я щасливий?» Але, мабуть, кожен, хто колись кохав, той відчував подібне щастя. Ти була тим чудом, яким надихала всіх творити добро.



Ольга Торська

Відредаговано: 14.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись