Вишенька

Розмір шрифту: - +

49

В останній день зими хочеться згадувати про всі свої відпочинки, про лижі, про каток. Хочеться озирнутись назад і усвідомити, що потрібно чекати дев’ять місяців до повторення.

Марії не було що згадувати. Кожен її день мало чим відрізнявся від попереднього. Майже три роки дівчина виконувала роль красуні-дружини. Добровільно-примусово. Не багатьох людей довелось зустріти за цей період. Переважно це були слуги, Сергій, і інколи влаштовувались вечори на честь успішної угоди. Тоді Марія мала змогу побути в оточенні колег чоловіка. Вони між собою розмовляли чужоюдля Марії мовою, тільки кілька слів дівчина могла зрозуміти, і то не знала, як їх пов’язати між собою.

Марія бачила, що Тарас останнім часом часто спілкувався з Олексієм, але навіть не здогадувалась, чим вони займаються.

Дівчина також бачила, як не раз Тарас виходив з хати з сумками, а повертався не швидше, ніж за тиждень. Дивуватись було нічому: хлопець любив подорожувати.

Насправді Марія тільки раділа, коли бачила, що Тарас посміхається або знаходиться в оточенні друзів. Вона була рада за нього, що все в нього складається добре. Але дівчина не могла пригадати, коли бачила Тараса щасливим за останні кілька місяців. Вона думала, що він все-таки щасливий і життєрадісний, але просто, вертаючись додому – надто втомлений, щоб показувати навколишнім свою усмішку. Бо назвати його засмученим кожного дня також дівчина не могла, швидше – задуманим.

Вона не раз собі також намагалась уявити, яким би було життя, якби Тарас був біля неї. Скільки би в них було дітей, де б вони працювали. Сумнівів бути не могло, вони були б найщасливішою парою на світі. Проте Марія уявляла Тараса саме таким, як він і виглядав. Бо бачила на екрані. Звісно, що в нього могла змінитись на дотик шкіра, в нього міг помінятись животик, руки, мабуть, ставали міцнішими з кожним тренуванням. Всього цього Вишенька не знала. Вишенька. Як давно ніхто її так не називав! А як би хотілось.

Дівчині не раз снився її коханий. Зазвичай, це просто були сценки з минулого з усіма деталями або з іншим закінченням. Не раз снились події, коли дівчина робила інший вибір (це могло бути від вибору смаку морозива до вибору іншого університету), і в сні появлявся інший сюжет подій.

Пізніше Марія сама на себе була зла за свої сни. Врешті-решт, якщо вона щось колись і обрала, то це був її вибір, і не треба зараз думати-гадати, що могло би бути інше життя, бо назад ніхто її не поверне. А навіть якби й повернули, то вона би зробила знову той самий вибір.

Дівчина розуміла, що немає сенсу шкодувати про те, що майже три роки тому відкрила Сергієві двері. Бо ж не тоді все почалось. А якщо почати задуматись, то важко розібратись, коли. Може, тоді, коли вирішила піти попрацювати до кафе? Чи тоді, коли вирішила пекти смачні тістечка? А, може, тоді, коли в голову прийшла ідея запихати всередину побажання? Коли?

Хто знає, якби щось із вище переліченого не було зроблено, чи при інших обставинах Сергій безпам’яті закохався б у дівчину? Зрештою, це могло статись і на вулиці, коли, наприклад, вона піднесла гаманець, що випав у Сергія, і повернула власнику.

Ми ніколи не знаємо, за яких обставин стаються певні речі, і чи можна їх уникнути. Ми просто живемо, рухаємось у колії, і не раз не по нашій волі вітер направляє нас на певний шлях.

Марія привикла у всьому бачити плюси, а якщо вони не знаходились, то підлаштовувалась під ситуацію так, щоб позитивні сторони все ж таки з’явились.

Але не цього разу…

Це був дуже складний випадок.

Дівчина не могла знайти жодні позитивні сторони. Жодні.

Вона лише тішила себе тим, що, а раптом, якби була поруч з Тарасом, то з ними могло трапитись якесь нещастя, а так – вони досі живі.

Але теж не надтозаспокоювали її ці думки.

Одна справа, коли люди більше не разом, але кожен з них щасливий, розділяє своє життя з іншим. А тут: Марія не почувалась добре ні на крапельку, та й по Тарасу не бачила, щоб у нього світилось лице від радості. Ще й здавалось, що в нього немає другої половинки.

Марія і Тарас ідеально підходять один до одного, але вони не разом. Вони не спілкувались майже три роки. Вони не знали про життя одне одного весь цей час (ну Марія трошечки лише знала).

Дівчина під серцем носила дитину від Сергія. Майже п’ять місяців. Животик добре видно.

Тут було двояке відчуття. Марія завжди хотіла мати дітей, вона думала, що буде найкращою мамою на світі. Але вона хотіла дітей від коханої людини.

А це від Сергія. Вона не знала, чи любити дитину, чи ненавидіти так само, як і свого чоловіка. Думки мінялись.

Зрештою, це ж дитинка. Хіба вона винна, що появиться на світ за поганих обставин? Не можна злитись на маленьке створіння, яке ще навіть не народилось.

З появою вагітності Марія познайомилась із перепадом настрою без причин. Часами їй хотілось кричати на весь світ і зустріти чоловіка з роботи з гострим ножем (звичайно, цього ніколи не зробить, бо тоді постраждають її рідні, Сергій не раз доводив правдивість своїх погроз). Тим не менше, й бувало, що Марію хоч до рани прикладай. В такі дні їй навіть хотілось заговорити до Сергія, але все-таки цього не робила. Мабуть, вона вже й забула, як це робиться.



Ольга Торська

Відредаговано: 14.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись