Він намагався обдурити Бога

Розмір шрифту: - +

Він намагався обдурити Бога

Білосніжні пластівці падали з висоти стратосфери вкриваючи землю сніговим килимом. Це був останній сніг зими, її прощальний подих перед тим як піти в трьох сезону сплячку. Сонячний плід вже стояв високо, сьогодні його промінчики дбайливо грали на снігу, та вже завтра ці самі промені сонця перетворять срібну чистоту всього навколо в мокру грязюку з купою калюж.

Іван вийшов з церкви, йому було одинадцять років. Сьогодні він почув проповідь про красу навколишнього світу, й вийшовши на подвір’я отримав підтвердження цих слів. Правда дещо не в’язалося, врешті решт світ не завжди гарний, наприклад останній місяць осені доки не випаде сніг віє сирістю, й моторошністю, здається що ось-ось з під опалого гнилого листя відродиться всепоглинаюча чума поглинає. Може в Бога просто закінчилися фарби на останній період осені?

А ще він почув що потрібно завжди допомагати бідним та слабким, як це робив Ісус, почув історію про жінку що кинула дві останні лепти на пожертвування, й що кожну добру справу яку ти зробиш – ти її робиш для Ісуса. Ці історії настільки торкнулися його дурнуватого чистого серця, що він йшов дорогою  оглядаючись навколо й шукав когось слабкого й обездоленого, когось кому можна безкорисно допомогти він чистого серця.

Він минав вулички за вуличками та нікого не знаходив, емоційне альтруїстичне бажання не знайшло відклику у світі, який ігнорував прохання Іванка. Чому Богу й світу було важко підсунути йому якогось обездоленого, щоб він міг наситити свої внутрішні апетити праведності? Навколо бігали інші діти й гралися в останні сніжки, поруч тримаючись за руки проходили молоді закоханні люди – егоїсти й лицеміри. Лише й думають що про власне щастя, жалюгідні створіння яким не дано постигнути всю велич Божественної любові, й відчути всю приємність благородства самопожертвування.

Так Іван проходив вулиці оглядаючи всіх поглядом презирства, й шукаючи жертву для свого благородного голоду. Потік емоцій поступово затихав, а шлунок все сильніше починав бурчати. Іван не звик голодувати, як і більшість дітей цивілізації він не знав що таке справжній голод. Кожного дня він заявляв матері:- Я голодний.

Однак голоду там й близько не було, всього лише легеньке почуття дискомфорту від наявної пустоти в шлунку, й незвичного хоч й потрібного відпочинку в його роботі. Очі Івана все частіше й частіше підглядали на вітрини з солодощами, він вже давно не їв солодкого, особливо шоколаду. Та в кишенях в нього було всього п’ять гривень, а шоколадка коштувала не менше двадцяти. Почуття духовного голоду все більше й більше поступалося тілесному голоду.

Хіба в цьому є щось погане? Хіба він не має права на якісь бажання? Врешті решт він й сам з недуже багатої сім’ї, чому він повинен жертвувати іншим, а не собі? А вдова з двома лептами? Вона дала пожертвування в скарбницю храму начебто, храму Божого. Невже Богу ці дві лепти були потрібніші ніж їй?

Потік обурення на весь світ знову стрімко змінився, коли Іван побачив бідняка в обдертому одязі, й з понівеченим обличчям. Він сидів на картонці в центрі міста й просив милостиню. Так, це його шанс, це його випробування. Сам Бог послав цього обездоленого щоб перевірити віру Івана, сумнівів не було. Іван як і належить істинному альтруїсту відчував себе центром всесвіту, від одного його рішення могло залежати життя людини. Принаймні так йому здавалося.

Впевненим кроком він направився до бідняка, однак вітрина з шоколадом в магазині через дорогу змусила його зупинитися. Двадцять гривень, а в кишені п’ять. Двадцять гривень, п’ять. Йому не вистачало буквально п’ятнадцять гривень щоб відчути солодкий прикус шоколаду. Так, п’ять гривень недостатньо для солодощів, однак досить на добру справу! Хоча з іншої сторони – хіба він комусь щось винен?

Іван застиг на місці, його дух боровся з його тілом, а розум зі шлунком. Від самого факту роздумів здавалося наче злобний черв’як проїдає його тендітне серце. Як він може сумніватися! А раптом людині не вистачить цих п’яти гривень й він помре? Та з іншої сторони це не та сума від якої залежить життя, врешті решт в світі є люди в яких набагато більше грошей, чому б їм не дати? Він продовжував стояти й роздумувати про це все, його душу кидало зі сторони в сторону й Іван не знав що робити. Врешті решт йому не хотілося здаватися, однак перемогти він теж не міг… Тоді Іван вирішив піти на згоду, він поглянув на небо й подумки прошепотів :

  • Господи! Якщо ти даси мені шоколадку, я обіцяю – всі наступні рази, все життя, я завжди буду допомагати бідним! Ну авжеж не в великих сумах – добавив він трохи тихішим внутрішнім голосом. – Ну я так хочу цю шоколадку, давай ти мені, а я тобі?

Іван чекав відповіді, однак Бог не відповідав, напевно абонент був тимчасово зайнятий. Тому Іван мусив сам придумати відповідь у своїй голові, й заставити себе повірити в її істинність. Напевно Бог погодився, принаймні хлопець всіма силами намагався себе в цьому переконати. Той самий злий черв’як рився в його серці, козиряв його й доносив до його душі :

  • Ти обманюєш себе, ти намагаєшся обдурити Бога!

Однак колосальними зусиллями волі він подавив цей голос, й свято увірував в їхню з Богом угоду. Ось вона – сила духу! Пройшов день, до п’яти гривень в кишені додалися ще дві, коли мати забула забрати здачу. Або вирішила залишити трохи сину. Тепер в нього є сім гривень, а значить до завітної мрії йому не вистачає лише тринадцять!

Дивовижно, які випробування приготувало для нього життя! Тепер коли сніг почав танути, бездомних на вулиці стало більше ніж в підлітків прищів на обличчі. Кожного разу як він проходив повз одного з них знову з’являвся цей внутрішній голос, який Іван мусив з титанічними зусиллями подавляти. Найлегшим способом було відговоритися згодою яку він уклав з Богом, врешті решт хіба може він порушити згоду з самим Богом? Тим більше це всього лише шоколадка, за яку він поклявся до кінця днів служити в чистій совісті! А це між іншим варте набагато більш як двадцять гривень, тому для Бога ця згода набагато вигідніша. Настільки вигідніша що Іван почав жалкувати що не склав угоду більш вигідну у свою сторону. Може спробувати знову договоритися? Так сказати змінити ціну контракту?



Creator

#599 в Сучасна проза
#492 в Різне

У тексті є: діти, бог, роздуми

Відредаговано: 01.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись