Вогонь

Розмір шрифту: - +

Глава 18

- Цього просто не може бути. Це ж так... несподівано. - Емі сиділа на своєму ліжку з вороннячим гніздом на голові. - Ви реально поцілувалися?

Як тільки я прийшла, моя сусідка прокинулася і закидала питаннями. Звичайно, мені довелося їй все розповісти.

- Повторюю в сотий раз. Так, ми поцілувалися.

Ось тільки Амелія не виглядала здивованою.

- Я знала, що так і буде. Ви ж створені одне для одного. І тепер, нарешті, ви станете парою.

- Ні Емі, цього не буде. Поцілунок був помилкою. І це ніколи не повториться. Я просто... я не можу.

Сльози стримувати ставало все важче. Ще ніколи мені не було так важко говорити про хлопця, якого я знаю не так давно. Як же у нього вийшло поселитися в моїх думках за такий короткий термін?

Емі тихенько присіла на моє ліжко, і, обнявши мене за плечі, запитала:

- Щось сталося? Нік образив тебе? - я похитала головою. - Ти можеш розповісти мені. Повір, тобі стане набагато легше.

- Він сказав, що я йому потрібна. - тихо відповіла я.

- І що в цьому поганого? - спочатку Емі зраділа, але, побачивши мій погляд, зрозуміла. - Все не так просто, так?

- Ні. Зовсім не просто. Я не можу і його втратити. Вже краще він буде живим другом, ніж мертвим коханим. Я боюся, що його спіткає та ж доля, що і мого брата, моїх батьків. До того ж, його проста симпатія - не підстава для відносин.

- Він тобі подобається. - шокована вимовила Емі. - Ми обов'язково щось придумаємо. Обіцяю.

Емі обняла мене так, як це робила мама. І я, нарешті, відчула сімейне тепло.

***

Весь ранок я уникала Ніка, в надії відтягнути неминуче. Але, після обіду йому вдалося зловити мене. А я так і не придумала, як пояснити все.

Він наздогнав мене в коридорі з твердим наміром поговорити. Але, явно не тут. Тому, я подивилася по сторонах, і затягла його в перші-ліпші двері. Це був порожній маленький кабінет.

І повисла незручна тиша.

- Що трапилося? - Нік першим порушив тишу. - Чому ти тікаєш від мене? Алекс, ти боїшся того, що є між нами?

- Між нами нічого немає. - відрізала я.

- Але вчора...

- То, що було вчора - це помилка. - я перебила його.

- Що? - Ніколас виглядав так, ніби я встромила йому ніж у спину.

- Вчорашній поцілунок... Це був просто хвилинний порив. Спроба втекти від реальності. - мої слова ранили навіть мене. - Я нічого не відчуваю по відношенню до тебе. Так, ти дуже хороший хлопець, але не для мене. Я впевнена, ти знайдеш собі кращу дівчину, яку будеш любити. Чистим, щирим коханням.

- Мені не потрібна інша дівчина. - він узяв моє підборіддя в свої руки. - Мені потрібна лише ти. Це ж такий шанс для нас. Шанс на щастя.

- Немає ніяких нас. - я відповідала спокійно, хоча в душі бушував ураган. - І ніколи не буде. Я не хочу бути з хлопцем, якого не люблю.

Він забуде мене, знайде іншу і буде щасливий. Це все не по справжньому. Я продовжувала переконувати себе в цьому, але виходило все гірше і гірше.

- Будь ласка. - його голос був сповнений відчаю. - Не відштовхуй мене. Не залишай одного в цій темряві. Я не виберуся один.

- Я буду поруч. Як друг. Але не більше. - мені коштувало величезних зусиль не заплакати.

Нік відійшов від мене і його плечі опустилися. Таке відчуття, ніби він враз став набагато старше.

- Просто втеча від реальності, так? Значить, ти просто грала моїми почуттями, чи я не правий? Скажи мені, ти хоч про когось думаєш? Ні, тебе оточує лише егоїзм. - він потер перенісся. - Я багато втратив. Мав би вже звикнути, а ні. Життя вносить нові корективи. - Нік підійшов до мене так, що я вперлася в стіну. - Я хоч трохи подобаюсь тобі? Або, може бути, противний? Скажи хоч що-небудь. Прошу. Переконай, що я неправильно подумав.

Я тихо опустила голову. Сльози повільно стікали з моїх очей, але він, здавалося, їх не бачив.

Ніколас вдарив кулаком лівіше моєї голови.

- Всього лише гра? - хлопець перейшов на крик. - Я не думав, що хтось здатний поранити мене ще сильніше. Я помилявся, тобі це вдалося. І взагалі, за кого ти себе маєш? Така собі королева, що може легко управляти долями інших і вирішувати, кому і з ким буде добре? Так ось, я скажу тобі хто ти. Ти була для мене всім, цілим світом. А тепер лише порожній звук. Ненавиджу тебе, але, все одно продовжую любити.

- Це мине. - мій голос був трохи голоснішим від шепоту. - Те, що ти відчуваєш це ілюзія.

- Можливо й так. Але, ти про це не дізнаєшся. І так, краще тобі триматися подалі від мене. - Нік вийшов, грюкнувши дверима.

Я сповзла по стіні і сіла на підлогу. Сльози котилися градом з моїх очей.

Я правда його так сильно образила? Я ж вірю, що він знайде собі іншу. А я це тимчасовий спалах захоплення.

Може, варто було розповісти йому про свої почуття і хоч мить прожити щасливо?

***

В такому стані мене і знайшла Емі. Мовчки вона допомогла мені встати і дійти до кімнати.

Якимось дивним чином подруга дістала мені чай. Сівши на ліжко, вона уважно вислухала мою розповідь, не перебиваючи жодного разу. І в кінці ми ревіли вже в два голоси. А потім вона вирішила висловити і свою думку.

- Не знала, що Нік такий... що він так сильно тебе любить. І все ж, ти не сказала йому про свої почуття. Це так безглуздо.

- Пізно міняти щось. Він мене ненавидить. - я зітхнула. - Так я хоч буду впевнена, що з ним нічого не трапиться.

- По-перше, з нашою роботою не можна бути впевненим прокинемося ми завтра, чи ні. - Амелія була в своїй стихії. - По-друге, така любов не зникає. Тим більше, в одну мить. Він чекає, що ти зміниш своє рішення. Можливо, йому варто дати час.

- Ні. - різко вимовила я. - Я хочу, щоб він прийняв мене як друга. Не більше.

Емі застогнала.

- Ти себе взагалі чуєш? Я, я, я. Досить вже. - я аж підскочила. - Нік прав, ти не маєш право вирішувати за двох, говорити про справжність його почуттів. Згодна, бути з тобою небезпечно. Але, що якщо він створений для цього? Може, це той самий, хто залишиться поруч. Ти ж не можеш бути однією до кінця життя. А зараз, ти, можливо, впустила свій єдиний шанс бути щасливою.



Анна-Марія

Відредаговано: 16.01.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись