Вороги по неволі

Розмір шрифту: - +

Глава 11

Глава 11

На білих, з фіолетовою каймою тарілках лежали зелені кульки. Стіл був накритий як у нас накривали в маєтку, ще коли у татка водились гроші. З великою кількістю приборів, фужерів і келихів. Простора їдальня вміщувала в себе як керуючого маєтком, так і неоднорідне збіговисько красунчиків, які через свій надто простий одяг здавалось на перший погляд взагалі не вписувалось в інтер’єр.

До слова про обстановку, яка була цілком розкішною. Світлі стіни, жовтувато-ванільного кольору, великі вікна від стелі до підлоги, з світлими фіранками, впускають в їдальню вдосталь світла і свіжого вранішнього повітря. Меблі світло горіхового кольору зробили б честь і королівській їдальні, оббиті помаранчевим оксамитом стільці додають яскравого акценту.

Рабиня в строкатому тійоні притихла біля прикрашеного вирізьбленими квітами буфету в очікуванні розпоряджень.

- О, Уеслі, ходи сюди, - містер Елрой, в білій сорочці і сірому денному жилеті, допоки мовчав справляв враження аристократа. Від вказав на місце поруч себе і я не посміла ослухатись, прокрокувавши по слизькому паркету босими ступнями до визначеного місця. – Ну як, познайомилась з місцевими вужиками?

Мене сіпнуло від відрази, і це не сховалось від його уважного погляду.

- Які ми ніжні, - і розсміявся.

Тим часом компанія розсілась за столом, і кілька рабів занесли сніданок. Мій живіт подав гучний сигнал, нагадуючи, що вже добу я нічого не їла. На щастя від ніякової ситуації врятував загальний шум в їдальні.

Я подивилась на зелену кульку на моїй тарілці, явно рослинного походження, і помітила, що інші жінки вже поклали собі горошини до рота. Я засумнівалась, чи варто наслідувати їх прикладу.

- Що це? - стримавши власну гордість запитала у містера Елроя.

- Це щоб не завагітніти, -  охоче пояснив чоловік. – їж, тобі теж не завадить.

Я відчула як хвиля страху прокотилась моїм тілом, і зупинилась біля горла. Невже мене очікує така сама доля, як Ешлі вчора, і все що я отримала, це коротку відстрочку? Не хочу так. Я уникала кавалерів, покровителів, незрозуміло для чого зберігаючи невинність. Можливо лише тому, що шляхетній леді саме так і пасує себе вести, і по іншому я просто не могла, і для чого? Щоб мене зґвалтувало тут місцеве збіговисько як звірі?

- Це не отрута міс Уеслі, - по-своєму витлумачив мої вагання містер Елрой. – Але право ваше, можете не їсти цього. Ви ж просто ще не знаєте, як у нас роблять, щоб позбутись тієї вагітності, що вже настала…

Дівчина навпроти мене сіпнулась від його слів, і я буквально відчула її біль і страх. Я похапцем проштовхнула до рота зелену кульку, на смак гірку, як полин, і запила її водою. Ніжно жовтий пухкий омлет, який так приваблював мій погляд кілька хвилин тому, більше не викликав апетиту і ентузіазму. Тому я неквапливо хруснула тостом, відчуваючи, що надто напружена, щоб їсти щось іще.

Після сніданку нас провели у велику вітальню, дві жінки, яких звали місіс Стоун і міс Галед, про що повідомила мені сусідка по диванчику, продемонстрували нам урок зваблення жінки. Нарешті я почала розуміти, в якому місці опинилась, і що за «квіти» ростуть в цьому маєтку.

Звабники всіх мастей. Таємна зброя корони, прекрасна і підступна. Цілий день нас навчали як дивитись, торкатись, говорити з людиною так, щоб вона втратила голову від хіті. На щастя, мене як новеньку не чіпали, а от інших дівчат і хлопців змушували не тільки вчити теорію, але і практикуватись, на очах у всього класу.

Десь до обіду я відчула, що більше не червонію, споглядаючи оголені груди чи чоловічі статеві органи.

Після обіду нас розділили. Чоловіки пішли кудись з мулатом, Еданом, а жінок почали навчати етикету. Я нарешті зітхнула з полегшенням, і дозволила собі відпочити. Етикет я знала, тому більше просто спостерігала, як екзотичні красуні, вчаться тримати спину і відпрацьовують реверанси і кніксени. Треба було знати, кому цілувати руку, перед ким і наскільки глибоко присідати, щоб не образити, кому в залежності віт титулу можна дивитись прямо в обличчя, а на кого очі можна підняти лише після дозволу.

Виявляється, «квітки» мали працювати в найвищих колах, і завжди їх манери мали бути бездоганними. Щоб не викликати зайвої підозри. На останніх тижнях навчання жінок привчали носити високе вбрання, корсети і пишні спідниці, які носять аристократки. Чоловіки вчились пов’язувати хитромудрі вузли краваток і шийних платків.

Нажаль, незважаючи на мої сподівання відпочити, довго розслаблятись мені не довелось. Темношкіра рабиня прийшла за мною  в середині уроку, повідомивши, що мене хоче бачити містер Елрой. Що ще знадобилось цьому холодному негіднику з масляним поглядом?

Мене провели в його кабінет. Я обдивилась. Кабінет як кабінет. Темні стіни, світлий стіл в центрі, паперів майже не має. За спиною світла картина, на якій зображено чи то жіночі груди, чи то бутони троянд. З тієї відстані де я знаходилась було складно зрозуміти, що вклав художник в своє творіння. А може за день я вже скільки всього надивилась, що мені ті цицьки кругом ввижаються? На хазяїна кабінету  намагалась не дивитись умисно. Він був мені неприємний з самих перших хвилин нашого знайомства.

- Лізі, - містер Елрой змусив мене здригнутись, від напускної радості в голосі. – Як вам у нас?

- Не буду обманювати, що сподобалось, - чесно відповіла я.

- Ще б пак! – і Джон чомусь розсміявся. Впіймавши мій сповнений непорозуміння погляд, сміятись він перестав, але хтива посмішка нікуди не зникла з його обличчя. – Ви така невинна, така світла…

Містер Елрой вийшов з-за столу і двинувся в мою сторону. Все моє нутро стислось, я нагадувала закручену пружину, готова дати відсіч в будь-яку мить. Його слова, повні нещирості і зверхності породжували в душі страх.

Джон підійшов ближче, і провів пальцями по моєму обличчі. Мої ніздрі затріпотіли, я не знала як уникнути небажаних дотиків.



Анна Пахомова

Відредаговано: 24.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись