Вовк-утікач

Розмір шрифту: - +

Глава 8

Рано вранці в будинку Аніки задзвонив дверний дзвінок. Хтось набридливо та невтомно тиснув на кнопку. Таннарі чув, що Аніка не поспішає спускатися, та й на другому поверсі дзвінок не так чутно. Не витримавши зі своїм чутливим слухом, він підскочив з дивана і пішов до дверей. Різко відчинивши двері, він побачив невисокого худого хлопця.

- Чого треба? - сердито запитав він з гарчанням, пропалюючи поглядом ранкового візитера, який підняв шум.

Хлопець з розкритим ротом злякано втупився на похмурого Таннарі, напівоголеного і з розпатланим волоссям. Той терпляче чекав, поки він збереться з думками. У нього на обличчі чітко читалося, що такої зустрічі він не очікував: замість рудої дівчини зустріти високого хлопця в спортивних штанях і босоніж.

- Вибачте, - зупинившись, промовив хлопець, дивлячись на перевертня знизу доверху. - Аніка тут проживає?

Таннарі зміряв його похмурим поглядом з голови до ніг. Хотів йому щось відповісти, але не встиг.

- Тут! - почув він за спиною відповідь.

Озирнувшись, Таннарі побачив Аніку в халаті, що біжить по коридору. Вона вже спустилась по сходах, коли почула, що шукають її.

- Я тут, - повторила дівчина. - Хто там?

- Тут якийсь чувак, - відповів Таннарі, напівобернувшись, - вирішив зламати тобі дзвінок.

Перевертень, зайнявши оборонну позицію, загороджував собою дверний пройм, подібно сторожовому псу, заважаючи розгледіти, хто прийшов. Ніби візитер міг представляти собою загрозу для мешканців будинку. Одного погляду було достатньо, щоб зрозуміти його готовність атакувати в разі чого.

Аніка спішно підійшла до нього і заглянула в двері через руку Таннарі, якою він сперся об косяк, перегороджуючи доступ в будинок. І побачила хлопця в блакитних джинсах, білій футболці і зеленої куртці. Ранок був прохолодним після дощів, які пройшли днями.

- Адам? - здивовано сказала Аніка.

- Привіт, - хлопець на ґанку боязко помахав рукою дівчині.

- Щось трапилося? - спитала вона схвильовано.

- Ні, - хитнув головою Адам. - Вибач, але я, здається, невчасно прийшов.

Він кинув збентежений погляд на Таннарі, все також стояв в дверях. Дівчина помітила це і зрозуміла про що він подумав. Аніка виразно зиркнула на свого квартиранта, сподіваючись, що він збагне значення цього погляду.

- О, це мій племінник, - швидко сказала вона, відштовхуючи Таннарі від дверей, - троюрідний. Гостює в мене.

Таннарі з цікавістю подивився на Аніку, потім на хлопця, що прийшов. Те, як гість дивився на нього, йому зовсім не сподобалося. Незбагненно чому, але він побачив в ньому якусь загрозу. Може, це було викликано тим, що він став першою людиною, що навідалась. Або вовк сприйняв цей візит, як вторгнення на свою територію, якою на цей момент був будинок дівчини. Визначити, що так не припало до вподоби, він сам не міг. Всі почуття і емоції були розтривожені і надмірно загострені.

Аніка поглядом вказала йому на коридор позаду нього, але перевертень не поспішав йти. Дівчина насупилася ще більше і прокашлялася, даючи зрозуміти, що він тут зайвий. Навіть захотілося дати команду «місце», як неслухняному собаці. І він, нарешті, знехотя відступив і пішов назад до вітальні.

- Потрібна буде допомога - клич, - сказав Таннарі, віддаляючись.

- Проходь, - вона махнула Адаму.

Він увійшов до кухні, боязко посміхаючись.

- Прошу вибачення, якщо потурбував, - знову вибачився він.

- Нічого страшного, - м'яко посміхнулася Аніка.

- Я ще дрімала. Але нічого, все одно потрібно вставати. Чого ти до мене заявився так рано?

- Місіс Фанберрі подзвонила мені вранці і веліла, щоб я прибув якомога раніше, і тебе прихопив, - пояснив Адам. - Ти ж пам'ятаєш, що сьогодні показ.

- Так, звичайно, - кивнула Аніка. - А що там сталося?

- Я не знаю, - знизав плечима хлопець. - Але вона сказала, щоб і ти приїхала, як можна раніше. Я на машині, так що пропоную поїхати зі мною.

- Добре, - кивнула Аніка. - Почекаєш в машині, я швидко вдягнуся і прибіжу.

- Звичайно, - посміхнувся Адам, - я почекаю.

Вона проводила Адама і зачинила двері. Мимохідь, на зворотному шляху, заглянула в вітальню.

- Якого біса ти пішов до дверей? - з невдоволенням запитала вона Таннарі, що лежав на дивані і дивився телевізор. - Тепер на роботі про мене підуть плітки.

- Скажи спасибі, що я йому в око не дав, - сердито буркнув Таннарі. - Хто його вчив з самого ранку так лунати? А ти навіть не намагалася швидше спуститися, ось і не витримав, так як слух у мене досить чуйний. А я, як ти сама знаєш, останнім часом досить дратівливий.

Аніка підвела руку і хотіла сказати ще щось, але передумала. Стиснула кулак і погрозила їм перевертня. Сперечатися з ним все одно марно, як завжди, перекрутить все на свою користь. Він навіть на неї не звернув увагу, продовжуючи дивитися телевізор.

Поспішно зібравшись, вона по дорозі знову зазирнула до вітальні.



Ирен Нерри

Відредаговано: 10.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись