Вовк-утікач

Розмір шрифту: - +

Глава 32

Батьки Аніки прибутку за пару днів до весілля. Сімейний лімузин доставив гостей з аеропорту прямо в маєток. Таннарі з Анікою зустріли їх біля ґанку особняка. Мати - маленька, повненька, темноволоса жінка з зеленими очима, і батько - високий рудоволосий чоловік з короткою рудою борідкою і синіми очима. Вийшовши з автомобіля, батьки дівчини розгублено оглядалися на всі боки. Аніка кинулася до них обніматися, і вони радісно вітали дочку. Вислизнувши з батьківських обіймів, вона повела їх знайомитися зі своїм обранцем і його сім'єю.

- Тато, мама, - офіційним тоном промовила Аніка, - хочу представити вам мого нареченого.

Таннарі дещо несміливо ступив до них ближче і простягнув руку батькові дівчини. Спостерігаючи за хлопцем, Аніка помітила його нерішучість перед її батьками, що несказанно повеселила. А ще наводило на думку, що перевертень просто прикидається.

- Томас, - представився Таннарі, потискуючи руку батькові своєї нареченої.

Перевертень попередив Аніку, що для її батьків він Томас Вольфарі й ніяк інакше. На що вона довго бурчала, що треба було раніше попередити, щоб вона звикла до цього.

- Приємно познайомитися, - мовив рудоволосий чоловік. - Я - Лукас, батько цієї маленької леді. Дивись, хлопече, передаємо в твої руки найцінніше, що у нас є. Вона коштує дорожче всіх мільйонів, що у тебе є.

Він дивився на Таннарі пильним поглядом, ніби хотів побачити його справжню суть. Але ні одній людині це не дано. Аніка занепокоїлася, що загрозливий тон і прямий погляд батька може спровокувати вовка.

- Папа, - сердито промовила Аніка, обдарувавши його похмурим поглядом.

- Я в цьому не сумніваюся, - з привітною посмішкою відповів Таннарі. - Я дуже щасливий, що мені дістався такий скарб. Дякую за вашу доньку.

Привітавшись і відпустивши руку Лукаса, хлопець переглянувся з дівчиною, щоб заспокоїти, вловивши занепокоєння в її голосі. І вона бачила, що його погляд підтверджував щирість слів.

- Бережи її, - промовив Лукас.

- Звичайно, - перевертень намагався широко не посміхатися, щоб не показати свої ікла, - надійніше будь-яких скарбів. Я буду оберігати її ціною свого життя.

Батько Аніки здивовано підняв брови, а хлопець продовжував дружньо посміхатися.

- Томас, - представився Таннарі, перейшовши до матері.

- Дуже приємно. Крісталл, - відповіла жінка і схвильовано продовжила: - Я так рада за мою крихітку.

Вона намагалася стримати виступаючі сльози. І щоб не розплакатися остаточно, просто обняла хлопця. Таннарі трохи розгубився від цього і подивився на Аніку в пошуках підтримки. Дівчина ж тільки винувато посміхнулася і знизала плечима. Прекрасно пам'ятаючи, що перевертень не любить чужих дотиків без крайньої необхідності, вона сподівалася, що її батьків він перетерпить. Потім вони познайомилися з Акеланом і Наірою, які їм представилися як Джек і Нора. Лукас і Крісталл висловили своє захоплення від знайомства і подяки за гостинність. Завершилося знайомство на Тасмін, яка вразила батьків Аніки не менш, ніж інші члени сім'ї Вольфарі.

Далі, щоб прибулі гості могли відпочити після довгої дороги, їх відразу проводили до кімнати, виділену для проживання на час перебування в маєтку.

До дня урочистості залишалося ще три дні і у гостей був час, щоб ознайомитись з володінням родини Вольфарі. Батьки дівчини були повні захоплення від побаченого в маєток, коли їм провели коротку екскурсію. Мати охала і ахала, що не вірить в те, що відбувається з її крихіткою, що все це казковий сон. Батько лише стримано підтакував їй, спокійно розглядаючи все навколо. І на вухо шепотів дочці, що дуже щасливий за неї. Аніка ж мимоволі замислювалася про те, що дізнайся вони правду про сім'ї обранця, то вважали б її щастя кошмаром.

Приїзд батьків навів дівчину на невеселі думки.

- Як мені бути? - раптом запитала Аніка, коли з Таннарі залишилася наодинці.

- Щось трапилося? - поцікавився хлопець, помітивши сум'яття дівчини.

Він наблизився і зазирнув у овіяні смутком очі коханої.

- Коли я стану однією з вас, - пояснила вона, - то буду жити довше звичайних людей і не мінятися, так?

Таннарі мовчки кивнув.

- Як же це пояснити батькам? Вони помруть, і я залишуся одна...

- Чому ж одна, - заперечив Таннарі, - я ж буду з тобою. А батьки твої, так чи інакше, жити вічно не зможуть. Сама розумієш. Навіть мої невічні. А відтепер з тобою буде ціла зграя.

- Це ти тут народився і виріс, - сумно промовила дівчина, - а я тут чужа. Виходить, я переживу всіх своїх рідних. Далі я не зможу їм показуватися на очі, бо не змінюватимуся.

- Ми постараємося стати для тебе новою сім'єю, - спробував втішити її Таннарі. - Людське життя таке коротке і пам'ять така погана, що якщо ти не будеш нагадувати про себе своїй рідні, то вони забувають тебе ще раніше, ніж ти встигаєш постаріти. Хіба що, крім батьків. Та й то, батьки теж різні бувають.

Аніка подивилася на нього засмученим поглядом. У чомусь він має рацію. Родичі нечасто згадували про неї, і тільки мати з батьком завжди дзвонили і питали її про справи і життя.

- Якось важко усвідомлювати цю думку, - поділилася своїми переживаннями Аніка. - Вони ж будуть чекати онуків. А як я розумію, діти у нас нескоро будуть.

- Так, - підтвердив перевертень, - з дітьми питання складніше. Найближчі років тридцять про них можна навіть не замислюватися.

- І мама з татом можуть їх не дочекатися, - засмучено промовила Аніка.

Таннарі обійняв її, бажаючи підтримати в переживаннях.

- Мені шкода, - сказав він, цілуючи її в скроню, - але тут я нічого вдіяти не можу. Такі наші правила. Є речі, проти яких ніхто йти не може. Ці правила спрямовані на збереження нашого виду і роду. Їх порушення підставить під загрозу саме наше існування.

Аніка підняла на нього розуміючий погляд. Вкотре їй доводилося примиритися з чужість цих дивних істот, які називали себе вовками, і так відрізнялися від людей.



Ирен Нерри

Відредаговано: 10.07.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись