Вірші

Розмір шрифту: - +

Знання...

Знання звернулись горем...
Гірко падають з очей сльозами...
Я вічно хотів знати,
            В чому сенс буття, любові!
Що дарувало древо знань,
            Що дало яблуко спокуси!
Що в нашій голові,
            Що в серці нашім..
            ....Та дарма....
Я шкодую, 
            Що знати так багато я хотів.
Куда спішив? Чому?
                       Не знаю я...
Де я провинився? Що зробив не так?
Ти чуєш, чуєш мене Отче!?
За що таке страждання..
         За що таке горе...
Отче, скажи мені...
             Не чую твій голос...
Відгукнись! 
Скажи моє ім'я! 
Хото я?
Скажи мені, 
               Скажи!
Не знаю ким я став.... 
              Кого зродив в душі моїй...
Не бачу я лиця,
              Не чую я ім'я...
Ким я був та ким я став?
Чому не можу я згадати!
Стривай...
          Ні.. 
               Ні.. 
                     Ні!
Так не може бути...
Я сам себе забув..
Сам себе не можу я згадати...
Я так багато знаю...
А тільки здогадався...
Що світ в мені, а не навколо..
Що древо знань у кожному із нас!
І ми його давно пізнали...
Що любов це ми, не янгол, не пегас...
Що скарбниця не на карті, а в серці нашім та душі!
Любіть...
Скарби в серцях чужих знаходьте!
І в вашім серці найдуть скарб...



Paul Z.

#315 в Різне
#46 в Поезія

У тексті є: вірші

Відредаговано: 20.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись