Врятуй мене від темряви

Розмір шрифту: - +

Глава 5 Стево

Глава 5

Стево

     Стево, в перекладі з романського «коронований». Хоча значення імені мало ототожнювалося з тим чоловіком, що його носив. Я про те, що Стево, не був ані королем, ані якогось іншого титулованого роду. Проте, все ж був незвичайним.

     Стево прокинувся не в своєму будинку. Він спав цілу ніч в якомусь покинутому сараї. Пощастило, він живий, і він все ще людина. Голова як в тумані. Чоловік, якому було трохи за тридцять, посивів майже повністю за одну ніч. Він кволо вийшов на вулицю, не дуже розуміючи, що робив вчора. Ні, він пам’ятав деякі епізоди, але все інше ніби було не з ним. Голос, який він іноді чув, наказав знов проникнути до Вартової Вежі, щоб зустрітися з нею. Образ рудоволосої дівчини був напрочуд нав'язливим та манливим. Стево не міг опиратися, вона, як пісня сирени, вабила до себе. Чоловік зайшов до кабінету № 876 і чекав на дівчину. Голос сам говорив із нею через Стеву, в той час, як його свідомість заснула.

     Потім він вийшов із Вежі й почвалав безцільно містом. Він бачив все навкруги, але розум був не його. Він чітко відчував настрій хазяїна, який володів всім його тілом та думками. Той, хто дивився крізь його очі наче у вікно, ненавидів всіх навкруги. Будь-який перехожий викликав агресію, особливо жінки. Він ледь стримував себе, щоб не вхопити їх за волосся й не шваркнути о стіну.

     Небавом ноги довели додому, але туди так і не пустили. Тому обрав першу пусту споруду. Всередині був суцільний шарварок. Тут давно ніхто не жив, лише нічні створіння. Вже були сутінки, час для істот прокидатися. Їх потворні тіла розминалися зі звуком шелестіння, так, ніби велика купа жуків ворушилися. Їх було двоє. Шиї, колись людей, були вивернуті на сто вісімдесят градусів, тому обличчя були зі сторони спини. Руки безладно опущені долу. Здається, вони не могли ними ворушити. А от ноги, видовжені, з цупкими пальцями, які могли зачепитися за будь що та розривати гострими кігтями будь-кого. Шкіра померхла, змиршавіла, вкрилася розсипом дрібних плям. Він особисто приклав зусилля для створення цих потвор.

   Стево, думав, що йому наснився бридкий сон, про вбивство двох чоловіків, які майже перед сутінками забігли до нього в магазин. Просилися перечекати ніч, він зголосився, а потім керував вже голос. Він тішився вбивством, для нього це було надзвичайно приємна річ. І зараз, він спостерігав, як гидкі створіння повзуть повз нього в ніч.

     Голос наказав спати. Натомість, йому хотілося зайти додому та покінчити з дружиною, припинити її постійне верещання, від якого навіть у завжди врівноваженого Стево уривався терпець. Але контроль над свідомістю Стево слабшав. І ще, там була ніжна Ляля. Солодка дівчина, яку голос залишив на потім. Тепер спи, Стево, спи. І він заснув, міцно і без сновидінь.

    Ранок. Стево прокинувся як від важкого похмілля. В голові блукав туман. Згодом морок просіявся і чоловік підійшов до дверей свого магазину. Тут віяло свіжою здобою і кавою. Над дверима висіла збідніла стара вивіска в синьо-білу смужку. На ній вицвілими літерами був напис італійською мовою «Паніфічіо». Його дружина говорила, що так вони привернуть більше клієнтів, тому що випічка в італійців, завжди була найсмачніша. І виявилася права, тут завжди було багато людей.

    Дзвіночок над дверима сповістив про прихід ще одного покупця. Фіфіка, або Фіфі, як ласкаво звав її чоловік, навіть не подивилася. Дуже багато роботи – нескінчений потік людей, кому хліба, кому пиріжків, а кому булки з кавою. Одна жінка не справлялась. На щастя, покупці це розуміли й терпляче чекали своєї черги. Всі знали, що зазвичай їх обслуговує Фіфіка зі своїм чоловіком та племінницею. Наразі вона була сама з дівчиною, і сильно виснажена. Весь ранок, від зорі, вона випікала хліб, тому відчинила магазин із запізненням. Коло дверей вже було купа народу, втім, так завжди в п’ятницю. Адже на вихідних вони не працювали. Її чоловік загадково щезав, не перший раз, і бідолашній довелося робити все самій. Племінницю спочатку жаліла і не хотіла будити, бо не могла пояснити, куди завжди дівався Стево. Дівчина й так була впевнена, що у того інша. Звісно, Ляля була дуже юна, але все розуміла, як їй здавалося. Іноді, вона помічала на собі довгий, глибокий погляд дядька Стево. Попри свої шістнадцять, жіночою інтуїцією вона розуміла, що віщує ті очі, наповнені вологим бажанням. Ляля цуралася його та зі всіх сил намагалася допомогти тітці. Тільки-но прокинулася, відразу прийшла в магазин і відпускала товар разом із нею. Фіфіка цінила це. А в душі кипів гнів на Стево, але варто було їй глянути на виснажене лице чоловіка, як гнів минув. Вона наказала Лялі відвести дядька в дім та напоїти настоєм полині.

- Поклади його спати та залишся з ним. Будь поруч.

- А ти? - Фіфіка мовчала. – Фіфі?!

- Я впораюсь. – Потім тихенько додала, - будь з ним, мені так спокійніше.

    Коли ж важкий день скінчився, Фіфі закрила всі двері й вікна. Впала у крісло і підпалила сигарету. Вона палила рідко, коли траплялися вкрай виснажливі дні. А таких стало забагато в останній час. З огляду на неї можна було сказати, що вона не володіла вродою, але все ж була по - жіночому привабливою. Раніше в неї завжди були довгі доглянуті нігті. Вона сама робила собі манікюр. Вимальовувала на нігтях квіти або ж хитромудрі візерунки. Полюбляла яскравий лак. А зараз – короткі та іноді злегка підпиляні, натруджені руки із глибокими зморшками. Ці руки п’ять разів на тиждень місили тісто і випікали здобу. Звісно, вони мали машини для замішування тіста, але їх не вистачало. Вони важко працювали, щоб отримати ліцензію і стати на ноги. Якщо їх магазин хоч одного разу не відчиниться, або ж на них хтось поскаржиться, вони вмить втратять свій бізнес. Все трималося на ній – дуже маленького зросту жінці. Проте, попри тендітний склад, Фіфі володіла жорстким характером і залізною волею. Не молода, але все ще по-жіночому приваблива, циганка розпустила своє довге хвилясте волосся. Каштановими пасмами воно обійняло її талію. Вона почесала підборіддя, так завжди робила коли потрібно було прийняте якесь рішення. Треба було щось робити з чоловіком, так далі продовжуватися не може. Важко зітхнувши Фіфі пішла додому. Їх квартира знаходилась на другому поверсі в цьому ж будинку, що і магазин. Ляля читала книжку, Стево варив каву на кухні. Вигляд мав бадьорий.



ПерсеФона

Відредаговано: 28.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись