Врятуй мене від темряви

Розмір шрифту: - +

Глава 8 Сновидіння

Глава 8

Сновидіння

Наступного дня я довго не наважувалася виходити з кімнати. За дверима лунали голоси: Вадимів оксамитовий, але гучний та Даринчин, дурнуватий, як мені тоді здалося. Вони щось шаруділи на кухні, звідтіля йшли аромати кави та горілих млинців. Вадим доволі часто, в останній час, снідав з нами, сам він не готував і ми його, можна сказати, підгодовували. От я дурепа! Напікала кексів і всіляких пирогів для нього. Най йому тепер Дарина готує! В душі я тішилася, адже подруга готувала жахливо. У неї навіть банальні два яйця перетворювалися на пекельні вуглики.

- О ні, дякую. Більше не треба. – Сказав у підтвердження моїх слів Вадим. Чим вона його частувала? Не можу ж я тут сидіти вічно, і тим паче, дуже кортіло до туалету. Коли я вийшла з кімнати, солодка парочка сиділа на балконі, пили каву. Противно дивитися, а ще гірше, робити байдужий до їх слинявих пестощів вигляд.

- Доброго ранку! – Вигукнула Дарина. – Будеш кави? – Хоч вбий мене на місті, але в той момент, я чула її лестивий, надмірно приязний, удаваний тон.

- За мить. – Відповіла я, навіть не кинув оком в їх сторону, попрямувала приводити себе в належний стан. Не скажу, що сяяла дивовижною вродою, але й миршавою теж не була. Як не зачісувала волосся, воно неслухняно розсипалося на плечах. Чи то мені здалося, чи то воно набуло червоного відтінку. Трохи заспокоївшись я одягнула модні джинси порвані на колінках, до речі, та рожеву кофту із глибоким декольте. Зараз мода на ажурні в’язані. Я була в тренді! Най думають, що у мене побачення. Тоді, можливо, оця недолуга незручність між нами спаде, Дарина припинить шпиняти в мене похмурі погляди. А я їм дошкуляти своєю присутністю, доволі вже страждати та ображатися. Так думала я прямуючи до них. Дарина розгубилась побачивши мене. Весь свій погляд спрямувала на декольте, ніби кажучи: «Що це за неподобство! У нас в хаті чоловік! Мій чоловік». Вадим не зміг приховати свого захоплення і не соромлячись нагородив мене компліментами. Коротко кажучи, мій задум здатися байдужою, трохи тріщав.

- Ти кудись йдеш? – Врешті видавила із себе подруга.

- Так, в мене… Побачення.

- З Ігорем? – Вже бадьоріше спитала вона. Вадим похмурнів.

- Можливо. – З ким, з ким, не встигла я вигадати!

- І все ж таки? Хто цей, щасливчик? – Якимось наполегливим і грубим тоном спитав Вадим. При цьому підпалив вже другу сигарету поспіль. Якщо я скажу, що з Ігорем, то Вадим це легко може перевірити. Але з цим «слинявим», як же гидко після вчорашнього, навіть і поряд йти не хочеться.

- Це особисте.

- Відчепися вже від дівчини. Вона ж сказала – особисте. – Дзвінко защебетала Дарина. Вона відкрито ревнувала «свого» хлопця. Тому вхопила Вадима за руку і демонстративно поклала його долоню собі на стегно. Цим жестом вона, вочевидь, натякала мені на їх близькі відносини, так, я все бачила ще коло ліфта. – Поля все розкаже, коли захоче, так? - Осудливий погляд Вадима зачепив моє декольте.

- Звісно. Врешті, я повинна налагодити своє особисте життя, за вашим прикладом. – При цих словах я багатозначно подивилася в очі Вадиму. Хотіла дати зрозуміти, що все в минулому, він вільний від моїх претензій. – Бувайте.

- Чао. О, до речі, Полю, сьогодні я ночую не вдома. – Я навіть не повернулась до них і грюкнула дверима. «Яка ж вона підла», думала я дорогою. Не знаю скільки часу проходила по місту. В грудях вірували такі емоції, що хотілося кричати. Я подзвонила ще одній моїй подрузі та запропонувала зустрітися в кав’ярні. Хотіла з нею побалакати, бо вона єдина в нашій компанії хто, по-перше, мала гострий розум і, по-друге, завжди вміла мене заспокоїти, розставити всі непотрібні емоції на потрібні полички. Але вона була зайнятою до трьох і мені залишалося майже пів дня десь вештатися. Вирішивши погуляти, я попрямувала в єдине любе мною місце в тому ненормальному часі. Це був сквер в самому серці міста. Навколо нього росли тополі так щільно, що здавалося, ніби це огорожа. Галявина, що поросла червоними маками, вабила до себе. Народжувала думки про щось таке, чого не могло бути. Ти розумієш про що я? Там я знайшла спокій. Всі вранішні емоції вщухали, окрім єдиного голосу совісті, яка молотком віддавала у скроню. Най буде як є. Я нічого не можу змінити, а поводити себе так відверто агресивно, кому тоді зроблю краще? Я дивилася в небо, воно було безмежно синього кольору, пухнасті хмаринки закривали сонце. Земля була по осінньому холодною. Вже зовсім скоро настане зима, найстрашніша пора року для виживання. Але я не хочу про це думати зараз. Ще рання осінь, треба насолодитися її п'янкими ароматами. Я закрила очі, висока зелена трава огорнула мене. Сама природа колисала, я відчула повне умиротворення. Зараз, я знаю, що мене приспали навмисно, проте тоді я міцно заснула. Мені наснилося, що я йду в кав'ярню. ЇЇ вікна коричневого кольору створювали затишок дому. Крізь них можна було побачити відвідувачів. Я йшла до дверей. Аж раптом побачила за столиком Вадима та Дарину. Вони милувалися один одним. Так гаряче від них було навіть мені. Але я не дивилась на неї. Достатньо бачити його, з іншою, таким збудженим, чужим. Їх пристрасть зростала. Вони ніби нікого не бачили, безсоромно топили жагу один одним. Однак це не була вже Дарина, це було щось мертве. Нежива синя шкіра обтягувала кістляве тіло. Замість ніг вона мала зміїний хвіст, який направив своє жало в шию Вадиму. Я почала кричати та грюкати по вікну, мені хотілося попередити його. Але він не чув. Вадим більше не був собою. Він став Вартовим, який лукаво посміхався і дивився на мене. Обличчя його було жахливим. Таке створіння не могло породити пекло, воно було самим пеклом. Ніяких емоція в очах, пусті зіниці. Його руки обмацували мертву потвору. «Йди...», - шепотів він, зазиваючи мене. Вартовий відкинув спорохнявіле тіло Дарини, наче дотиками випив із неї життя. Він встав, тримаючи в руках диригентську паличку. Відвідувачі кав’ярні перетворилися на мерців, які поїдали живих, до смерті переляканих людей. А Вартовий диригував тою жахливою виставою. Він посміхався мені оголеною щелепою.



ПерсеФона

Відредаговано: 28.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись