Все почалося з того

Розмір шрифту: - +

5

Два дні Антон Зубрик фактично не вставав з ліжка. Тіло було повністю покрито синцями, які до біса сильно боліли, а всередині стояло відчуття, що всі нутрощі перетворилися на фарш.

- За що це мені? - думав він, валяючись, як труп в ліжку. - Та мабуть знаю, я сволота та дуже рідкісна. Мене життя карає за мої вчинки... Але невже я не маю права на ще один шанс. Я також хочу мати гарне життя. Чим я гірший?

Ці слова постійно крутилися в голові та перемішувалися зі спогадами, які проти волі виринали з мозку, з тих таємних відділів, відкривання яких може принести лише розчарування та сум.

- Все у нормі? - стояв Антон біля дверей ванної кімнати. - Ти вже там двадцять хвилин сидиш. Я починаю переживати за тебе.

Проте за дверима стояла глуха тиша. Зубрик не витримав та почав гупати у двері та тягнути ручку. Було зачинено.

- Ти мене чуєш? Сонце, ти там жива? Я хвилююся, - кричав хлопець та зі всієї сили стукав у двері. – Будь ласка, скажи хоч одне слово!

- Я жива, - відповів жіночий голос, а потім двері ванної відімкнулися, і перед очима очима Антона постала його рудоволоса дівчина з заплаканими очима та переляканим поглядом. Такий вигляд нажахав би кого хочеш.

- Що сталося, - обійняв Зубрик її. - Тебе хтось образив? У тебе щось болить? Скажи мені, не тягни!

Вона мовчала та тихо схлипувала. Її тіло на дотик було м'яким та якимось неживим. Ще трошки й ніби впаде додолу без ознак життя.

- Скажи мені, що з тобою, - далі допитувався він у неї. - Поділися зі мною. Я ж тобі не чужа людина.

Рудоволоса підняла голову. Відгорнула своє пряме волосся за вухо та поглянула очима хамелеонами на нього.

- Ось, - промовила вона та дала йому смужку паперу.

Все одразу стало ясно. Тут треба ідіотом, щоб не зрозути таких очевидних речей. Тепер їх не двоє, а троє.

- Хіба це погано? - запитав Антон.

- Я не знаю, - тихо відповіла вона, витираючи сльози на очах. – Це дуже неочікувано для мене.

- Це чудово, - сказав він та знову обійняв дівчину.

Хоча в цей момент думки Зубрика знаходилися на протилежній стороні. Вагітність Осені означало лише одне - треба все розповісти Ліні та розірвати з нею стосунки. Проте не хотілося, адже йому було зручно. Ховати Ліну від Осені, а Осінь ховати від Ліни. Йому подобалося жити подвійним життям, а тут все різко обривається. Це немов мати два діаманти з яких треба вибрати лише один, а інший викинути у море. Дуже складний вибір.

- Я тебе люблю, - сказала тихо дівчина йому на вушко.

- І я також.

Антон дивився у сіру стелю та тихо схлипував. Ревіти чоловікам не можна, але тут інший випадок. Він так хотів змінити минуле, щоб усе віддав за це. Але все марно. Нічого не зміниться. Коригувати можна лише майбутнє. Хоча Антону і це було важко. Зараз хтось вривався у його життя та рушив усі плани.

Зима вирувала. У повітрі пахло солодкими мандаринами та глінтвейном. Місто після четвертої години дня спалахувало різнокольоровими вогнями та блимало до глибокої ночі. Пройшов тиждень від того дня, як стало відомо, що Осінь вагітна. Антон не міг знайти в собі сили, щоб розірвати відносини з Ліною. Все якось моменту не було підходящого, і вона останнім часом знаходилася у такому радісному стані, що не хотілося його псувати. Також Зубрику важко було уявити реакцію її на таку інформацію. Вона не зрозуміє, чому він хоче її покинути. Захоче правди, а вона далеко не приємна. Виходить дилема…

- Я хочу покататися на ковзанах, - сказала Ліна.

- Ти ж знаєш, що я боюся, - відповів Антон.

- Треба боротися зі своїми страхами, - тягнула його кароока за руку. - Буде весело, обіцяю.

- Добре, - буркнув хлопець.

Невдовзі вони стояли на льоду. Навколо них каталося надзвичайно багато дорослих та дітей. Антона це напрягало. Він лише думав про те, як би не впасти, а Ліна тим часом раділа та намотувала навколо нього кола та хихотіла. Зубрик намагався не показувати свого роздратування, посміхався у відповідь.

- Та не бійся, - говорила дівчина. – Страх сковує твої рухи. Розслабся та довірся ковзанам.

- Мені не страшно, а весело - широко посміхнувся він, але вмить посмішка погасла.

Душа пішла у п'ятки, а серце на мить зупинилося.

- Щось сталося? - нажахано запитала Ліна, помітивши різку переміну настрою свого хлопця. – Тобі погано?

- Так, мене нудить, ходімо швидко звідси, - швидко відповів він.

- Добре, звісно, - схопила вона його за руку та потягла геть з катка. Проте доля вирішила посміятися, та немов ніби з повітря перед ними стояла Осінь. Сьогодні на ній було сіре пальто та рожевий шарф. Закручене руде волосся розпатлалося вітром, а на вустах ідеально лежала червона губна помада.

- Ти ж сказав, що в тебе багато роботи, - розгублено сказала вона. - І хто ця дівчина?

У Зубрика відняло мову. Ліна приголомшливим поглядом дивилася то на нього, то на Осінь, яка вже палала від люті.



Eva_Basista

Відредаговано: 13.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись