Все почалося з того

Розмір шрифту: - +

2

Увесь вечір та ніч йшов дощ. Температура повітря за вікном, внаслідок цього, опустилася до плюс шести, а вологість піднялася майже до ста відсотків. Це все разом зумовлювало неприємну погоду. Зубрику довелося розпалити камін, його тіло пронизував холод. Він лежав, закутаний в плед, та дивився на вогонь, який весело поїдав дрова.

Це було дивно. Вогнище викликало у нього позитивні думки, але неспокій всередині не дрімав. Тільки очі йшли в бік, як він одразу починав думати про Осінь. Антон не знав, де вона, але щось підказувало, що ця дівчина десь поряд та потребує допомоги. Проте інша його сторона говорила інше:

"Якщо її не знайшли за два дні, то і ніколи не знайдуть".

"Йди до біса за такі слова», - сказав собі Антон.

Хлопець намагався заснути, але не міг. Крутився годину, поки не встав та почав прибирати. Розбита чашка так і лежала біля дверей, а вся кухня була присипана ржавчиною від старого ножа. Прибирання йшло повільно, він багато разів відволікався, сідав на підлогу та дивився в одну точку, але все-таки зробив все. На мить це відсторонило його від усього, але депресія далі чим за ґанок не вийшла. Вона сиділа у кріслі-качалці, сьорбала глінтвейн з апельсином та корицею й чекала, поки Антон зробить усі свої побутові справи. Стерва ця депресія, нічого не скажеш.

Він також вирішив випити чашку вина, навіть налив собі, але самопочуття було паскудним, тому щоб якось себе привести до ладу, Зубрик вперше за два дні приготував собі поїсти. Зварив макарони, звісно не з твердих сортів пшениці, а які були в магазині. Полив зверху кетчупом, перемішав, і до споживання страва готова.

Він жував розварене тісто та згадував, як з Осінню готували пасту з морепродуктами, як вони все обережно робили, дотримувалися рецептури, а тут нічого дотримуватися не потрібно. Залив, зварив та закидуй в рот ложкою. Хочеш - ще майонезом зверху полий, або гірчицею. Це страва дикуна Антона, обмежень нема.

Але ті вечори кулінарії з Яною Зубрик пам'ятатиме до останього подиху. З Ліною він ніколи такого не робив, вона не вміла готувати їсти та навіть не хотіла вчитися. Її максимумом була жарена яєчня, яка завжди підгорала.
А Яна була зовсім іншою щодо цього, Осінь завжди викладала в інстаграм історії зі стравами, які вона готувала. Проте не в їжі справа, а у відносинах, які формувалися.

Антон витягнув з тумбочки в спальні свій телефон, який він уже не вмикав більше двох тижнів, а коли той засвітився і з'явилися мережа та Інтернет, смартфон почав сходити з розуму. Дуже багато повідомлень. Від батьків, від друзів, з роботи, навіть від Ліни одне, яке він прочитав в першу чергу. Було цікаво, що вона від нього хоче. Екс-дівчина написала йому вчора та просто запитувала, як справи. Він не відповів їй, лише батькам написав, що все добре.

Найбільший подив у нього викликало те, що та кривозуба Надя знайшла його у інстаграмі та підписалася на його сторінку. На фото ця дівчина була не кращою, ніж у житті. Висока, кострубата, проста, як двері. Але надпис на її сторінці "блогер" розсмішив Антона. Як же він любив дивитися сторінки подібних дівчат та просто "угорати" з викладених світлин та підписів під ними. Це - найкращий антистрес.

Зубрик зайшов на сторінку Осені, тут нічого не змінилося. Після того, як вони розійшлися, вона виклала лише одне фото, де вона сидить на березі річки. Там Яна посміхалася та тримала в руках маленього чорненького кудлатого песика Йому стало сумно. Зараз вона незрозуміло де, а може, навіть, і не жива. Поклавши телефон на стіл, Антон пішов у спальню та гепнувся на ліжко. До нього прийшов сон.

На наступний день погода повністю змінилася. Знову стало тепло. Зубрик сидів та насалоджувався ранком. Він заварив собі міцну каву, вийшов на берег озера та примостився на старій лавці. Все ідеально. З кожним ковтком гарячої та гіркої рідини Антон відчував себе все краще та краще. Він нікуди не спішив. Горе його повністю вбило, і дві хвилини його не врятують.

Легкий туман ковзав над водною поверхнею та повільно розсіювався під дією сонячного світла. Сонце майже встало. Небо переливалося жовто-червоними барвами на сході та синьо-фіолетовими на заході. Надзвичайно гарно. Усе почало прокидатися навкруги, навіть незважаючи на глибоку осінь, яка вже повільно переходила в зиму. Цвірінькали птахи. Вітер перекидав листя, створюючи приємний шелест, який ледь помітно пестив вуха.

Кава закінчилася, залишилася несмачна заварка. Антон викинув її з чашки у озеро. Це точно не сміття й навколишньому середовищу заважати не буде. За хвилину він стояв на кухні та мив посуд. Сьогодні він встав дуже рано та перший раз за час перебування тут не відчував ні головного болю, ні зневоднення. Вчора вечері він не пив та довго думав, як йому бути далі. В голову приходило тільке одне.

Зубрик перемив весь брудний посуд, а потім сходив в душ та сполоснувся ледве теплою водою. Почистив зуби найдешевшою пастою "Саніно" та вмився. Волосся, яке вже опустилося трішки нижче пліч, після рушника неохайно стирчало у різні сторони. Воно майже висохло, але виходити з ним на вулицю було ще небезпечно. Тому Антон просто сидів та дивані та дивився на годинник. Ніколи в житті йому час так довго не тягнувся. Він нагадував якусь резину.

Так минула рівно година. Сонце уже високо піднялося над горизонтом, і почався звичайний осінній день. Волосся уже висохло і Антон вийшов на вулицю. Він підійшов до  яблуні, яка росла за будинком. Вона була старою та високою. Зубрик обвів її поглядом. Це дерево йому підходило ідеально. У сараї він знайшов брудну мотузку та розхитаний стільчик. Він хотів піти з цього життя, загубитися в пеклі, чи де там, і ніколи не згадувати своє нікчемне життя на цій планеті. Ніхто не помітить його відсутності.



Eva_Basista

Відредаговано: 13.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись