Все почалося з того

Розмір шрифту: - +

3

П'ять днів Зубрик перебував у стані певного трансу. Він намагався відволіктися від поганих думок за допомогою своєї писанини та відвідин селища в надії почути позитивні новини від слідчого. Проте нічого такого не сталося. Поліцейські та пошукові групи обходили містечко в радіусі п'яти кілометрів, та знайшли лише дірку від бублика.

Ніхто не міг зрозуміти, що це таке все-таки було. Вбивство та втеча чи викрадення та вбивство. Яну подали у розшук. Все якось закручувалося в якусь пружину, мала бути вже кульмінацієя, котра ніяк не могла статися.

Зубрик надійно закутав свою шию шарфом, аби приховати шрам, який ще досі не зійшов, та надягнув пальто. Сьогодні він їхав до лікарні, щоб зняти шви з руки. Він боявся, що це буде дуже боляче, але один вправний рух, і нитка злізла з його рани, залишивши по собі гидкий, бордовий шрам.

- Він завжди буде таким? - запитав Зубрик в молоденької білявої медсестри.

- Перший час так, але потім стане менш помітним, - відповіла вона.

- Ну, це плюс.

- Добре, що не на обличчі, - далі говорила вона. - Ось пам'ятаю, як нам одну дівчину привезли, звісно імені не буду називати, ви все рівно її не знаєте, то вона собі щоку серпом розпорола. Шрам після того страшенний залишився. Так вона з дому майже не виходить, а якщо потикає носа до людей в селище, то виливає на своє обличчя кілограм тонального крему, але те жахіття все рівно видно. Мені так її шкода тоді стало, що не передати.

- Це да, - відпливів Антон.

- Ось ви би жинилися на дівчині, яка має шрам на обличчі?

- Якщо мені з нею добре психологічно, то можна і закрити очі на зовнішність, - збрехав Антон.

Така відповідь сподобалося медпрацівниці. Вона посміхнулася. Зненацька двері відкрилися та до палати хтось знайшов.

- Оксано привіт, - сказав до біса знайомий жіночий голос. - Мені потрібно ще того снодійного.

Антон повернув голову та побачив Надію, яка одразу зніяковіла. Вона ніби злякалася. Ця зустріч не входила у її плани.

- Снодійне для матері, те що ти давала в передостанній раз, від нового вона не може заснути, - продовжила Надя. – Зараз у неї взагалі погано з цим, крутиться усю ніч.

- Так, звісно, - тремтячим голосом сказала медсестра та підійшла до білої шафи, яка стояла біля протилежної стіни. Дівчина висувала шухляди та шукала потрібну їй лікарську речовину, а тим часом Антон пропалював поглядом Надію, яка відвернула голову в сторону вікна. Вона робила вигляд, що дивиться в абсолюного іншу сторону від нього і їй все рівно на нього, але дівчину видавали руки. Вони були затиснені в міцний кулак. Зубрик починав відчувати якусь тривогу.

- Ось, тримай, - зненацька підійшла Оксана до Надії та дала їй коробку з ліками. Та взяла та мовчки вийшла з палати, навіть не кинувши в сторону її вже мабуть колишньої одержимості погляд.

- Вона завжди така дивна? - запитав Антон, коли зачинилися двері за Надією. – Можно було хоч дякую сказати. Погані манери.

- Та як зазвичай, нічого особливого - відповіла медсестра. - А ви знайомі?

- Колись перетиналися. Неприємна зустріч була, - пояснив він.

- Зрозуміло.

- А ви подруги? - запитав Антон.

- Можна вважати, що просто лише приятелі, я вчилася з її старшою сетрою в одному класі, - тихо сказала вона. - Я чула, ви були знайомі зі зниклою дівчиною? Це правда? - різко змінила тему Оксана.

- Так, я був з нею знайомий, - неохоче відповів Антон. - Вона - кохання всього мого життя.

- Я думаю, що вона жива та обов'язково знайдеться.

- Я дотримуюся тієї ж думки, - сумно сказав він.

На тому розмова Зубрика та медсестри завершилася. Він вийшов з лікарні. Надворі вже відчувалася зима. Листя з дерев повністю опало і вони стали голі. Холодний вітер продував наскрізь, а дощ капав з неба та створював на дорогах кашу з грязюки.

Антон пішов до винної крамниці. Він таки не зміг за ці декілька днів побачився зі своїм новим другом та хотів навідатися його зараз та вилити йому все, що у нього наболіло за ці дні. Старий його зрозуміє.

Ось п'ять хвилин, і він на місці призначення. Права рука взялася за ручку дверей і вони легко відчинилися. За прилавком сидів дід Петро, але він мав далеко не найкращий вигляд. Під очима залягли синьо-фіолетові синці. На лівій щоці з'явиявила рана у вигляді порізу, який тягнувся від середини ока до рівня губ. Але найбільше дивували руки, вони у нього тремтіли, чого раніше не бачив Антон. Щось сильно хвилювало цього старого.

- Доброго дня. Як здоров'я? - сказав Антон зайшовши до крамниці. - Де ви пропадали раніше? Декілька днів до вас заходив, а магазинчик був все закритий. Я вже думав, що щось серйозне сталося.

- Та були справи деякі у Коломиї, у сетри чоловік помер, треба було з похороном допомогти - закрехтів продавець.  

- Співчуваю, - відповів він. - А що з вашим обличчям?

- В погребі зі сходів впав та напоровся на дошку, - швидко пояснив він.

- Це жах, потрібно бути більш обережним.



Eva_Basista

Відредаговано: 13.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись