Все почалося з того

Розмір шрифту: - +

4

Рівно о десятій ранку Зубрик стояв на порозі крамниці продавця вина. Йому з невідомих причин було неспокійно. Всю ніч він крутився та часто прокидався. Знову снилися погані сні. Можливо, то була дія алкоголю та поганого настрою, тому намагався не брати це близько до серця. Його передчуття - це лише передчуття, неможливо передрікати своє майбутнє чи іншої людини.

Він підняв праву руку, щоб постукати в двері, але в голові пронісся спогад із нічного кошмару, де Антон стоїть посеред поля, а навколо нього багато крові. Його ноги йдуть по жовтих кістках. Вони хрустять. Так тривало немов вічність, поки хлопця незанесло до якогось будинку, який зовні був надзвичайно охайним та красивим. Антон, не роздумуючи та не вагаючись, зайшов у коричневі двері. Всередині все було білим: стіни, підлога, стеля, проте ніде не стояло ніякої мебелі. Дуже дивний інтер'єр.

Він повільно просувався всередину, його ноги залишали по собі криваві сліди. Зненацька вхідні двері зачинилися і будинок став велетенським кубом. У цей момент Зубрика охопила паніка. Він топтався на місці та шукав вихід, почав кричати, схопився руками за голову, впав на коліна. Паралельно його огортав дивний звук, який наче пресом давив на його мозок.  

Хлопець розумів, що це сон, але страх лише зростав та здавлював за горло, поки він не відчув гострий біль. Зі скроней почала юшити бордова, густа та тепла кров. Вона все навкруги робила червоним. Він вмирав.

Впавши на спину, Антон почав сіпатися, весь його білий одяг також почервонів. Життя покидало його, але перед останнім його подихом, пролунав голос:

"Вже нічого не змінити".

- О, не думала тут тебе побачити, - витягнув Зубрика з світу думок жіночий голос.

Він повернув голову. За півметра від нього стояла низька дівчина з білявим волоссям. Обличчя у неї було знайомим, проте згадати, де його бачив, він не зміг, хоча старався зі всіх сил.

- Ти мене знаєш? – запитав він.

- Я - Оксана, медсестра, яка знімала тобі шви, - пояснила дівчина. - Нічого страшного, що ти мене не впізнав. Буває.

- А-а-а, - протягнув Антон. - Точно. Я трішки призабув. Вибач.

- Та нічого страшного, - посміхнулася вона. – Я не ображаюся.

- Так, - відповів Антон. – Це добре.

- Ти, я бачу, до Петра, - почала говорити Оксана. - У нього найкраще вино серед усіх в містечку. Ти робиш правильний вибір.

- Ага, - махнув головою Зубрик. – Мені також подобається.

- Тоді, мабуть, зайдемо, а то стоїмо в дверях, - посміхнулася дівчина.

Антон відчинив двері та першою впустив Оксану, яка зробивши декілька кроків, застигла на одному місці, а потім голосно закричала.

Зубрик одразу зайшов за нею, та втратив дар мови. Під вікном у калюжі крові лежав дід Петро. У нього була продірявлена голова. Його очі були відкритими, і вони виражали несамовитий переляк та біль. У руках вбитий тримав металевий ціпок з фігуркою півня на кінці ручки, якого раніше Антон ніколи не бачив. Мабуть, він оборонявся, але хто міг напасти на старого? А лист? Як розуміти слова продавця? Він знав, що хтось його може вбити? Невже це пов'язано з Осінню?

Далі все відбулося, як у тумані. Поліція, швидка, люди, крики... Всі події, як дежавю проносилися перед очима Антона, який сидів під кабінетом слідчого Володимира. Він саме допитував Оксану. Зубрик розумів, що йому сильно пощастило, адже якби він знайшов труп пенсіонера сам, на нього могли повісити вбивство, а якщо враховувати той факт, що слідчий думає про його причетність до зникнення та вбивства Дмитра, то взагалі капець, тікай та ховайся.

Нарешті скрипнули двері й з них вийшла Оксана. У неї був заплаканий вигляд. Антон встав, йому захотілося обійняйти її та заспокоїти. Звісно зрозуміло, що вона на своїй роботі може і гірше бачила, але це інше. Вбивство не кожного дня побачиш. Він придушив свій порив ніжності.

-  Тобі можна заходити, - сказала вона.

- Тебе відпустили? - запитав Антон.

- Так, - махнула вона головою. - Йди, не затримуй себе.

- Як ти? – знову запитав він.

- Зараз не до цього, - відповіла Оксана. – Йди. Потім поговоримо.

Зубрик знову знаходився у кабінеті слідчого, який сидів за старим столом та щось писав.

- Знайома особа, - сказав він до Антона. - Щось мені це не подобається. Уже друге вбивство і до цього якось причетні ви.

- Я сам далеко не у захваті від таких збігів, - відповів хлопець. - Мене немов прокляли. Знати б ще, хто це зробив.

- Або хтось щось недоговорює, - криво посміхнувся слідчий. – Магії не існує.

- Я кажу правду, - твердо відповів він.

- Надіюся, але мене беруть сумніви.

Зубрик розповів усе, що бачив та знав, але про листа старого він не розповів.

- Так у вас був конфлікт з тим Григорієм Бевзом? - запитав слідчий, та ще й таким тоном, наче смакував кожне слово.

- У мене з ним не було конфліктів, - заперечив Зубрик. - Він сам почав на мене нападати. І я міг на нього накатати заяву за побиття, але не зробив цього.



Eva_Basista

Відредаговано: 13.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись