Все почалося з того

Розмір шрифту: - +

8

- Ах ти ж сволота! - засичала вона. - Ти хотів мене обманути! Я тебе і твою стерву знищу, скотина!

- Надя, заспокойся, - почав якось її вгамовувати Антон. - Я зроблю, все, що ти хочеш, тільки не гарячкуй. Чуєш мене?

Проте дівчина була під дією емоцій. Вона кидалася в різні сторони. Зубрик почав активніше різати мотузки. Він знав, що ця божевільна не заспокоїться. Зараз знову почнеться кривава різанина.

Надя психувала, вона кричала, та шукала пістолет з якого застрелила Володимира. Антон звільнився, він почув у своїх руках та ногах свободу. Намагався встати, але гострий біль проштрикнув його ногу. Надія стояла з пістолетом в руках.

- Тримай! - кричала вона. - Тільки спробуй ворохнутися, наступна пуля полетить тобі у голову.

Антон застиг. Він не знав, що робити. Біль сковував його тіло, а страх блокував дії. Хлопець відчував себе зайцем, якого загнали в кут вовки.

- Добре, добре, - спокійно сказав Зубрик, піднявши руки до верху. - Тільки перестань стріляти. Я зроблю все, що ти хочеш. Не роби помилок.

- Я не перестану! - кричала дівчина. - Я всіх вб'ю!

Її тулуб повертався до Осені, яка досі непритомною лежала на підлозі. В Антона захололо серце. Він зі всіх сил, що міг зібрати, кинувся на Надію, повалив її на підлогу, вибив пістолета з рук, який полетів у протилежну сторону кімнати та почав бити руками зі всієї сили. З курносого носа дівчини потекла кров. Спочатку вона дико кричала, а потім замовкла, втратила свідомість. Зубрик зупинився. Не піднімалася рука бити її далі. Він кинув цю ненормальну лежати на підлозі. Вся увага перемкнулася на його Осінь.

Антон схопив її за плечі та почав трясти, але не допомагало, вона була наче лялька. Її тіло захололо, але Яна ще дихала.

- Будь ласка не вмирай, - тряс він її руками за плечі.

- Прокинься!

Зубрик почав плакати та обіймати Осінь. Так тривало немов усю вічність, але чудеса деколи трапляються. Вона відкрила очі, які п’яно дивилися вверх.

- Яно, - мотнув її за плечі Антон. - Як ти?

Дівчина не відповідала, її туманні зіниці огортали хлопця холодним поглядом. Осінь наче не розуміла, що з нею коїться, і де вона взагалі.

- Все буде добре, - говорив він. - Я заберу тебе з цього проклятого місця і у нас все буде добре. Я обіцяю. Я тебе люблю та не дам скривдити.

- Я померла? - запитала вона. - Все уже закінчилося?

- Ні, - заперечив Антон. - Ти не померла, все буде добре. Зараз ми підемо звідси.

- Ніхто не покине це місце, - сказала Надія, яку як здавалося Зубрику він відімкнув на декілька годин.

Після цього вона вистрілила. Куля продірявила груди Осені. Кров червоними маками розцвіла на її синьому пальто. Тепер її зелені очі повільно гаснути, а голос щось хрипів. Антон намагався затиснути рану руками, проте його дії були марними. Життя покинуло Осінь. Її маленька бліда ручка, яка перед смертю сильно стискала Зубрика, розмякла.

 Доля приготувала для цієї дівчини дуже трагічний кінець. Але і сам життєвий шлях, який вона пройшла, важко назвати простим. Вона рано втратила батьків, щоб вижити у п'ятнадцять років, почала важко працювати на трьох роботах, а до двадцяти чотирьох мала значний успіх. У двадцять сім Яна зустріла Антона і була щасливою, проте вже у двадцять вісім померла від рук психопатки.

Зубрик пам'ятав, як вона розповідала про свої мрії, як хоче заснувати власну справу і як хоче поїхати подорожувати планетою... Але кінець прийшов, не питаючи нікого.

Він тримав її за плечі. Серце Осені зупинилося, але Антон не хотів цього розуміти. Зубрик просив її повернутися, але тіло вже повністю захололо. Губи посиніли, а очі втратили свій блиск. Вона постаріла одразу на років десять або навіть на п'ятнадцять. Все втрачено.

Антон відпустив її руку, та повернув голову. Надія стояла поряд, в її руках досі знаходився пістолет.

- Ну чого ти чекаєш, - сказав він до неї. - Стріляй, або я тебе зараз сам вб'ю.

- Я насолоджуюся тим як ти страждаєш, - відповіла вона.

Надія натиснула на курок, але замість пострілу пролунав звук, схожий на клік комп'ютерної мишки. Знову натиснула - та сама історія. Після цього вона кинула пістолет на підлогу та побігла геть на вулицю. Антон, незважаючи на пронизливий біль у нозі, кинувся за нею.

Надворі було темло та холодно. Падав сніг, але він відразу танув. Надія бігла до автомобіля, який стояв метрів за сто від будинку. Зубрик, шкутильгаючи, намагався наздогнати її, але втратив надію, коли вона сіла у автомобіль.

- Чорт, - прошипів він.

Але, на щастя, старий "Ланос" стояв на місці. Ця дурепа, або не вміє водити автомобіль, або це корито на колесах заводиться лише з п'ятого разу. Зубрик тим часом дійшов до транспортного засобу.

У авто сиділа Надія, вона повертала ключ, але дарма. Антон гепнув рукою по склу дверцят. Вона здригнулася. Він хапнувся за ручку, але мала стерва замкнула двері.

Її барикада тривала недовго, хлопець камінцем, який лежав неподалік, завбільшки з його кулак розбив скло та відімкнув двері.



Eva_Basista

Відредаговано: 13.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись