Всього не забудеш

Розмір шрифту: - +

Глава 13

Промінчики сонця заглядали крізь вікно, лоскотали її обличчя...

Раптом насолоду позбавив ДЗВІНОК. А так хотілося їй ще трішки полежати в ліжку, насолодитися цим ранком.

-Добрий ранок. - це була Оля.

-Привіт. - позіхаючи відповіла Ніка.

-Ти вже готова йти?

-Куди?

-У школу. Вже ж 7:50. А уроки починаються о восьмій. Ми трішки запізнюємось, але за десять хвилин встигнемо.

-ЯК? Вже майже ВОСЬМА? Я ще в ліжку лежу! Блін, перший навчальний день, і я запізнююся!

-В мене план! Ти зараз швидко встаєш, одягаєшся, сніданок купимо в їдальні!

-Та пізно, бо я вже втратила пару хвилин.

-ШВИДКО!

-Слухаюсь, пане командир.

-Зустрінемся біля твого будинку.

-Ок.

Ніка одягнула колготки, чорні шорти і легенька бежева футболка. Нашвидкуруч зачесалася, дрібну косметичку поклала у рюкзак.

Взяля портфель і хутко вибігла з квартири. Ліфт довго чекати, тому якнайшвидше спускалася сходами.

Оля вже чекала біля будинку.

Ніка і вона обійнялись, пішли на зупинку, сіли у трамвай і поїхали в центр (там знаходилася гімназія).

 

Ну і що ви думаєте? Вони запізнились на сім хвилин.

Першим уроком була геометрія.

Ніка з Олею постукали у двері класу.

-Ввійдіть. - сказала вчителка.

Її звали Лариса Василівна. У її волоссі виднілися сиві пасма, у неї було каре, голубі очі, суворий погляд. Вчителька була не худою.

Весь клас витріщався на Ніку і Олю, ніби на якихось ідіоток, хоча так і є, ми ідіотки, які запізнились в перший же день.

-Чому спізнились? - люто запитала Лариса Василівна.

-Ми... ми... - розгубилася Оля.
Ніка вдихнула повітря, і більш впевненно сказала:

-Ми запізнились тому що на це були свої причини. Чи ми повинні на весь клас казати ці причини?

-Повинні! Сідайте за парту, і щоб більше такого не повторювалося! І ще, приготуйте щоденники на зауваження!

Дівчата сіли за парту, Оля подивилася на Ніку і сказала:

-Але й класно ти її вшила.

-А що до неї більш ніхто так не говорив?

-Геть ні. Крім Алекса...

-Ясно. - Ніка згадала про нього, оглянула клас, і побачила його, він сидів на останній парті, вау, який він красивий!

На перерві Ніка з Олею пішли у їдальну на сніданок.

Сьогодні у гімназії повари приготували варену картоплю, котлету, і полуничний кисіль.

Звичайна "столовська їжа".

Вони сіли за столик, ближче до вікна. Уся їдальня була залита променями сонця, які пробивалися крізь вікно.

-Розкажи щось про Алекса. - сказала Ніка.

-Про Алекса? Він та тобі навіщо? Нііік. - так, саме так прозвучало оце "Нііік", - Не кажи що ти закохалася в Алекса. Він не гідний тебе...

-Ну... Він симпатичний. Мені він сподобався...

-Ніка тебе розкрито. Здавайся. - засміялися обидві.

-Так, здається я закохалася в нього. Я знаю, ти зараз скажеш, що він огидний, бабій, але я серйозно закохалася.

-Хм... Звісно я не скажу такого, ти ж моя найкраща подруга, і я цілком рада за твій вибір.

-Дякую, Оль.

Раптом до нас підійшов ТОХА з тацею своєї страви. 

-Можна присісти біля тебе? - звернувся він до Олі. Так мій колишній фліртує до моєї подруги, і ще й робить вигляд ніби мене тут немає.

-Еее... Звісно... - Оля знала що Тоха мій колишній хлопець, але що ж поробиш коли подруга закохалася, всеодно Тоха для мене не має ніякого значення...

Оля і Антон теревенили про ВСЕ. Про школу, майбутнє життя, захоплення, професії і навіть про політику. Здебільшого про нові пости зірок в соц-мережах.

Я зрозуміла що мені з ними тут не місце. Знаєте, як це почуватися "третьою зайвою"?

Я дожувала шматочок котлети, випила кисілю і просто встала і пішла. Вони не помітили моєї відсутності.

Я була дуже зла на подругу. Як можна так захопитися коханням?

Я сперлась на підвіконня, стояла біля учительської, вирішила почекати вчительку з алгебри, щоб розпитати в неї про репетитора.

До мене підійшов ВІН. У мене аж мороз по шкірі, я знала наперід що зараз точно вскочу у халепу.

-Привіт, здається ти Ніка? - запитав Алекс.

-Привіт... Так. А ти Алекс?

-Так. Радий знайомству, крихітка. - ви чули? Він назвав мене КРИХІТКОЮ. Здається я ще більше в нього закохалася.

-Я також рада.

-Ти когось чекаєш? Може зараз підемо на морозиво?

-Ні, я нікого не чекаю. На морозиво не вийде, бо скоро дзвінок. - я вирішила до вчительки підійти завтра, не втрачати ж мені шанс на знайомство з популярним хлопцем школи.

-Хм... Може тоді після уроків? Поїдемо до мого заміського будинку на шашлик, як тобі ідея?

-Я згідна.

-Тоді зустрінемся після уроків на подвір'ї школи.

-Окей. Буду чекати.

-До зустрічі, солоденька.

Того дня я просто "вибухала" від радості. ВІН і Я у заміському будинку. Вау!

Продзвенів дзвінок на урок.

Оля зайшла у клас з Тохою, вони сміялись, розмовляли, не звертаючи уваги на оточуючих.

"Егоїсти" - промайнуло у мене в голові.

Оля підійшла до мене.

-Ти не проти, якщо я сяду за парту з Тохою?

-ЩО?! - я була в шоці, вона проміняла мене на нього?

-Ну...

-Не проти... - сказала я байдужим тоном.

Оля проігнорувала, лише забрала свій рюкзак, і поставила на іншій парті, де вона сиділа з Тохою.

Я вже забула про Алекса. Просто, моя найкраща близька подруга проміняла мене.

Невже у цьому світі нема кому довіритись?

До мене підсіла Юля Кивенко.

-Привіт. Чому така сумна? - запитала вона.

-Та так... Задумалась. - моє серце прям хотіло, аби я комусь "вилила душу". Може довіритися Юлі?



Яна Вей

Відредаговано: 05.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись