Всього не забудеш

Розмір шрифту: - +

Глава 16

-Ніка! Вставай! Скоро в школу! - будила сестру Ксеня.

-Вста-аю. - застогнала Ніка.

Прийняла ранковий душ.

Пішла готувати сніданок - продукти закінчились.

-Ксю, я за тобою зайду після уроків, підемо в Мак. Бо продукти закінчились.

-А вівсянки також немає?

-Немає геть нічого.

-Ну ок. Підемо в Мак.

Дівчата взяли портфелі і обидві пішли на зупинку.

 

Ніка попрощалась з Ксенею, і на подвір'ї гімназії зустрілася з Алексом.

-Привіт, Алексе. - привіталася невпевнено дівчина.

Алекс промовчав.

До нього підійшла КІРА.

-Привіт, котусику. Ну що пішли? - Кіра глянула на Ніку переможеним поглядом.

-Привіт, сонечко. Пішли. - сказав їй у відповідь Алекс.

Ніка розвернулась і пішла (*не у школу).

Вона бігла додому.

Ледве відчинила ті двері, взяла свій рюкзак, зібрала речі, клала все, що потрапило під руку: зарядка від телефону, джинси, кофта, худі, футболка, косметичка, гаманець, особистий щоденник і навушники.

Зачинила двері і замовила таксі до вокзалу.

-Перепрошую, у вас є маршрутки до села Адамівка? - запитала Ніка у касирши.

-Так, є.

-А коли буде?

-Якраз через десять хвилин.

-Дасте квиток?

-Так. Сто гривень.

-Спасибі.

Ніці хотілося поїхати, щоб ніхто її не знайшов, аби забути ту подію біля гімназії...

Через десять хвилин приїхав автобус, Ніка зайшла у маршрутку, сіла.

Їй було так боляче, Алкс вчинив з нею - як з ганчіркою.

Ніка знає собі ціну! Вона ще покаже тій Крі і тому Алексу!

 

Адамівка зустріла дівчину сонцем.

Вереснь підходить кінцю, а погода ще літня.

Було спекотно в джинсах, хотілося одягнути шорти і футболку.

Ще досі гуділи бджоли, пахло літом, ну аж ніяк не вереснем.

Підійшла до воріт хати, де раніше жила.

Відкрила хвіртку, постукала у двері.

Відчинив ТАТО.

-Доню? - здивувався.

-Татечко! - кинулася в обійми Ніка.

-А мама де? Чому ти одна приїхала?

-Мама... Потім розповім.

-Впустиш?

-Звісно, заходь!

-А де Алла?

-На ринок поїхала. Може молока?

-О так, дай. Бо так спекотно.

Батько приніс склянку свіжого молока, дав Ніці, та випила з задоволенням.

-Так де мама?

-Тітка Орися, це мамина сестра, вона... померла. Інсульт.

-Ой Господи! Яка ж біда!

-Мама поїхала до Черкас, аби домовитись про похорони і так далі.

-Прийміть мої щирі співчуття.
-Дякую, тату.

-А чому ти приїхала?

-Ти не радий?

-Та радий.

-Я просто зрозуміла, що мені треба відпочити від великого міста.

-А ти, до речі, так змінилася. Новий одяг, таке все стильне.

-Дякую.

-Ну як твої відчуття від столиці?

-Я ще два місяці назад повірити не могла у те, що дійсно буди жити в Києві. Мрії збуваються. І я в цьому впевненна.

-Я радий, доню, що ти щаслива.

-А як у тебе справи?

-Нормально. Все по старому. Хіба що, все село знає від кого Алла завагітняла.

-Ну так, тату, ти таке вчудив... Соромно. Але я всеодно тебе поважаю і люблю.

-Доню, я так тебе люблю. - у тата на очах з'явлилися сльози.

-І я тебе. Тато-очку, у мене таке сталось... - Ніка вирішила розповісти батькові про Алекса, їй хотілося підтримки близької людини і поради.

-Що, доню?

-Мене кинув хлопець. Він популярний у школі, і Алекс, так його звати, закохався в мене, а я в нього, у нас були стосунки, але сьогодні я з ним привіталася, він промовчав, потім до нього підійшла популярна дівчина школи, вони обійнялись, і пішли, Алекс мене навіть не помітив, ніби мене там зовсім не було. І того я приїхала до тебе. Бо мені так погано.

-То ти така сумна із-за якогось мерзотника?

-Та-ату.

-Та він же справжній мерзотник, гнида остання! Він образив тебе! Я йому ще покажу!

-І коли я вже була біля школи, на мене усі так дивно дивилися... Я незнаю чому. Я так хочу відпочити від усіх, мені вже все так набридло...

-Доню, залишешся в мене. Але потрібно зателефонувати твоїй мамі, сказати що ти тут.

-Ні! Не дзвони. Я не хочу щоб хтось знав що я тут.

-Добре, Ніко, скоро повернеться Алла, до речі, твою кімнату ніхто не торкався.

-Я рада.То я тоді до себе.

-Гаразд, йди. Скоро вечеря буде готова.

-Спасибі.

Ніка зайшла у свою кімнату, тут нічого не змінилося.

Маленьке ліжно, невеликий письмовий стіл, полички з книгами ще зі старої школи, дерев'яна шафка.

Ніка лягла на ліжко, відчула як добре вдома.

-Ніко, до тебе прийшли! - гукав з коридору батько.

-Йду, йду!

Це прийшов - Сашко (*якщо ви забули, то він закоханий у Ніку)

-Привіт... Яка ти гарна! - сказав він.

-Привіт... Дякую.

-Так неочікувано що ти приїхала. Ти тут надовго?

-Ні, не надовго.

-А чому ти приїхала?

-Сашко, це не твої справи.

-Але я тебе кохаю! Ще досі не забув як ти виглядаєш!

-А я тебе не кохаю!

Сашко торкнувся Нікиної талії, прихилився до її губ, спробував поцілувати - у нього вийшло.

-Ммм... Що ти робиш? - крикнула Ніка.

-Я тебе так люблю! Так сумував! Йди до мене!

-Ти збожеволів? Відпусти!

-Я так сумував.

Ніка відштовхнула Сашка.

-Йди геть! Не торкайся мене!

На крики прибіг тато.

-Що туту відбувається?

-Тату! Він домагався мене!

-ЩО?! Сашко?! Ану геть! Розповім усе твоїм батькам!

-Дядьку Олексію, не розказуте нічого! Благаю!

-Геть йди від моєї дочки!

Сашко зачинив двері, Ніка побігла у свою кімнату, зачинилася, плакала.



Яна Вей

Відредаговано: 05.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись