Вітряний

Розмір шрифту: - +

Новоприбула

 

 

Я прокинулася в темній затхлій кімнаті, де було багато брудних вікон. Навколо мене були розкидані якісь речі які я не могла розгледіти .Я спробувала підвестись, та моє тіло занеміло , а голова жахливо боліла. Аж раптом я зрозуміла що нічого не пам'ятаю, ні як сюди потрапила , ні хто я така. Мене охопила жахлива паніка. Сльози вже котилися по моїх щоках. Я чудово розуміла власну безсилість і від цього мені ставало ще гірше. За моїми відчуттями отак я пролежала з пів години , коли відчула що тіло потрохи розтерпає. Заспокоївшись я повільно піднялася від чого моя голова заболіла ще більше.  Все пливло у мене перед очима. Коли ж нарешті мій стан прийшов до відносної норми я вирішила оглянути кімнату. Отже я потрапила до просторої ,але затхлої кімнати в якій багато великих вікон. На вікнах висять важкі портьєри в деяких місцях обірвані і порвані,  але всерівне дуже вишукані. Під вікнами стоїть маленький диванчик , трохи похилений на одну сторону.  На підлозі розкидано багато цікавих речей. Книги, побиті  статуетки , посуд різні дрібниці.  По обидва боки стін стоїть по неваличкій шафі з яких , мабуть , і попадали ці речі. Одна шафа також лежить на підлозі. Здавалось ніби кімнатою пройшло не дуже велике торнадо. Я помітила що деякі вікна були побиті , але повітря було всерівне дуже затхле. Я підняла голову , і побачила дуже вишукану люстру. Не втримавшись я ахнула з захоплення. Насправді ця кімната найбільше нагадувала старовинну замкову вітальню. Позаду себе я помітила великі двері, звісно я спробувала їх відчинити , але вони виявилися замкнутими. Позаду себе я помітила дивне синювате світіння. Різко обернувшись , приблизно на тому місті де я щойно стояла лежала не дуже велика книга з сторінок якої й долинало синє світло. Її палітурка була оздоблена коштовним камінням сеоед яких я впізнала сапфіри і аметисти. Разом вони утворювали дивний , але цікавий візерунок. Це дивне світіння вабило мене і я доторкнулася до книги. Одразу після цього книга загорілася золотим сяйвом.  З несподіванки я  відскочила від книги. Та вона раптом підлетіла до мене сама. Чомусь я була не дуже здивована, ніби так все і має бути. 

    

 

       — Феніксе , чому ти досі мовчиш ? — запитав мене мій дід. — Чим так спечалене твоє серце? З того часу як ми вийшли з ратуші ти не промовив жодного слова. 

—Нічого діду ,я просто думаю , не хвилюйся. Я і справді думав.  Наше становище в нашому суспільстві  жахливо похитнулось після  ганебної смерті батька десять років тому. Матір зникла коли мені було сім , а моїй сестрі три. Дивно , але багато створінь які мешкають "за межею" вважають наш суспільний устрій бездоганним , але і в ньому є великі недоліки які просто не бажають змінити , офіційне пояснення цієї ситуації " наші предки подарували нам можливість вижити , вони збудували наш світ , зробили все можливе аби він був найкращим  і  наш обов'язок як їх дітей зберегти цей устрій ". Якщо чесно це дуже дивне пояснення адже і наш світ з часом змінюється...

 

 



Melisa

#365 в Різне
#318 в Фентезі

У тексті є: магія, пригоди, романтика

Відредаговано: 20.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись