Вітряний

Розмір шрифту: - +

11

 Я прокинулась о 9 годині ранку. До моєї кімнати зайшла служниця. 

  • - Місс , сніданок буде подано через пів години , можете взяти одяг у шафі , доки ваш чистиця.
  • - Дякую.
  • Не гаючи ні хвилини я кинулась до ванної .Пів години щоб привести себе в порядок?! Цеж не реально. Вискочивши з ванної я кинулась до шафи , залишалось 10 хвилин , мені не хотілось спізнюватись. Я вирішила одягнути чорні джинси , схожу на вчорашню рубашку , блакитного кольору , та піджак такогош кольору(схоже блакитний колір у них тут улббленний). Все взуття в шафі , було завелике на мене. Одягнувши босоніжки. Я підійшла до  дзеркала та звязала волосся у кінський хвіст , випустивши коротші прядки волосся , я згадала як мені відстрига  їх одна з учительок пенсіону, вона була чи не єдина хто добре ставився до мене ,за що була їй дуже вдячна. Оглянувши свій зовнішній вигляд , я дійша висновку , що все ще ок.
  • Я проходила повз вікно. Я була впевнена , що закривала його. Більше того на підвіконнику лежав годинник , навигляд жіночий , білий з мідними цифрами на циферблаті. Під годинником лежала записка.
  • " Щоб ти завжди знала коли повертатись.
  • Нік. "
  • Події ночі. Такі романтичні , та незвичні. Подарунок, доречі , в моєму випадку дуже корисний. Я надягла годинник на ліву руку. Просто десь читала , що так правильно.
  • Я трохи пізно зрозуміла , що запізнююсь, і звіснож завдяки годиннику.

  В їдальні вже всі снідали. 

  • - Вибачте за запізнення. - я була дуже голодна так як майже нічого вчора не їла.
  • - Як спалось ?- запитав в мене Фенікс з якимось єхидним вогником в очах.
  • - Прекрасно , дякую , а тобі ? - я дивилась в очі співрозмовнику намагаючись зрозуміти , чи бува не знає він про нічну вилазку.
  • - Гарний годинник. - оні ,невже знає?!
  • - Хіба ти вчора його не помітив , дивно , присутні з усмішкою спостерігали за нашою розмовою.
  • - Ну все діти , досить. - з усмішкою сказала пані Жасміна. Мені подали їжу.
  •  
  • Після сніданку я, Фенікс , пані Жасмина та пан Стефан , відправились каретою до ратуші. Цього разу біля неї було багатолюдно. Багато карет стояли поряд будівлі. Різні створіння пишно вбрані прямували до ратуші. Тепер я відчувала себе неповноцінною , добре хоч Фенікс одягнув звичайний костюм. Я поглянула на годинник , одинадцята рівно.
  • - Ти готова ? - запитав мене Фенікс.
  • - Ні , але так. - відповіла я. Пані Жасмина , посміхнулась мені. В її руках матеріалізувався пакунок.
  • -  Я подумала , що у тебе немає підходящого верхнього одягу для зібрання Радосвіту , ось це тобі. - вона подала мені пакунок. В ньому лежав молочного кольору плащ , розшитий бісером , та перлинками на грудях та передпліччі.
  • - Яка краса. Дякую вам велике .- мені було дуже приємно відчувати опіку пані Жасмини.
  • - Ми, поки що вийдем, а ти переодягнись. - сказала жінка і перша вийшла з карети.
  • Під плащем лежала проста біла сукня , на тоненьких брительках. Я швидко переодяглась і вийшла з карети. Я почувалась принцесою , та можливо так і було?
  • Ми увійшли до круглої зали. Всі вже були в зборі. Серед присутніх я помітила істот з крилами , гострими вушками та яскравими очима. Також між рядами лав , які піднімались сходинками були невеликі басейни. З них виринали голови вродливи жінок , з синюватою , або зеленкуватою шкірою. Я помітила , що в залі всі мовчать і дивляться на нас.  Пан Стефан пішов до вільної лави , всі інші включаючи мене пішли за ним. На середину зали вийшов Джек.
  • - Любі гості , радий вас бачити , на так давно ми вже збирались тут. Я навмисне не повідомив вам причини зібрання. Так ось, нового господаря вже обрано. - хвиля не то занепокоєння , не то радості пробігла залом. - Сьогодні ця людина присутня тут.  Більше того, не просто людина , а повноправний  житель нашого виміру. - довга пауза - Лілі ,будь ласка вийди до мене. - вампір обернувся до мене , та й не тільки вампір , вся зала тепер дивилась на мене. Я піднялася з  лави , та вийшла до Джека. Він продовжив , під супровід зацікавлених поглядів. - Вчора цю юну леді до мене привів Фенікс Мілендін. Я одразу викликав медіума- некроманта , яка перевірила її. Ця дівчина не бреше. Вона справді є господаркою замку , більше того вона принесла офіційну угоду з замком.  В угоді йдеться про те, що замок , крім її природного таланту, бажає надати їй і інші можливості. Лілі скажи нам який в тебе талант ?
  • - Я пророк. - коротко відповіла я.
  • - Так ось ,посвячення вона пройде 13 вересня , як всі ми знаєм день сьомий , в році коли грані між світами зникають. Але нам потрібно вирішити , що робити далі , дівчина ще не закінчила школу. - в мене було неприємне відчуття ніби моє майбутнє вирішують за мене , навіть не даючи мені право голосу. З лав встала висока жінка в білому плащі. В неї було срібне волося , але молоде обличчя.
  • - Як деректриса найкращого навчального закладу , я готова надати дівчині найкращу освіту , та навчити всього, що їй знадобиться в її подальшому житті як господаря Вітряного замку. - закінчила жінка.
  • - Дякую за таку велику честь.-промовила я.
  • - Де дівчина житеме? -обізвався хтось з лав.
  • - Школа надасть їй кімнату в жіночому гуртожитку , адже до Вітряного добиратися трохи довго. Мінімум 12 годин на день. - подумки я запитала в замку чи він не проти сподіваючись , що він все таки проти , алеж ні ,він був тьльки за.
  • - Залишається пояснити їй її обовязки господарки.  - вткрикнув хтось з лав.
  • - Так , ви праві. Ну щож , зібрання закінчено. І нехай благословлять нас зорі. - промовив вампір і підійшов до лав на якій залишались сидіти люди. Я стояла посеред зали , щойно найблищі мої 2 роки ,як мінімум, вирішили за мене. Вирішили де я житиму , що робитиму , як вчинятиму. І головне замок не проти цього. Мою думку навіть до уваги не взяли. Я була дійсно обурена. До мене підійшов Фенікс. Він нічого не говорив , помітивши в якому я стані. У двох мовчки ми покинули залу. Вже в коридорі до нас підійшла та сама деректриса.
  • - Алюміна  Генсон. Твоя деректриса , і найблищим часом учитель з деяких дисциплін. - я похмуро на неї подивилась. - Завтра чекаю тебе біля воріт школи о 10 я проведу тобі екскурсію , а на наступний день ти зможеж піти на навчання. Хорошого дня. - попрощалась жінка і швидко пішла геть. Я була в роспачі. Я навіть сказати нічого не встигла. Як таке могло статись?! Я вічна бунтарка, яка ніколи не давала права вирішувати за себе... Зламаласть.
  •  
  • Приїхавши  до" будинку з плющем" як я його про себе прозвала , я швидко піднялась до кімнати не бажаючи ні зкім говорити.
  • Мені вже було однаково ,  в мене тепер немає нічого дорогого, моєму серцю, найдорожча для мене річ це моя свобода .  Це , звісно ,сумно , але так навіть простіше, інколи ,а от коли в тебе немає цілі в житті .... Ти наче намагаєшся пройти кам'яну стіну. Звісно можна пройти через двері , але ти не бачиш їх , тому що в кімнаті темно. Отак зараз і в моєму житті.  Темінь просочилась до мого тяжкого , та всерівне вільного життя. А зараз в мене відбирають і мою свободу.  Я не знала , що від мене хочуть , і навіть замок не хотів цього пояснювати , скільки б я не питала. Я просто існувала. Та  просте існування без цілі , без сім'ї , без друзів ....просто нестерпне. З тактми тяжкими думками я поринула у сон.
  •  
  • Наступного ранку я прокинулась вдосвіта.  Місяць вже заходив. За своєю старою звичкою я віткрила вікно і сіла на підвіконня. " Що мені робити ?" -подумки запитала я в Вітряного.
  • " - Пробач але в тебе немає вибору. Все ,що потрібне тобі для навчання уже в твоїй кімнаті в гуртожитку. Твою книгу я також переніс туди. І не злись на мене будь ласка , я хочу як краще. "
  • " Які в мене обовязки?"
  • " -Фактично зараз їх немає. Але твоя особливість в тому що ти можеш за бажанням впустити в замок когось чи ні , пропустити через межу , або ні. Зараз це все вирішуєш ти. "
  • " Чому Радосвіт так серйозно відноситься до цього. "
  • " - Їм важливо підтримувати з тобою дружні відносини , аби одного дня ти не закрила прохід до межі. "
  • " Такою своєю поведінкою вони цього не доб'ються. "
  • "- Цілком з тобою згоден. ". Я підвелась з підвіконника і попрямувала до ванної. Після ранкових процедур я підійшла до шафи аби обрати одяг.
  • " Яка сьогодні дата?"
  • "- 4 вересня 3425 "
  • " Я коли читала угоду.... Вона була написана незнайомою мені мовою. Як я її розумію , і люди тут також один одного розуміють. "
  • "- Хвала зорям , алхіміки в нас прекрасні. Вже доволі давно вони приготували зілля , випивши якого ти починаєш розуміти всі мови світу , вільно нею володієш , та читаєш. Фактично це зілля змінює свідомість. "
  • " Зрозуміло. "
  • Я швидко одягнулась.  Вирішила , що джинси та футболка підходящий одяг. Їсти мені не хотілось , та й до сніданку ще далеко. Тому я пішла до кухні щоб попросити кави яку я вже не пила кілька днів.  На кухні мені не відмовили. Навіть принесли ранкову газету. На першій сторінці.... Стаття про мене. " Господаря обрано , співпраця відбудеться. Для збереження спокійного життя особи вирішили не розкривати її. Особа виявилась повноправним мешканцем виміру , та має здібності. Крім того за угодою з замком особа пройде посв'ячення. " Коротенька стаття , та я рада , що мене не згадували по імені.
  • Далі в газеті йшлося про 7 день в році коли межа зникає.  Він припадає на 13 вересня. Шкода , що тут немає інтернету чи щось такого. До їдалальні зашла заспана Елізабет.
  • - Доброго ранку- привіталась вона.- Трохи постоявши в дверях вона присіла навпроти мене. - Ми з тобою навіть не поговорили. - почала дівчина.
  • - Ооо це нічого ... Страшного.
  • - Ні це не виховано з моєї сторони.
  • - Я й сама останні кілька днів трохи не в собі.
  • - Тобі пощастило. - сумно сказала дівчина.
  • - Чому ж це?
  • - Ти маєш сили , а я не маю , батьки не бажають мого посвячення. Думають я не впораюсь.
  • - Що за посвячення ?
  • - Ти не знаєш ?- здивувалась співрозмовниця. -Незабаром ти теж його пройдеш. І тобі не казали, що це таке? Посвячення це вхід до історії твого роду , можливість віднайти глибоко заховані в тобі сили. Складність в тому , що ти побачиш кожне життя  , всіх людей в роді. Ти переживеш їх біль і радість , найясравіші моменти їхнього життя. І може статися так ,що ти запутаєшся де твоє життя , а де життя твого предка , запутаєшся в нитках долі , і вже не зможеш вибратись. Посвячення може тривати від кількох днів , до місяців. І головне в цій ситуації мати в твоєму житті , щось справді дороге тобі. Найкраще  якщо це людина. - закінчила Елізабет.
  • - Я цього не знала , а таких людей в моєму житті немає. Схоже , що я не пройду посвячення. - дівчина схопила мене за руку.
  • - Неговори такого !!! - вікрикнула дівчина. - Ти зможеш , чуєш? Ти сильна , у тебе вийде.
  • - Я навіть думку свою висловити не можу , мене просто зламали.
  • - Не здавайся. Колись ти досягнеш чогось, точніше ти вже досягнула. Але ти досягнеш ще більшого. - я була дуже вдячна за її теплі , та ,схоже , щирі слова.
  • - Ти теж Елізабет.
  • - Для подруг я Бетті. - до кухні зайшов Фенікс.
  • - То тепер ми подруги ?
  • - Так , але я  б хотіла бути для тебе старшою сестрою ,до якої ти завжди можеш звернутись.
  • - Одне іншому не заважає.
  • - Згодна. - погодилась Бетті. За цім всім він просто спостерігав. Потім підійшов до нас і присів біля сестри.
  • - Радий що хоч Бет тебе прийняла , а то Мішель просто сказилась. - задоволено промовив  хлопець.
  • -  А скільки тобі ?- запитала я в дівчини.
  • - 17 , а тобі ?
  • - 15.
  • - Пробач, що я питаю , але ти єдина дитина в своїй сім'ї?
  • - Я знаю , що крім мене є ще одна дитина.
  • - Ти не думала , що вона також має здібності?
  • - Ні я не думала про це. ... А якщо її також відправили до сиротинцю?! Я б хотіла відвідати її дізнатись що з нею , як вона.
  • - Я пошукаю інформацію на неї. - запевнив мене Фенікс.
  • - Дякую.
  • - Бетті , не могла б ти поїхати зі мною .... До школи. - мені чомусь не хотілось їхати туди одною.
  • - Це не школа , а академія. - Виправив мене Фенікс. - до тогош найпрестижніша в цьому вимірі. Ми поїдемо у трьох я , ти , і Бетті.
  • - А заняття вже розпочались ? - поцікавилась я.
  • - Так , кілька днів тому. Доречі,  нам вже час іти.
  •  
  • Ми успішно дібрались до академії , схоже місто таки величезне. Але тим і краще. Як виявилось академія це величезна споруда , схожа на маєток.   П'ятиповіншому  споруда. Стіни  зроблені з кірпіча , який на вигляд був дуже старий. Багато вікон , багато зелені. Різні кущі , дерева , невеликі статуї. Загалом дуже навіть гарно. Звикнути можна. Біля воріт академії стояла Алюміна Генсон. Ми підійшли до неї.
  • - Плюсик вам до особистої справи , пунктуальність це добре. Ходімо я проведу вам екскурсію. Ооо Фенікс Мілендін , розумний розбишака , який поспішає ввірватись до дорослого світу. - промовила жінка пильно дивлячись в очі хлопцю.
  • - Я також, радий вас бачити пані Алюміна.
  • - Ну щож ходімо , можливо Фенікс також допоможе з екскурсією. - звідкісь вона дістала люльку і спокійнісінько її закурила.
  • - Академія імені Ірена Прейнецького , побудована у 1575 році нашої ери. На честь незвичайної людини яка відкрила для нас новий світ. Більш детальну інформацію зможеш знайти в бібліотеці. - звернулась до мене жінка. - В цій будівлі знаходяться навчальні класи , бібліотека , їдальня , гуртожиток для вчителів , та учнів відмінників. В нашій академії учнів не поділяють на класи та профілі. Кожен учень самостійно обирає потрібні йому предмети. Як тільки ти їх обираєш ти опиняєшся на нульовому рівні з кожного. Якщо викладач бачить, що ти покращила свої знання і впевнений , що ти їх засвоїла , тебе переводять на наступний рівень. І так з кожним предметом. - ми вже стояли на порозі академії - зараз тривають заняття , тому нам ніхто не завадить.  Всього рівнів є 21. По цій інформації є питання ?
  • - Якщо я захочу змінити предмет то я знову опинюсь на нульовому рівні?
  • - Так. Продовжимо. Особливості цієї будівлі це вміння деяких класних кімнат випадати з простору і реальності. Ти можеш просидіти в класній кімнаті 3 години , а тут пройде тільки 5 хвилин. Таким чином ми допомагаєм нашим учням , встигати на пари. До речі в нас не уроки , а пари. Також по 2 години.  І так випуск відбувається в таких випадках. 1 З усіх обраних предметів  у тебе 21 рівень. 2 Ти складаєш екзамен який підбирається по твоїх рівнях , але рівень повинен бути не менше 15. 3 тебе виключають. Були випадки коли нашу академію закінчували в 15 -16 років. Правдаж Феніксе ?- звернулась Алюміна до хлопця. Та він залишався не зворушним.
  • - Чистісінька правда , деректрисо. - цікаво які старі рахунки у цих двох.
  • - Я зрозуміла.
  • - Графік різних пар для різних рівнів є у твоїй кімнаті. До тогош учень сам підбирає собі коли піти на заняття для свого рівня , а все завдяки особливості школи. Також тобі приготують графік. Кількість пар якогось предмету на тиждень , в твоєму праві вирішувати коли і о котрій годині , і в якому порядку тобі їх відвідувати.
  • - Цікава система.
  • - Ооо, цілком з тобою згодна. - деректриса оглянула мене похвальним поглядом.
  • - В нашій академії є форма одягу. Святкова , щоденна осіння , щоденна зимова , щоденна весняна. Зараз як ти розумієш діє осіння. До речі , якщо ти відвідуєш додаткові пари , яких не має в списку твоїх предметів , чи додаткові пари на тиждень з вищих рівнів , то ти можеш одягати свій повсякденний одяг.  На цьому я мушу припинити екскурсію , гадаю тобі її проведе Фенікс. До зустрічі , і завтра принесеш список предметів до мого кабінету. - Жінка пішла , а ми зупинились в коридорі з багатьма дверима , та вікнами. Раптом двері почали відкриватись виходили учні. Хлопці і дівчата різних вікових категорій зливались в один галасливий клубок.
  • - Я пропоную почекати до кінця перерви. - сказала Бетті. Ми погодились і попрямували до виходу.
  • Нарешті  перерва закінчиласть. І ми змогли продовжити оглядання академії. Було багато класів. В гуртожиток для "обраних" нас не допустили. Бібліотека була на 3 поверсі. Їдальна на 2. Загалом все було не дуже складно. Аудиторії були прономеровані за поверхами , типу 107 ,на першому , 207 на другому. Далі ми поїхали до жіночого гуртожитку , Фенікс поїхав по справах , а ми з Бетті залишились.
  • На першому поверсі знаходилась "довідка ".
  • - Доброго дня - привіталась я з далеко не молодою жінкою.
  • - Вам також. Ви мабуть Лілі Нейнсон , ось ваш ключ. Кімната на 4 поверсі , якщо виникнуть якісь питання звертайтесь. - жінка зникла , а на столику лежав ключ з номером 155. Ми переглянулись з Бетті , та робити було нічого ми попрямували до сходів , що виднілись в кінці коридору.  В цей час людей в гуртожитку не  було.
  • - Бетті, ти знаєш де чоловічий гуртожиток ?
  • - Його немає, це умовний поділ на два гуртожитки, чоловічий та жіночий.
  • - А ця жінка , з довідки ?
  • - Звичайний дух. Таких можна створити штучно, для тих чи інших доручень.  Ми вже підходили до кімнати. Темні коричневі двері,  з золотими рельєфними цифрами 155. Я відчинила двері. В кімнаті стояло 2 ліжка , обидва під протилежними стінами. 2 не великі шафи.  2 письмофих стола. В кімнаті був балкон , що мені звісно дуже подобалось. За іншими дверима була ванна кімната. Я помітила ,що одна частина кімнати вже обжитта , отже в мене вже є сусідка. З речей , поки що незнайомої мені дівчини був маленький коврик біля ліжка та м'ягке крісло. На одному з двох вікон стояв горщик з квітами. Кімната була темного синього кольору, з тамною дерев'яною підлогою.
  • - Я думала буде гірше. - висловила свої думки в слух.  Тільки тоді я помітила за шафою гору моїх речей , сумки з одягом , в'язки книжок , якісь великі скрині.
  • - Схоже ти не сподобалась замку - пожартувала дівчинна.
  • - Все може бути. ... Допоможеш ?- запитала я в подруги.
  • - Пффф , звісно ! -Ми акуратно розкладали одяг по поличкам шафи.  Нарешті діло дійшло до шкільної форми.  До осіннього варіанту форми входив піджак , звичайний чорний з синьою смужкою по воротнику. На рукавах маленькі срібні гудзики. Далі юбка. Також чорна . Також були три рубашки, білого , чорного , та синього кольору. Далі йшли брюки. В комплекті йшла тепла в'язана желетка пісочного кольору , яка особисто мені дуже сподобалась. Були також туфлі, звичайні чорні балетки та на невеликому каблучку. В самому низу розпакованого комплекту були дві тоненькі блакитні стрічки. І інструкція , як правильно зав'язати і почепити брошку , яка мала вказувати мій рівень по предмету.
  • - Ого і це тільки перший комплект.  - здивувалась Бетті.
  • -  Я не буду зараз розпаковувати інші. Нехай буде інтрига. -  ми нарешті розправились з одягом.-Залишились книги і косметика.
  • - Ого замок і косметику тобі надає?
  • - Так , як не дивно.
  • Вже було 3 години дня коли ми закінчили облаштування.  Замок подбав , як завжди.  У двері увірвалась дівчина. Не висока засмагла ,з чорним як ніч волоссям , і карими очима , вона була схожа на Бетті от тільки Бетті була не така засмагла.
  • - Привіт , я вже злякалась ,що до кімнати хтось вдерся. - вона оглянула кімнату. -Я так розумію , ти моя нова сусідка. Я Діана.
  • - Я Лілі , приємно познайомитись , а це - я вказала головою на Бетті - моя бодруга Елізабет. Діана присіла на своє ліжко. Пристально дивлячись мені в очі вона сказала. - Я тебе звідкись знаю , можливо ти підскажеш ?
  • - Нажаль ні , я тебе вперше бачу. До речі , ти б не могла показати нам де тут їдальня ? Ми жахливо зголодніли.
  • - Звісно. Ходімо.
  • Ми пішли на перший поверх ,де як виявилось, знаходиться їдальня. Тепер в гуртожитку і сліду не залишилось від сонної тиші , а особливо гула їдальня. Голодні учні повернулись з занять , і прагнули набити свій шлунок їжею. Ми були не винятком. Серед безлічі столиків ми нарешті знайшли вільний. Бетті залишилась за столиком.
  • - Пробач ,що я питаю - почала Діана - але яка твоя особливість ?
  • - Пробачаю , я пророк.
  • - Але ти не сліпа , і очі вони в тебе ... Фіалкові. Я думала ,що ти ельф.
  • - Раніше вони не були такими, тільки після того як я потрапила до замку вони змінили .... Колір - я зрозуміла , що ляпнула зайве і тепер моя нова знайома розпочне допит  , але якщо я не відповідатиму , це розпалить її ще сильніше.
  • - До якого замку ? - насторожено запитала дівчина. Та на щастя прийшла наша черга обирати страви , тому розмову я перервала.
  • Для себе та Бет я взяла по 2 шматки піци і сок. Діана обрала для себе салат. Бетті досі чекала нас за столиком.
  • - Якже ви довго! - обурилась подруга.
  • - Година пік. - відповіла я.
  • - Що таке година пік? -здивувалась дівчина.
  • - На землі так називають величезне скупчення людей , здебільшого таке скупчення виникає під час того як люди прямують  , або повертаються з роботи громадським транспортом.  - пояснила Діана.
  • - Мабуть у вас там все по іншому. Я ніколи не була на землі , хоча дуже хотіла б побувати.
  • - Повір мені , ти нічого не втратила , тут набагато краще , взагалі мені дуже подобається устрій академії , правда,  я не все розумію. - відповіла я Бетті.
  • -  Щож тебе цікавить ? - запитала Діана.
  • - От деректриса , розповідала , що для кожного рівня проводяться пари. Як вчителі знають ,що саме викладати , і коли , адже як я зрозуміла відвідування дуже вільне.....
  • - Тобі екскурсію проводила деректриса ?
  • - Ну так - я зрозуміла , що знову прокололась.
  • - Угу. І так , на один предмет препадає 21 викладач , так само як і рівнів. Кожен викладач свого рівня , щотижня  повинен вивісити на дошці в класі розклад тем. Одну тему , він повинен викласти мінімум 2 рази, на поточний тижлень і один раз на  наступному , також роздається список тем які ми повинні знати до переходу на наступний рівень. Всі теми розподіляються , так що за місяць проходять всі теми певного рівня , і кожен місяць розпочинають все від початку. 
  • - Мабуть вчителям непросто витримати такий розклад. 
  • - О, то ти не знаєш. - протягнула Діана. - справа в тому , що всі вчителі... Тиж бачила жіночку у довідці....
  • - Духи?!
  • -Так але сильніші за ту жіночку , але є і люди такщо все в порядку , ти звикнеш. - ми закінчили обід. - Ходімо в нас ще повно роботи , зокрема з твоїм розкладом.



Melisa

#366 в Різне
#316 в Фентезі

У тексті є: магія, пригоди, романтика

Відредаговано: 20.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись