Вітряний

Розмір шрифту: - +

12

  Бетті вже пішла. Ми з Діаною залишилися у двох. Я почувалась трохи не в своїй тарілці, занадто багато знайомств. 

 На моєму столі справді лежали якісь папери та книги тому аби не сидіти в тиші я переберала папери. 

 На першому аркуші були вказані всі предмети які я повинна була обрати і чому , також позначки що саме мені підійде більше. Загалом повинно бути не менше 10 предметів. 3 здаються обов'язково.  Далі 3 на вибір. Один з обов'язкових коректується під особливість раси до якої належиш , наприклад для перевертнів , уміння перетворюватись за різних ситуацій. У запропонованих мені  , покищо двох обов'язкових були математика , з урахуванням нахилу на алгебру чи геометрію ( хоча для чого вони це вивчають? ), та історія світу. Далі серед інших я повинна була обрати сама.   Правду кажучи я була рада , що мені вже дібрали потрібні мені предмети , хоч мороки менше. Отже серед запропонованих географія , політика , право , артифікція ( вивчення артефактів , їхніх призначень та створень ) , рунологія , бойова підготовка,  алхімія,  флористика( вивчення рослин , їх поширень , дії , особливості ) , та фауністика ( теж саме що для рослин , але для тварин).  В загальному мені сподобались підібрані для мене предмети , і разом їх було 12. 

  • - На які предмети ходиш ? - запитала я в сусідки.
  • - Ммм для чого тобі ?
  • - Я просто поцікавилась , якщо це секрет то можеж не розповідати.
  • - Ні , не секрет , я відвідую географію, філософію , бойові мистецтва , курси створення порталів.
  • - Курси створення порталів?
  • - Так , якщо ти вмієш малювати то тобі завжди відкриті двері , тай такі картини користуються популярністю, і коштують не мало.
  • - Нажаль ні , ніколи не вміла малювати. На скільки швидко можна закінчити академію ?
  • - Можна і за пів року , а можна розтягнути на кілька років.
  • - Ого , я б хотіла швидче покинути це все , повернутись до замку , сидіти до пізна в бібліотеці з чашкою гарячої кави. - замріялась я забувши про беспеку.
  • - До якого замку ? Ти вже згадувала про нього , але нічого так і не розповіла. - як я мога так обмовитись ?!
  • - Я ... Живу у замку.
  • - В нашому світі не так багато замків , і всі вони використовуються як державні установи або притулки для дітей сиріт з особливостями. Тому ...
  • - Я або бришу , або чогось не договорюю ?
  • - Не брешеш , це точно , я бачу твою ауру і точно знаю що ти не брешеш.
  • - О , то ти медіум. - спробувала запутати я співрозмовницю.
  • - Непереводь тему , я медіум - некромант , тому не варто мені брехати.
  • - Гаразд , тільки одна умова , про це ніхто не дізнається. Я... нова господарка Вітряного замку. - Діана сиділа з округленими очима від подиву.
  • - Я попереджаю , не варто розповідати про це комусь.
  • - Але чому ? !
  • - Бо так треба Діано.
  • - Тебе переслідують , погрожують ?
  • -Ні. Радосвіт знає , всі вже знають , от тільки вони не в курсі , що це я.
  • - Я зрозуміла.
  • - Дякую за розуміння. - Діана сиділа мовчки втупившись в протилежну стіну. Кімната яка мені вже подобалась , раптом почала нещадно тиснути на мене , тому я вирішила прогулятись.
  •  
  • Вже був вечір , тому старовинні вулички зустріли мене тихим гомоном. Можливо я знову потраплю у якусь пригоду , а можливо ні. Моє становище трохи тиснуло на мене , я відчувала себе зв'язаною невидимими кайданами. Які не тільки обмежували рухи , ай обтяжували.
  • Неподалік гуртожитку розташовувався парк. Старовинні дуби прикривали своїм гіллям затишні куточки та лавочки поблизу фонтанів. Діти гасали за голубами , закоханні парочки прогулювались доріжками. Кожен міг знайти собі забаву до душі.
  • Я завжди любила спостерігати за людьми , але сьогодні мені хотілось спокою. Я брела парком в надії знайти шматочок парку в якому немає жодної людини.
  • Зрозумівши що такого місця я не знайду , я просто чекала коли людей поменшає. Завбачливо я обгородила думки бар'єром , і просто думала. Про те чи можливо знайти мою сестру.  Нарешті я знайшла самотній куточок , але там не було де присісти , що мене засмутило. Але було кільце з дубів. В пенсіоні я навчилась лазити по деревах , тому я скористалась однією з товтезних гілок дубів , які тут мали трохи менший зріст і розгалуженіші гілки.
  • Нарешті я поринула у спокій. Я дивилась у крони могутнього дерева , а серце потроху заспокоювалось. Прилігши на гілку спиною я навіть трохи заснула. Вже була глуха ніч , цього разу нічне світило зовсім не освітлювало місто. Я навіть зрозуміла чому люди у такий час не гуляють. Я навіть не бачила своїх ніг. Тому спускатись мені довелось навпомацки.  Я відчула полегшення, коли мої ноги торкнулись землі. Нажаль дорогу я пам'ятала препогано , до тогош ,як мені повідомила Діана , гуртожиток зачиняється о 23:30 , а відчиняється о 5:00. Хоч зі мною був годинник , я немогла нічого рлзгледіти , замок турбувати не хотіла , здебільшого з гордості.  Я брела прямо , сподіваючись , що не наштовхнусь на щось , бо людей тут точно не було. Відсили пройшовши метрів 15 я все таки наштовхнулась... На створіння. Я з криком  відскочила , і одразу приземлилась на холодну землю.
  • - Чого ти розволалась ?!- голос був дуже знайомим. - Ще хтось подумає , що тебе убивають тут. Давай руку ! - юнак підійшов до мене схопивши за зап'ястя , швидко потягнув до себе. Саме на тій руці в мене був годинник.
  • - Для чого тобі годинник , якщо ти в нього не заглядаєш ?- підколов мене хлопець.
  • - Звідки я мала знати , що тут бувають такі ночі?! - обурилась я.
  • - Аааа , то ти не з цього світу , якже тебе сюди занесло ?
  • - Яка тобі різниця?! Мене більше цікавить як ти бачиш в темряві?
  • - Еххх , все тобі пояснювати. Я напів фей , напів перевертень. Тому я бачу у темряві. - пояснював мені новий , не надто ввічливий знайомий , наче малій дитині.
  • - Ти можеш вивести мене з відси?
  • - Дивлячись куди тобі потрібно.
  • - До гуртожтку.
  • - Тут безліч гуртожитків , до якого саме?
  • - До .... Гуртожитку при академії імені Прейнецького.
  • - Ого , крута шишка?
  • - Можна і так сказати.
  • - Ну щож , ходімо значить до гуртожитку.
  • - Дякую.
  • - Дякую в карман не покладеш. - ми йшли мовчки , хлопець тримав мене за зап'ястя.
  • - Я Сем.
  • - Лілі. - незграбна мовчанка затягнулась. - Котра година?
  • - 24 :07 , за твоїм годинником.
  • Схоже, що ми вже виходили з парку , бо я почала помічати маленькі вогники ліхтарів , що намагались розбити темну ніч. Та їх було замало , і було їх не так бвгато як хотілосьби. Рука сема повільно спускалась до моєї долоні. "Піся його "мертвої" хватки в мене точно з'являться синці" подумала я. Деякий час ми йшли мовчки , я намагалась розгледіти обриси знайомих будинків , чи гуртожитку. Ми зайшли до добре освітленої площі , і я нарешті змогла розгледіти свого провідника.
  • Сем був високим широкоплечим блондином з голубими очима , в яких світилась радість. Його очі , вони випромінювали  непосидючість. Хоч він і розмовляв зі мною трохи грубо і зверхньо , схоже це було щось на зразок самооборони.  Я подумала ,що з таким другом не заскучаєш.
  • - Довго будеш витріщатись?- зі зверхньою посмішкою запитав хлопець.
  • - Так , схоже що так.
  • - Ходімо, тут є гарна кафешка , до гуртожитку тебе всерівне вже не допустять, а якщо зловлять ...
  • - Гаразд , я зрозуміла. -Сам нарешті відпустив мою руку.
  • На кафешці не було жодної вивіски. Просто панорамні вікна з яких долинало світло.
  • - Такі місця відкривають тільки перевертні , і  тільки  для перевертнів , або істот які можуть бачити в темряві. Тримайся природньо , і можливо ...вони тебе не з'їдять.
  • - Дуже смішно.  - ми зайшли до приміщення. В кафешці пахло м'ясом. Схоже, що шеф повар тут нічогенький. Людей було небагато , тому ми сіли на диванчик.
  • - Доволі непогано. - сказала я.
  • - Це ти ще стейк не куштувала. Гроші при собі маєш? -я мимоволі почервоніла. - Отже не маєш. - констатував факт Сем.
  • - Я ..
  • - Будеш винна похід сюдиш , наступного разу платиш ти.
  • - Ем , гаразд. - нам принесли меню.
  • - Я сам все замовлю , тут готують все з початку , тобто неяких напів фабрикатів , тому замовлення нестимуть десь годину , тому можеш відпочити , тут таке часто трапляється, студенти запізнюються до гуртожитку , і зупиняються тут.
  • - Корисне місце. Звідки ти це все знаєш ? - я лягла на свої руки , чекаючи відповіді.
  • - Прикинь , я теж був студентом.
  • - Ого - вдавано здивувалась я. - А на вигляд не більше 10 рочків.
  • - Якщо мені 10 то тобі 4. - до нас підійшла жіночка , Сем замовляв страви , деякі назви , я чула вперше. Та тут всерівне все було інакше.  Я повільно поринала в думки , мені здалось що я навіть трохи задрімала. Сем сидів наминаючи м'ясо в соусі.
  • - Навешті ти пвокинувашь , явшо не вошвішиш , а довім вше. - намагався сказати хлопець з повним ротом їжі.
  • - Схоже я помилилась.
  • - Чим же ?- запитав Сем проковтнувши.
  • - 3.
  • - 3 ?
  • -Тобі не 10 , а 3.
  • - Сказала та , що заснула за столом за 4 хвилини.
  • - Нууууу
  • - Їж швидше скоро можна іти. - поглянувши на двір , я помітила , що стало світлішати.  Хлопець підсунув мені миску з їжею , та якійсь напій.
  • - Дякую.
  • Ми мовчки доїли , Сем розплатився. На вулиці стало прохолодніше. Сем подав мені свою руку.
  • - Я вже можу йти сама.
  • - Ок , як хочеш.
  • Хлопець йшов швидко , я ледь встигала за ним.
  • Я почала розрізняти будівлі , навіть люди з'явились.
  • - Ми вже майже на місці, котра година?
  • Я відволіклась на годинник , тому не помітила маленький виступ тротуару. Я приземлилась на землю , боляче забившись зап'ястям правої руки .
  • - Ауч...
  • - Я ж казав давай руку! Все нормально?
  • - Зап'ястя...
  • - Боляче?
  • - Угу.
  • - А неможна було без пригод ?- більше стверджував хлопець ніж питав. Я мовчала , бо й сама розуміла , що від мене один клопіт. Хлопець взяв мене за іншу руку і ми побрели далі.
  • Біля гуртожитку ми були рівно о п'ятій.
  • - Дякую , як мені з тобою зв'язатись , щоб віддячити.
  • - За це не хвилюйся , я сам знайду.
  • - Бувай.
  • - Бувай.
  • В нашій з Діаною кімнаті вже світилось.  З порогу на мене налетіла сусідка.
  • - Де ти тинялась?!
  • - Тихіше , всіх розбудиш.
  • - Ні , не розбуджу. Де ти була ? Я цілісіньку ніч тебе чекала , я очей не зімкнула , в мене екзамен взагаліто !
  • - Діано...
  • - Що ?! Заспокоїтись ?! Скажи мені де ти була?!- схоже що Діана була дійсно дуже злою , я підійшла до неї та обійняла.
  • - Я заблукала , ночі в вас жахливо темні. Мені допомогли я пересиділа в кафешці , тому заспокойся будь ласка.
  • - Фух , гаразд , я спокійна , але ти за це ще відповісиш.
  • - Добре , добре. В тебе є якийсь бинт?
  • - Лілі?!
  • - Я трохи забилась. - сказала я опустивши голову.
  • - Зараз принесу. - Дівчина вийшла в коридор . я нарешті поглянула на руку. Моє зап'ястя трози спухло та набрякло. На долоні були глибокі порізи , яких я не відчувала, тай взагалі я могла мало рухати долонею. - Я тут. Показуй руку.
  • - Ось .- я простягнула дівчині поранену кінцівку.
  • - Ого. Як ти так ?
  • - Спіткнулась , і невдало приземлилась.
  • - Зрозуміло. Навчання на 9 годину , ти можеш ще 3, 5 години поспати. Краще не гай часу. - Діана перебинтувала мою руку. - Завтра обов'язково сходи до лікаря.
  • - Добре. - Діана вимкнула світло , зплишивши тільки лампу біля мого ліжка, і вляглася спати , я не відстаючи подалась за нею.



Melisa

#371 в Різне
#315 в Фентезі

У тексті є: магія, пригоди, романтика

Відредаговано: 20.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись