Візерунки осені

Розмір шрифту: - +

3. Romantic під шелест осіннього падолисту

Вдома у Софії вже давно не було телевізора. «Останній із могікан» – серед досягнень 20-го століття вони з чоловіком продали майже за безцінь якомусь пристаркуватому дядькові, що втік від жінки із Західної та шукав тут поблизу «беушний тєлєк». І то добре, що не на смітник віднесли. А тому месьє Санчо-Пансе буде розрада у холодних стінах гуртожитку. Бідолашний, на старість відігнали від миски з домашніми пиріжками, смачним борщем із товченим салом. Виштовхали старого із хати, виперли із затишної ванни, що сам же й  обкладав білими кахлями. Було це як раз у 14-му, так що цьому чоловікові якраз щастячко: втупитись в екран та переглядати перегляти політичні ток-шоу – від перших новин і до півночі. А їх же - чим далі, тим більше.

Господиня квартири сама була ініціатором продажу телевізору. По-перше, у сучасному світі глядач може сам вибирати, що переглядати і коли ставити на паузу. По-друге, Софію гірко розчаровують ошатні інтер’єри студій на десятки і сотні тисяч гривень, а дороги любої-милої країни - ямка на ямці. Центральні проспекти міст, так наче й чепурні, а дві вулиці вбік – старезні витвори архітектури плачуть від сорому і побитих шибок, розкраденої цегли. А ще ж по власному досвіду знає, що, наприклад, від Дніпра до Павлограду поки дочиргикаєш на маршрутці, то на задньому сидінні, як на прийомі у хірурга-стоматолога – по зубам-бам-бам-бр-бр,  а тоді пли-и-и-г!!! від сидіння до стелі-ууух!!!, уй! - якби приземлитися не у крісло з сусідом!

Ось саме тому і Софія і її коханий отримували новини із інтернету на телефоні чи ноутбуках. А вона завжди мріяла більше часу витрачати на читання сучасних літературних шедеврів, яких так багато, що й за вік не проковтнути.  Не так , як  колись, у шкільні роки - побіжиш у бібліотеку, а там, як привозять нові книжки – то таке свято – співай і танцюй! А які ілюстрації - вже у кінці 80-х були такі шедеври поліграфічного мистецтва! Годинами розглядала дівчиною та мріяла бути поближче до книжкових полиць, як стане дорослою. Отож тепер, у будь який день, колишня відвідувачка маленької бібліотеки, насолоджувалася детективами, а частіше - романтичними історіями. А коли перегортала останню сторінку, ще довгий час жила з героями, додумувала сюжети, уявляла у деталях їх зовнішність. Чомусь легше було з жінками – там сукні, замряні погляди, нереальні зачіски. Чоловіки швидше вислизували з її думок, пручаючись назад – до своїх авторів, які народжували  їх для своїх літературних вимірів.

Цього вечора Софія не отримала для роботи черговий мішок рожево-вухастого щастя і взяла до рук смартфон. Там було декілька завантажених книг.  Жінка вибрала твір, що стояв перший у списку і поринула у чергову історію…. Але сторінок за п’ять поціновувачка прози зрозуміла, що читання і її думки біжать паралельно.  Не пручаючись тому, що пропонує їй особиста свідомість, Софія зручніше вмостилася на ліжко та вкрила коліна улюбленою ковдрою.

За ледь відчиненим вікном вітер ганяв по землі сухе листя. Ця пора, саме це золоте листя, що грається з вітром, поволі створює природну тиху мелодію.  А саме ця осінь ще й додає жаринки до приємних споминів.

Завжди цей особливий шелест асоціювався у Софії із натхненним, глибоким romantic.  Золотаві хвилі перегорталося попід деревами та навіювали одне із приємних пірнань в особливий момент життя.

У 25 років молода жінка зустрічалася із хлопцем, у якого була нереально закохана. Такі почуття бувають настільки сильними, що і її обранець і вона мліли від присутності одне біля одного. Гра починалася від першого погляду у день зустрічі до останнього обіймання перед прощанням на порозі.  Вдень разом, та звісно і вночі – години і хвилини були настільки емоційними й потужними, що кожен відпочивав потім на протязі наступного тижня. Якби не робота, то щось інше повинно було їх рятувати одне від одного – жар, що підіймався від нижнього центру до вуст напевно, спалив би їх із середини. Пили до останньої краплі духмяний напій пристрасті та чекали, коли гормональний келих  наповниться настільки, щоб зіграти ще одну серію їх історії.

Де б Софія не була о цій осінній порі, знову для себе відзначала, що сильні почуття - дарунок.  Так буває  хоча б раз у житті, коли фантастично й красиво можна кохатися із відкритими дверима та вікнами у домі, навкруги якого вітер кружляє осіннім мереживом. Листя й тіло, що пахне дубом, сухими травами, горіхом та спілими соковитими грушами. Кохатися, а тоді їсти грушу, що стікає соком по руці. А твій коханий цілує твою руку і ніжно злизує краплини, підбираючись ближче до оголених грудей.



Мадам Бамба

Відредаговано: 05.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись