Характерник

Розмір шрифту: - +

1

Характерник

Розділ I

- Що то за хмара пилу піднялась в степу? – запитала сама себе Марія, яка саме вивішувала прання

- Гості до нас, - почула за спиною голос старого Оверка. - Знати б що за подорожні. Хоч би не лихо татарське.

Оверко виніс із хати шаблю і два пістолі та наказав малому Андрію сповістити інших жителів хутора. Оверко був старим козаком, котрий брав участь у багатьох походах і боях. Мало чим можна було його здивувати чи налякати. Тому в подібних ситуаціях поводив себе холоднокровно і розважливо. Він наказав дружині сховатись в хаті до пори.

Дворище козака знаходилося з південного краю села. Воно, як і весь хутір, був гарним, багатим як на ті часи. Порядкував у ньому Оверко з дружиною Марією, трьома синами та онуком Андрієм. Проте саме в цей час синів зібрав з полковником Силкою кошовий до Виговського (у 1659 році Іван Виговський скликав у Чигирині Раду. На ній він оголосив війну москалям і запорожцям. Не згодний з таким рішенням кошовий отаман Павло Гомін надіслав туди загін козаків під командуванням полковника Силки) . Багато ще козаків з хутора було викликано на Січ (гречкосії, гнездюки, баболюби – так січові козаки називали козаків, що жили за межами Січі в зимівниках. Вони могли мати сім'ю, обробляли землю, влаштовували пасіки, розводили худобу, ловили рибу, вели торгівлю і т.п. Коли було потрібно, залишали все і йшли до Коша за покликом кошового). Тому на разі в ньому не вистачало молодої крові. Але село було заселене переважно козаками, що за покликом років осіли тут для ведення господарства і лише в найскрутніші моменти викликалися кошовим для допомоги в походах.

Тим часом до Оверкового двора збіглися вже озброєні його побратими. В головах дідів жевріла надія на добрих подорожніх. Але напрямок з якого вони наближалися говорив про інше. Ще до того як хуторяни зрозуміли ким є кіннота, татари увірвались в хутір так несамовито, що навіть бувалі лицарі не одразу відреагували на це. В селі зчинився великий гвалт. Місцеві жінки та діти поховались в коморах та хатах. Але татари ломились в кожен куток у пошуках поживи. Вони витягали на подвір'я жінок та дітей, а чоловіків, які намагалися їм перешкодити, нещадно вбивали. Оверко з побратимами прийняли бій і хвацько, як на свій вік, відбивали атаки непроханих. Багато голів порубали хуторяни. Навіть нападники здивувались такому неочікувано потужному опору. Проте татарви було забагато і Оверко відчув, що сили його покидають.

Рідко коли в житті доля складається так, що в найскрутніший момент не знати звідки приходить спасіння. Але цього разу трапилось саме так. З іншого боку хутора як вітер ввірвався невеликий загін козаків. В круговерті бою вони не були ніким помічені аж поки не опинились серед поселення. Новоприбулі воїни з несамовитим запалом стали рубати татар, котрі одразу ж почали відступати.

Незважаючи на чисельну перевагу, татарський чамбул (мобільний загін татарської кінноти) не ризикнув продовжувати бій, оскільки й до цього був спантеличений потужним відпором жителів, а тут ще й свіжа підмога підійшла. Взагалі татарська тактика бою не передбачала вступу у відкриті сутички з козаками, якщо власна кількість на порядок не переважала противника. В основному це було обумовлене тим, що кожен татарський воїн брав з собою в похід два-три коня для зміни під час їзди та для навантаження вільних коней награбованим. Це давало вершникам можливість швидко пересуватись на великі відстані. З іншого боку велика кількість коней в числі загону негативно впливала на маневреність. Тому вступати у бій з підготовленими козацькими загонами було не з руки.

Більш як на третину порідшав загін татар, що чимдуж мчав степом подалі на південь від злощасного хутора. Наздоганяти їх козаки не наважились, оскільки їх чисельність була менша більш ніж в половину і у відкритому степу без підтримки місцевих жителів могли б опинитися в скрутному становищі. Ще однією причиною було те, що подорожні були стомлені і голодні. Вже не перший день були вони в дорозі. І саме шукали якийсь притулок для безпечного відпочинку, коли натрапили на Липовий хутір та ще й у такий потрібний момент.

Хутір звався Липовим бо тут і справді росло дуже багато лип, навколо яких роїлися бджоли з місцевих пасік. Ніхто не знав хто саме посадив ці дерева. Але сумнівів в тому що це рукотворний гай не було. Старіші липи, що вціліли до цих пір розміщувались на одній лінії відносно одне одного, а природа, як віомо, не має прямих ліній. То вже з часом почали з’являтися больш молоді дикоростучі «нащадки» в розташуванні яких не було такої організованості. Оверків батько розказував, що здибав цю місцину ще як козакував. Їхав він у складі невеликого звгону за дорученням кошового. Всі були змучені бо не першшу добу в дорозі. Якраз перед заходм сонця хтось з козаків вгледів щось схоже на гай серед степу. Такий собі оазис. Під’їхавши ближче побачили, що то був невеликий хутір. Ну як хутір, три хати поміж дерев. Вирішили тут заночувати. Та заїхавши в нього побачили, що життя тут немає. Всюди пустка, але жодних слідів нападу. Хати цілі, двері та вікна на місці. Вкрай дивно. Коли козаки огляділись кругом підозрюючи засідку і позлазили з коней, почувся крик немовляти. Дитина сиділа посаред однієї з хат. То було ще зовсім немовля, однак мало розумні очі і зовсім не плакало. Тільки кілька разів крикнула щоб привернути до себе увагу. Біля хлопчика лежала шабля та люлька. Тоді ще молодий козак, батько Оверка, пожалів малого і взяв з собою на Січ. Коли історію козака-немовляти оповіли в Коші, ніхто не вірим тим словам. Лише одного вечора до куреня де жив рятівник та дитина прийшли двоє козаків про яких казали, що вони характерники та забрали малого. Звичайні козаки остерігались і побоювались їх, тому Онисько, батько Оверка, спочату супротивився вимозі гостей віддати дитину. Та коли поважні гості пояснили, що в малому хлопові є щось, що потрібно розвивати і вдосконалювати, а інакше згине його потенціал, Онисько згодився. Більше вони ніколи не зустрічалися. Принаймні він так думав. Ходили, правда, розмови, що в того знайди з часом народився син з силою, що переважала батькову. Жили вони на хуторі аж поки туди не увірвались татари і не загубили всю сім’ю. Дочку і сина забрали в ясир а його з жінкою згубили. Хтось казав, що малому синові вдалось втекти з чиєюсь допомогою прямо з лагеря татарського.



Dmytro Chornota

Відредаговано: 11.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись