Характерник

Розмір шрифту: - +

4

Прокинувшись разом з усім куренем зі сходом сонця та поснідавши соломахою, Паливода одразу пішов до кошового. Той саме снідав у себе в хаті. Гомін мав виснажений вигляд. Обличчя осунулось, а очі були втомлені і червоні. Одразу видно було, що цієї ночі багато спати не довелось. 

Побачивши гостя, він жестом запросив заходити.

- Я бачу тобі не терпиться до новин.

- Так, батьку. Душа не на місці.

- Тоді одразу до діла. Вночі прибув Цвіркун з розвідниками. Їм вдалося взяти «язика». Чисельність ворога і справді невелика. Близько трьох тисяч вершників. На меті мають пограбування місцевого населення та поповнення невільницьких ринків. Вирішили ми наступне: вже сьогодні вночі відправимо невеликий загін для спостереження за ворогом. І, коли тобі вже так пече, за старшого в ньому будеш ти. Загалом вас відправляється п’ятдесят чоловік. Курінні мають сповістити тих, кого ми відібрали. Двома днями пізніше вирушить військо кількістю близько двох тисяч під проводом курінного Петра Тертого. Ці два дні нам потрібні, щоб підійшла підмога з хуторів та зимівників. Ти маєш координувати військо відповідно до обставин. Зрозуміло?

- Зрозуміло, - погодився Северин. - Є питання.

- Кажи.

- Чи можу взяти ще трьох козаків яких сам виберу?

- Бери.

Тими трьома козаками були Остап Кабан, Федір Тихий та Семен Шкіра. Всіх їх Северин знав давно. Були вони разом не в одному поході і не в одній битві виручали одне одного. Цій трійці Паливода довіряв як собі, тому в такій справі хотів бачити їх поруч. 

Сповістивши своїх побратимів про похід, Северин пішов до свого куреня приготуватись. Він почистив зброю, оглянув і поправив де потрібно збрую, приготував скромну їжу, оглянув коня. Кінь для Северина, як і для буд-якого козака, був не просто засобом пересування. Це був справжній бойовий товариш, з яким не страшно було ні в вогонь, ні в воду. 

Що ж мій друже, - заговорив він до коня. - Ще одна пригода випадає нам. Не встиг ти відпочити як слід? Чи навпаки сумно тобі без діла? Доведеться нам з тобою добре погарцювати.

Паливода однією рукою обійняв, а іншою гладив коня по шиї. Той задоволено фиркав і міцніше тулився до господаря. Це був гарний козацький кінь. Добре натренований і дуже розумний. Всі сусідні держави і половина Європи радо платили чималі гроші за таких коней. Але чули і розуміли вони тільки козаків. Відчували коли треба мовчати, щоб не видати себе. Вміли за жестом вершника лягати на бік в високій траві, щоб бути непоміченими. Добре плавали, були дуже витривалими і невибагливими до харчів.

Вже добре стемніло, коли загін паливоди зібрався біля воріт Січі. 

- Ну що ж, брати-козаки, - звернувся Северин, - всі зібралися?

- Всі тут, - хором відповіли

- Наше завдання всі добре знають. Мусимо не зганьбити доброї слави Війська Запорізького. Випало мені бути командиром в цьому поході. Отже маєте мене слухатись і накази виконувати без заперечень. За непослух буду карати. У разі моєї смерті, неможливості виконувати обов’язок або відсутності, за мене залишається Федір Тихий. Замість ного Семен Шкіра. Домовились?

- Так, батьку, - погодились козаки.

- Тоді рушаймо.

І вони виїхали за ворота в глуху ніч. 

Всю ніч їхали швидко, адже в цих місця небезпека була мінімальною. Так близько татари не наважились би підійти. А якби й підійшли, то були б помічені чатовими та козацькими обходами. 

Ніч була тихою і свіжою, незважаючи на те, що була середина літа і вдень спека стояла неймовірна. Ще зовсім недавно буйна висока трава зараз була пожовклою від нещадного сонця і припала до землі, тому їхати було легко і коні не відчували втоми. За ніч вдалося подолати чималу відстань. Але вже зранку потрібно було бути обережнішим. Коли перші промені осяяли обрій, загін зупинився під могилою на перепочинок. 

Перекусивши хлібом та водою всі, крім Северина та Тихого вмостились на траві подрімати. Двоє товаришів піднялись на могилу роздивитись навкруги. Все було тихо і спокійно. Чути було тільки вранішніх пташок, фиркання коней та хропіння когось із козаків. 

- Як гадаєш, скоро знайдемо їх? - запитав Федір

- Думаю, до вечора здибаєм. Нам потрібно до завтрашнього вечора вислати гінця, щоб військо знало куди йти. Ти б відпочив з ночі. Невідомо коли наступного разу доведеться. Мені не спиться, я початую.

- Я тут, коло тебе. Може і задрімаю.

Обоє сіли під кущем на могилі, дістали глиняні люльки-носогрійки (носогрійка або бурунька (від татарського «burun» - «ніс») – козацька люлька з коротким мундштуком. Люлька, яка завдяки своїм невеликим розмірам була доволі зручною в зберіганні, тому користувалась великою популярністю серед козацтва, особливо в походах) з-за пояса і закурили. Курили мовчки, поглядаючи на степ. За якийсь час Северин почув рівномірне сопіння Тихого. 

Першого разу Северина залишили чатувати в його першому поході. Тоді військо йшло в похід на Крим і зупинилося на ніч відпочити. З північного боку табору поставили Северина, Охріма Кривого та Івана Кожуха. Ті двоє були більш досвідченими вояками. Вони одразу сказали хлопцеві не перейматися, оскільки ворог ще далеко, а тут на козацький табір нападати нема кому. Тим більше з півночі. Та Северин не міг не перейматися. Це був перший похід. Хвилювання через серйозність ситуації не покидало його. Тому в сон зовсім не хилило. Можливо це і враховував отаман, коли назначав його. Тим часом Кривий та Кожух, не відчуваючи ніякого хвилювання та небезпеки, дістали десь фляжку з медовухою і крадькома ковтали прямо з горла. Пропонували навіть хлопцеві, але той відмовився. 



Dmytro Chornota

Відредаговано: 16.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись