Характерник

Розмір шрифту: - +

13

Минуло близько двох місяців після тих буремних подій. Осінь потихеньку вступала в свої права. Ночі наповнювались морозною прохолодою. Бабине літо обманювало своїм денним теплом. Паливода любив цю пору року. Десь так само як весну. Особливо другу частину квітня і травень. Однак нинішня пора набагато щедріша. Саме зараз ліс дарував своїм відвідувачам багато різноманітних подарунків: гриби, ягоди, дичину.

Северину не спалося з самого світанку. Однак, він намагався заснути кутаючись в тепле хутряне покривало. Вилазити з-під теплого укривала в прохолодний сирий ранок не було ні найменшого бажання. Кілька разів перевернувшись, Паливода зрозумів, що сенсу себе тримати в такому затишку немає. Треба вставати. Крім того, він помітив, що вогонь в грубі вже ледь жевріє. Тож, швидко піднявшись та якомога тихіше одягнувшись, підкинув дрова в грубу і вийшов на двір. Було тепло, але далекий морозний подих відчувався в ранковому повітрі. Він сів на лавку і закурив улюблену носогрійку. Тиша. В цей час Січ була найтихішою. Вже вляглися гультяї і ще не прокинулися козаки-жайворонки. Паливода знав, чому вже довгий час не має спокою. Після того як козаки розбили татар відбулися  великі загальні збори. На них було вирішено долю зрадників. Голку повісили прямо під час віче на майдані. Треба віддати йому належне, адже він нічим не виказав ні страху, ні жалю. Перед всіма вибачився і сказав, що робив це заради вищої мети. Якби не пам'ять про загиблих товаришів, то може навіть якийсь жаль відчували б козаки до писаря. Кількох його поплічників було повішено за кілька днів. З Січі нікого не виганяли. Будь-хто міг сюди прийти і будь-хто міг покинути її без будь-яких перешкод. Але той, хто знаходився серед січового товариства повинен був виконувати його правила. Таким чином, тих хто порушував ці неписані правила ніколи не виганяли. Їх карали. Тому решту причетних було вирішено покарати киями. Не так багато їх було. Більшість загинула під час битви, дехто покінчив з собою сам, дехто втік. Однак, не з усіх засуджених вибили дух. Кілька вижило. Це були ті, хто і справді не мав нічого лихого на меті і ніяк не впливав на розвиток подій. Крім того, серед них були відважні козаки, що своїми подвигами в минулому заслужили неабияку повагу. Тому в козаків не піднялась рука позбавити життя тих лицарів. Та все ж киями по ребрам отримали всі. В декого аж шкіра пореперась. А вже після такого покарання ніхто не згадував про їх провину, ніхто не кляв і не ставив себе вище. Хто відбув своє покарання і вижив повертався до звичного життя на рівні з іншими. А от за цькування можна було і самому київ спробувати. Наскільки суворо, настільки ж і справедливо. 

Донців тоді знайти не вдалось. Багато часу було втрачено після битви бо багато клопоту. Тут тобі і селяни, яких потрібно привести до тями та доправити в безпечні місця, і пошук зрадників серед своїх, та й поранених багато. Потрібен був відпочинок. Відправлені розвідники донських «побратимів» не знайшли. Значить, вже далеко відійшли. Може попередив хтось. Питання взаємовідносин зі східними сусідами після тих подій залишалось відкритим. Якийсь час на Січі чекали посланця з поясненнями чи пропозиціями. Та ніхто не з’явився. Це і не давало спокою Северинові. Чимало знайомих було в нього серед донського товариства. З багатьма був у боях. Бачився з ними незадовго до приходу татар. Всі клялись у вірності і обіцяли допомогу в разі чого. 

Після сніданку Паливода пішов до кошового. Той,  як завжди, сидів перед якимись паперами.

-  Доброго ранку.

- Доброго здоров’я, Северине. Заходь, сідай. З чим завітав?

- Душа не на місці в мене, батьку. Хочу податись на Дон.

- Ага, розумію. То треба. І не тільки тобі. Для всіх нас важливо це питання вирішити. Щоб розуміти друзі чи вороги в нас під боком.

- То я вирушаю?

- Добре, але не сьогодні. Я підготую деякі папери з собою. Листи до донців. І тобі в дорозі спокійніше буде. З ким поїдеш?

-  Сам поїду. Мені так краще. 

- Небезпечно. 

- Не для мене. Я степ чую. Він мені підкаже, раптом що.

- Добре. Як будуть готові листи я тобі повідомлю.

Наступного вечора до куреня прибіг джура та приніс пепери. А вже вранці Северин покинув Кіш.

Кожного разу, від’їжджаючи в дальню дорогу, Северин зупинявся і оглядався на Січ. В цей час на його серці лежала тінь туги як буває, коли покидаєш рідний дім на довгий час. А для Паливоди це був рідний дім і покидав він його на довгий час. А може і назавжди. Дике поле нікому нічого не обіцяє. Воно лише дає більше шансів тим, хто може його почути і зрозуміти. А так можуть лише пластуни-характерники. Та і то не до кінця. Та Северин не мав сумнівів. Він знав, що відчуття туги скоро пройде. І відносився до нього дуже піднесено. Адже відчуття туги за рідним домом може відчути лише той, хто має дім і бажає до нього повернутися. Гірше, коли немає дому або він такий, що і повертатися не дуже хочеться. Северин посміхнувся, розвернув коня і подався в глиб степу. 

День видався досить теплим. Бабине літо саме вступило в свої права. За весь день Паливода не зустрів жодної людини, не рахуючи козацький об’їзд, з яким вони перекинулись парою слів та обмінялись найкращими побажаннями в дорозі. Сонце почало швидко котитись до обрію, коли Северин обрав підходяще місце для ночівлі. Дні коротшали дуже швидко і козак подумав про те, що довго буде їхати, якщо рухатиметься лише в світлий час. Місце він обрав на чиїйсь високій стародавній могилі. Характерник відчував, що тут була похована велика людина. В неї були великі плани, амбіції та можливості. І все це було спрямовано на розвиток його землі і жителів. Багато міг зробити той, хто лежав під товщею землі. Якби його іноваційні задуми здійснились, ця земля могла б мати зовсім інший розвиток, зовсім іншу історію. Не було б цієї могили і не сидів би зараз на ній козак. Та все склалось інакше. Іншим людям той розвиток був не вигідний, не потрібний. Вони були віроломні і підступні. Тому людина з амбіціями рано лягла в цю могилу так і не здійснивши своїх задумів і навіть не передавши своїх думок та ідей нікому з живих та не закріпивши їх на чомусь твердому, звідки їх могли б прочитати нащадки. 



Dmytro Chornota

Відредаговано: 16.02.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись