Холодна ніжність

Розмір шрифту: - +

Розділ 3: Людмила

Відверто кажучи, ледь пам'ятаю, як прийшла додому. Після зіткнення з нашим принцом і тих помиїв, що він на мене вилив, мій мозок відмовлявся засвоювати інформацію. В голові панувала каша, а в серці гірка образа. І, навіть, моя звичка знаходити всім і всьому виправдання цього разу дала збій. Немає їх у мене. Ні.

У квартирі, як завжди, розгардіяш. Остап вважає, що речі класти на місце — це моветон. Він чоловік і його обов'язок приносити гроші (і, здається, його не бентежить, що на них прожити неможливо), а я жінка і тому чистота в будинку мій прямий обов'язок. Напевно, він має рацію.

На кухні гора посуду: дві тарілки після вечері та дві після сніданку, а ще чотири чашки. Остап посуд не миє і двічі з однієї чашки не п'є. Звідки це в нього? Я їм з однієї тарілки і, в це, напевно, складно повірити, але смак їжі не змінюється.

Важко зітхнула, склала все в мийку — потім помию. Я мрію про декілька годин сну. Спокійного, щоб ніхто не чіпав. Завела будильник, треба до приходу Остапа все прибрати та випрати речі, а ще на завтра йому сорочку випрасувати.

Взагалі він хороший, просто характер важкий. Та й робота в охороні нервова.

- Люсько, ти вдома? - нашвидку витерла руки рушником і побігла зустрічати свого цивільного чоловіка.

- Привіт, - стримала гримасу відрази. - Знову пив. Остапе, у тебе ж гастрит.

- Багато ти розумієш! Що на вечерю? - він скинув взуття і пішов на кухню, а я поставила її на місце.

- Любий, взуття на полицю ставити треба, - у мене вже давно немає образи, просто втома і безвихідь.

Ми разом з другого курсу інституту. Спочатку він був сильним, впевненим, таким, перед яким цілий світ і він може все. Але минав час, і він змінювався. Став нервовим, п'є. Колись я мріяла про весілля і білу сукню, а зараз... 

Гаразд, що я, справді. Начепила посмішку і пішла на кухню, годувати свого чоловіка парними котлетами.

- Ну що воно знову несолоне? - він жбурнув ложку і стиснув кулаки. - Дай сіль, недотепа.

- Осику, тобі не можна багато солі. Адже гастрит.

- Та що у всіх баби як баби, а ти! - схопив ложку і голосно присьорбуючи продовжив, їсти суп.
І так у нас кожен день. Я розумію, він молодий, а вже повинен сидіти на дієті, щоб добре себе почувати. Не кожен зможе спокійно це прийняти. І все ж неприємно це чути.

- Ти знаєш, у нас на проекті такий герой...

- Мені плювати на твій проект. Ти з ним зовсім відбігла рук! Чому плями на плиті? Чому на голові незрозуміло що? Господи, Люсько, ти жінка або як? У нас навіть прибиральниці й ті очі підводять. А ти?

- А у мене алергія на косметику, - встала, приховуючи образу і сльози, що душили. На плиту впало кілька крапель супу, а крику, ніби її місяць ніхто не мив.

Сльоза все-таки скотилася, я швидко стерла її. Остап не любить сльози. Він мало що любить: футбол, пиво і секс. Але ж колись ми могли довго гуляти, розмовляти про все на світі. Що ж сталося з нами?

- І довго мені чекати? - здригнулася, сполоснула руки та насипала другу страву. - Сорочку прасувала?

- Ще ні, я з вечерею...

- Слухай, коли я давав свій дозвіл на роботу там, то ти обіцяла, що все будеш встигати і що в результаті? Вчора сам собі насипав їжу і пішов на роботу без обіду.

- Але ж я все приготувала, тобі треба було тільки скласти в контейнер...

- Люсько, ти очманіла? Ти моя жінка, а значить повинна про мене піклуватися. І скласти обід твій прямий обов'язок. А ти вчора нічого не робила і сьогодні сорочка не випрасувана.

- Та випрасую я твою сорочку! Погодую тебе і зроблю це! - сльози побігли, не питаючи дозволу. Ну, скільки можна? Коли ж це все закінчиться?

- А що це ти на мене голос підвищуєш? - зле шипіння співмешканця протверезило, і я заторохтіла, щоб тільки він не розійшовся.

- Осенько, пробач, щось втомилася я. На проекті божевілля і спати тільки вдома лягла. Лише кілька годинок встигла. Ще котлетку?

- Іди, щоб я тебе не бачив.

«Сорочка. Попрасувати сорочку". Якщо зосередитися на простих завданнях, то все не так і погано. Можна прожити ще один день. А за ним і наступний. Я вірю, що одного разу в Остапа почнеться біла смуга, і він знову стане тим хлопцем, з яким я познайомилася сім років тому.

Тихенько, щоб не видати зайвого шуму попрасувала сорочку, перевірила, щоб ніде не було зайвого залома. Остап любить, щоб виходячи з дому, він виглядав бездоганно: штани, сорочка, зачіска. Іноді мені здається, що це він жінка в будинку, а не я.

Грюкнула дверцята холодильника, а після дзвін пляшки — знову буде пити. До нього не піду, він злиться, з кухні виставив. А потім з ним в ліжко йти. Бридко.

- Чорт, - втиснулася голову в плечі, коли почула мелодію на телефоні, залишеного на кухні.

- Люсько, ідіть твою туди! Ти оглухла?!

Бігом прибігла на кухню, схопила телефон і втекла до кімнати.

- Алло.

- О, ти прокинулася. Слухай сюди, принцесо, у нас змінилися плани, і ми їдемо до Італії.

- Що? Але я…

- Ти зараз везеш сюди свою дупку разом з пашпортом.

- Аліно, я не можу. У мене ж Осенька на дієті...

- В Осенькі є матуся, яка може подбати про синочка, якщо вже він такий безрукий.

- Алін, - сльози покотилися з очей.

- Все радість моя, припиняй сльози лити, щоб через годину була тут. Ти мені потрібна.



Элен Чар

Відредаговано: 21.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись на передплату