Холодна ніжність

Розмір шрифту: - +

Розділ 3: Людмила продовження

І що ж робити? Він же мене зараз з'їсть. І не поїхати не можу, адже підписала договір, а там про це писалося. Що ж все так не вчасно?

Забрала з балкона валізу і почала тихенько збирати речі. Сподіваюся, Остап мене не вижене, інакше, куди ж я піду? У село до мами з батьком алкоголіком нізащо не поїду. Я так раділа, коли вирвалася з того пекла. Осенька, звичайно, п'є, але в порівнянні з батьком непитущий.

- І що це ти робиш? - впустила з рук кофту і повільно повернулась.

- Осенько, Аліна телефонувала, сказала, що у них плани змінилися, і ми летимо до Італії.

- Он воно як? - він зло звузив очі й повільно пішов на мене. - Чи надовго, радість моя?

- Не знаю, можливо, до кінця фільмування, - я повільно відходила поки не вперлася в стіну. - Місяців зо два.

- А хто тобі сказав, що ти їдеш?

- Я договір підписала, там був пункт про можливе відрядження, - мій голос ставав все тихіше й тихіше.

- Ти дозволив.

- А чому ж я не пам'ятаю цього? - він здавив мою шию.

- Осенько, я не знаю. Ну, хочеш, я тобі договір покажу? - мені стало лячно. - Я маму попрошу, щоб вона для тебе готувала, поки мене не буде.

- Звичайно, зателефонуєш. Я ж тобі не потрібен.

- Осенько..., - він сильніше здавив, дихав перегаром, а я не сміла, відвести очі.

- Дізнаюся, що ти там з кимось фіглі-міглі завела — вб'ю, - серйозність своєї погрози він продемонстрував, що я не змогла вдихнути коротку мить, але вона здалася вічністю. Різко розвернувся і пішов на кухню, голосно грюкнувши дверима.

Я сповзла по стінці, стримуючи ридання. За що він так зі мною? Я ж ніколи приводу не давала. Тремтячою рукою набрала номер свекрухи:

- Анно Григорівно, мені по роботі треба виїхати максимум на кілька місяців. Чи не могли б ви готувати для Осенькі поки мене не буде?

- А що це твій лоток переїжджає?

- Я там вже не працюю...

- Он як, тобто, розповісти про зміну роботи не спромоглася, а як хвіст прикрутили, так і згадала?

- Анно Григорівно, будь ласка, - відповіддю мені послужили короткі гудки. І як зрозуміти: це її «так» або «ні»?

Подивилася на годинник і зрозуміла, що треба поквапитися. Аліна не любить, коли спізнюються.

- Я тут поміркував, - Остап вже відверто хитався, а кривувата посмішка лякала навіть більше, ніж рука на шиї. - Не правильно кохану відправляти в довгу розлуку і не полюбити як слід.

- Осенько, не треба...


***

Люди дивляться з жалістю, вона липким сиропом повільно стікає з опухлих очей, навіть сьози, що скочуються не можуть розчинити цю фальш. Нервово поправляю шарфик на шиї, але навіть він не повністю ховає темні сліди пальців. Хочеться стати невидимою, але це неможливо. Треба потерпіти ще три зупинки, і я виходжу.

На вулиці легше, там всі поспішають і мало хто на мене дивиться.

- Люсь! - я оглядаюся і бачу нашого водія Костю. Кепські справи, якщо Аліна послала за мною машину, значить, там торнадо вже промайнуло. Піднявши чемодан, побігла через дорогу. - Ну ти і вскочила.

- А що сталося, Кость?

- Холостяк звалив, а перед цим, кажуть, увірвався в царство Аліни й вони там кричали, що стадо диких бізонів. Загалом, там зараз армагедец настав. Аж шкода, що ти вже тут. Я ж до тебе їхати зібрався.

- Пробач, - якщо день не задався з ранку, то чи варто чекати від нього доброго вечора?
 

 

- ... Та мені начхати на цю проблему! - Аліна галасувала, розмахуючи руками. - Машо, якщо вона дурна, то ти до чого? Просто знайди іншу учасницю! Хто у нас там був перспективною?
У цей момент Аліна помітила мене, що тупцювала у дверях.

- Оу... Всі геть звідси, - вона стала похмурою, але утримувала мій погляд. І коли за останнім тихо зачинилися двері, продовжила: - І довго ти цього козла терпіти збираєшся?

- Алін, не треба. У Осі поганий період ще й гастрит, а це настрій не покращує.

- Ага, і тому ти як мати Тереза ​​піклуєшся про знедолених. Браво! Міло, та що з тобою стало? Ти ж була така розумниця. Я ж пам'ятаю, нам випускникам, тебе в приклад ставили, як перспективну. І як ти в такій дупі опинилася?

З Аліною ми познайомилися після конкурсу в інституті на краще есе про роль літератури в житті людини. Я зайняла перше місце, а Аліна друге. Тільки он як життя розгорнулася: я опинилася на лотку на базарі, а вона продюсер на телебаченні.

- Мабуть, наврочили мене тоді, - криво посміхнулася, розуміючи, що зовсім не смішно. Але що я вже можу зробити? Усе. Бачили очі що купували...

- Та дурі у твоїй голові неміряно. Кидай цього козла і займися собою, - вона скривилася і встала зі столу. Підійшла до мене і повільно стягнула шарфик з шиї: - От виродку, а! Ти хоч в поліцію телефонувала?

- Ні, ти що, - обмотала шию і міцніше зав'язала. - Куди я без нього?

- Ну так, нехай ця шкадло користується тобою, б'є, а ти всепрощення тренуєш. Міло, ти ж красуня, навіщо дозволяєш так з собою поводитися?

Мені не було чого на це сказати. Може я звикла до такого життя. Що я в ній бачила: батька алкоголіка, що принижував свою дружину і дітей, таких самих сусідів, безробіття і розруху? Це в місті я побачила, що деяким вдається по-іншому жити, та й у них щастя гірке.

- Гаразд, іди до учасниць прослідкуй, щоб нічого не забули та зайвого не забрали.

Костя був неправий, армагедец був, тільки не в Аліни, а в будинку. Учасниці кричали, з'ясовуючи хто у кого що забрав і що повинен. Ігор з Машею ледве встигали між ними «збивати полум'я» і мого приходу зраділи як восьмого чуда світу.



Элен Чар

Відредаговано: 19.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись на передплату