Холодне серце відьмака

Розмір шрифту: - +

Епізод 1. Близький незнайомець

Автор: Аліса Ольгіч

Жодна частина цієї книги НЕ може бути скопійована, опублікована, чи перекладена іншою мовою без письмової згоди автора.

Аліса, отримавши свою першу зарплатню, не поспішаючи рухалась в напрямку їдальні, яку дуже полюбляла, але свого хлопця туди затягнути їй ніяк не вдавалось. А оскільки вони весь вільний час проводили разом – вона взагалі майже ніде не бувала. Банально, підлаштувалась під вподобання свого хлопця, якого шалено кохала. Вони ходили до кіно – це був спільний інтерес, робили вилазки на природу і пили пиво – пиво любила, а от бути далеко від цивілізації – не дуже. Ще вони тусили з його друзями, перед якими Артур завжди хизувався, яка в нього ідеальна дівчина. А от зі своїми подругами Аліса зустрічалась лише крадькома і дуже ненадовго, тому що хлопець скажено ревнував.

Цього разу вона на нього образилась і сама собі вирішила, що має повне право провести вечір так, як сама того бажає. Артур прийшов на побачення п'яний, нагрубив їй і, навіть не провівши додому, пішов з такими ж веселенькими друзями. Тому вона вирішила його провчити. Аліса цілий день не відповідала на його дзвінки – а їх уже, мабуть, назбиралось більше сотні. Ввечері вона домовилась зустрітись з подругою, і лише потім згодна прийняти його вибачення за свою поведінку. А поки що, нехай помучиться.

Дівчина чудово провела вечір. Вона нарешті попліткувала зі своєю найкращою подругою – Тамарою. Тома завжди її розуміла, підтримувала. Вони навчалися в одній групі, постійно проводили час разом, разом робили дурниці, разом вчилися на своїх помилках... Поки Аліса не зустріла Артура. Темноокий чорнявий хлопець спортивної статури звів її з розуму за один день. Вона втратила власне "я", ставши чимось на зразок його тіні – так казали подруги. Вона ж говорила, що просто знайшла себе, свою другу половинку і стала цілісною. Навіть хвилина без нього – це біль і смуток, це страждання. Саме тому вони двоє стали не розлий вода.

Аліса відверто все розповідала Артуру, казала, що подруги вважають, що вона не живе власним життям і забула про власні вподобання. Він їй відповідав, що ці підлі стерви просто заздрять їхньому коханню. А якщо він так казав – отже, так воно і є. От і зараз Тамара всіляко переконувала подругу, що їй треба тікати від Артура, що він їй не пара і згубить її, що він тиран і егоїст, але Аліса тільки відмахувалась, мовляв, ти перебільшуєш, він просто мене надто сильно кохає.

Кілька годин подруги теревенили, попиваючи слабоалкогольні коктейлі. І хоч з Тамарою було дуже весело, Аліса чекала закінчення зустрічі, оскільки це означало, що покарання закінчилось, вона зустрінеться з коханим, пробачить йому все і нарешті потрапить у його палкі обійми. А ще, хоч вона свідомо вирішила провчити хлопця, їй це рішення далося дуже тяжко. Значно легше все проковтнути, змовчати й знову бути разом, пропустивши всі соціально обумовлені правила. Такою вона була, так вона його кохала. Хоча це не заважало Алісі ревнувати його до сказу, сваритися майже щодня, а за мить уже примирятися і займатися пристрасним, що зносить дах сексом. Дівчина-вогонь, говорив про неї Артур, якого заводив її палкий темперамент.

Нарешті дівчата вирішили розбігатись. Щойно вони попрощались, Аліса схопила телефон, який був на беззвучному режимі. Протягом останньої години – жодного дзвінка. Вона ввімкнула звук. Що ж, передзвонювати вона точно не буде, краще зробить сюрприз і прийде до нього. Артурчик попросить пробачення, і вони знову будуть щасливі разом.

Дівчина швидко крокувала в напрямку його дому. Вона була в піднесеному настрої, адже уже разів з десять прокрутила у своїй голові чарівну мить примирення, уявляючи, яким палким і гарячим буде її поцілунок, а потім далі, і далі...

Аліса вдягла маску ображеної дівчинки й подзвонила. Гучний дзвінок розрізав тишу. Ніхто не відчиняє. В будинку темрява. Але це не означає, що його нема вдома. Юнак полюбляє ввімкнути блек метал і лежати в цілковитій темряві. Аліса ще раз натиснула на дзвінок. За хвилину вона почула глухі кроки. Ввімкнулось світло в коридорі. Двері відчинились. Артур мовчки впустив її в дім, зачинив двері й завмер на порозі, склавши руки на грудях. Від його погляду в Аліси похололо серце. Вона ніколи не бачила такої ненависті та злоби щодо себе. Так, він був запальним, дехто навіть казав, жорстоким, але стосовно неї завжди ніжним, ласкавим і палким. Його очі просто випромінювали тепле відношення до дівчини. Але не зараз...

– Де ти була? – сухо запитав він. Аліса мимоволі з запланованого наступу перейшла у захист:

– З подругою..., – тихо прошепотіла дівчина.

– Брехлива сука, – процідив він крізь зуби й з розмаху вдарив її долонею по обличчю. Удар прийшовся таким сильним і несподіваним, що дівчина впала на підлогу.

– Тварюко! Зраднице! – продовжив оскаженілий чоловік, влупивши її ногою в бік. – З ким ти була?! Кажи! Я його вб'ю! – Вона скрутилась в бублик і завила від болю. Натомість, злетівши з котушок, Артур почав її лупцювати з ще більшим ентузіазмом. Нога влучила в обличчя і вона закрилась руками. Далі удари потрапляли куди прийдеться: в живіт, піджаті ноги, руки, що захищали обличчя. Аліса вже не кричала, вона тихо стогнала, сховавшись у внутрішній кокон і благаючи бога, щоб ці тортури швидше скінчились. На зміну шоку, обуренню і злості прийшов жах. Замість бажання помститись – більше ніколи його не бачити, а ще далі – просто щоб все скінчилось. З кожним ударом він вибивав з неї волю, силу, індивідуальність і будь-які прояви характеру.

Аліса сховалась у своєму багатому внутрішньому світі. Звичайно, вона відчувала біль – не була ж вона йогом чи чарівником – але так спрацьовує захисна функція людського організму: больовий поріг зростає, людина легше переносить тортури й при цьому всьому надзвичайно раціонально обмірковує способи, як цей біль припинити. Або ж втрачає свідомість. Проте Аліса була при тямі, і впоратись зі здоровим міцним чоловіком, та ще й потерпаючи від, здавалось, нескінченних ударів, їй було не до снаги.



Алиса Ольгич

Відредаговано: 28.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись