Холодне серце відьмака

Розмір шрифту: - +

Епізод 11. Маггор

Василіск збирався з думками. Зустрічі з відьмаками давалися йому тяжко, особливо, з Маггором. Терпіти постійні приниження, зверхність, торгуватись, немов баба на базарі (так любив говорити Міракль, який часто бував у людському світі) – це все не його. Але хто ж тоді, як не він? Ульріх вважав, що Василіску такі питання вдається вирішувати краще, ніж іншим. Отож і доводиться терпіти. Морально підготувавшись, він перемістився у магічний світ.

Насправді, світ відьмаків зачинений для сторонніх. Люди зв'язані фізичними законами їхнього світу, тому без допомоги переміщуватись не в силі. Демони – від них магічний світ захищений спеціальними заклинаннями. Але, оскільки король відьмаків не гребував вести справи з темним світом, кілька шпарин персонально для вищих демонів він залишив. Тому Василіск без перешкод перемістився у вітальню – так називався будинок для гостей в кількох десятках метрів від дому Маггора. В будинку завжди знаходився рядовий відьмак, боєць та охоронець, який відразу подавав сигнал королю про те, що до нього завітали гості з іншого світу.

Маггор був вдома. Відьмаки вищого рівня при потребі могли спілкуватись ментально. Один надсилає певне повідомлення іншому, який його чує так, ніби хтось говорить в його голові. Але ніхто цього не робив, бо на якусь мить свідомість стає повністю незахищеною, і разом з повідомленням може проскочити випадкова думка, про яку ніхто не має знати. Через недовіру, скритність – такий спосіб спілкування цілком втратив свою актуальність. Отож, відьмаки все частіше використовували власний аналог людського мобільного зв'язку.

Для цього вони використовували магічні джерела, яких було дуже багато в їхньому світі. Це такі особливі місця, в яких потоки енергії били невидимим ключем. Відьмаки відчували ці місця так, як птахи відчувають сторони світу та наближення зими. Енергетично насичені зони працювали як вежі мобільного зв'язку, на які пошепки надсилалось повідомлення – слова, а не думка. Адресат же отримував його за мить, почувши інформацію "в голові". Таким зв'язком міг користуватись будь-який відьмак, а не лише знать.

Часи птахів, штучно створених крилатих істот, що слугували для передачі інформації – минули. Це вже було немодно, хоча знаходились диваки, що за старинкою створювали фантасмагоричних птеродактилів лише для того, щоб передати повідомлення. Виконавши свою функцію, істота зникала, розчинившись у повітрі. І чим яскравішим було зникнення "пташки-інформатора", тим "крутішим", досвідченішим вважався відьмак. Але так було раніше. А зараз на таких " віртуозів" дивились як у Києві на перероблені під спорт-кар жигулі...

Отож, Маггор отримав повідомлення від охоронця, що прибув демон. Візит був не за графіком, що злегка спантеличило короля. Цікавість змусила його залишити свої справи й переміститись в будинок для гостей. Те, що там був Василіск – не виникало жодних сумнів. Кілька останніх років він єдиний уповноважений вести з відьмаками справи. Міг ще з'явитись Ульріх – але це малоймовірно.

Переконавшись у вірності своїх припущень, Маггор окинув демона презирливим поглядом. Попри спільні справи, відьмаки вважали себе чимось на кшталт вродженої інтелігенції з блакитною кров'ю, а демонів – дикунами та невігласами, які не гідні навіть того, щоб натирати відьмакам взуття.

– Чого тобі? – грубо запитав Маггор, повільно і по-чоловічому граційно присівши у крісло. Демон не наважувався сісти. Хоча, справа була навіть не в сміливості, а в підсвідомому бажанні якомога швидше звідти звалити. Він так і стояв біля входу. Зрештою, Василіск пересилив себе, згадавши, що такі дрібні прояви поведінки точно не зіграють йому на користь під час переговорів. Він розправив плечі, зробив кілька широких кроків і присів навпроти відьмака. Попри старання справити враження впевненості, виглядало так, ніби він з одного місця спробував сховатися в іншому. Маггор лише скривився, але нічого не сказав. Вася прочистив горло.

– Я з приводу товару...

– Ну звісно ж, – обірвав його відьмак. – Тільки доставка була всього лише тиждень тому.

– Так, але цього замало, – невпевнено відповів демон.

– Оплата теж замала, – спокійно апелював аргументами Маггор.

– Нам треба ще. Зрозумій, якщо ми матимемо більше, то і чистої енергії зможемо більше отримати, і, звісно, збільшити твою долю. Все між собою пов'язано.

– Мені і цього вистачає, – в одну мить увесь ланцюжок взаємовигоди, що старанно побудував Василіск, був обірваний.

– Але... Може тебе щось інше зацікавить? Ми зможемо заплатити з відсотками, – в його словах відчувався відчай, що дратувало Маггора ще більше. Відьмаки хоч і контролюють свої емоції, але це не означає, що вони нічого не відчувають.

– Ні. Іди і повертайся за три тижні. Умови ті ж самі.

– Але ж раніше ти вимагав більше! – вигукнув демон, все ще не вірячи, що ніяк не можна домовитись.

– То було раніше. В майбутньому теж все може змінитися. Але зараз мене влаштовує те, що є.

Василіск різко підвівся і рушив до виходу. Біля дверей він зупинився і, не озираючись, запитав:

– Навіщо тобі чиста енергія?

– Це тебе не стосується. Я ж не цікавлюсь, навіщо вам наша магія?

– Ти й так знаєш, навіщо, – хмикнув з сарказмом наостанок демон і зник, так і не отримавши бажаного результату. Проте він був певен, що відьмаки ще поплатяться за свою незговірливість. Їхня впертість лише відстрочує неминуче, але не скасовує його.

Маггор повернувся додому. Він відчинив сейф і став роздивлятися сяйну білу субстанцію, сховану в прозорій магічній мініатюрній склянці. Яка ж дивовижна річ – людська душа. А точніше те, що з неї отримують демони – витяжка. Чиста енергія, властивості якої й досі досконально не вивчені. Хто ж дасть дозвіл проводити експерименти над жителями будь-якого з трьох світів? Ніхто. Король відьмаків... Якби ж то він насправді мав повноваження повелителя трьох світів. Але ж ні!



Алиса Ольгич

Відредаговано: 28.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись