Холодне серце відьмака

Розмір шрифту: - +

Епізод 12. Артурова дівчинка

Артур весело крокував містом, присвистуючи рок-н-рол і ледь не пританцьовуючи. Більше ніяких відьмаків у його житті! Більше жодних переховувань. Першу частину завдання він виконав, зігравши роль приманки. Тепер Ельмір – їхня проблема, а в нього попереду друга частина місії, значно цікавіша, після чого Аліса буде належати йому, а він отримає всі дозволи на бізнес і життя на землі. Це найщасливіший день в його житті! Ще півгодинки – і можна заходити.

Кожна хвилина тривала цілу вічність. Але так йому сказали – дочекайся ранку. З'явись непомітно. Зажди, доки вона подивиться у дзеркало – і дій. Тільки тоді все вийде і ти зможеш її контролювати. Виконаєш завдання – і ви вільні. Виявляється, вищі навіть на таке спроможні? Ніхто не знав їхніх можливостей, але те, що вищі демони можуть творити дивовижні речі – знали всі.

Артур зробив все за інструкцією. Він дочекався, поки дівчина подивиться у дзеркало і їхні погляди зустрілись. Дивне відчуття, ніби він в одну мить став... Алісою??! Він собі це уявляв інакше. Демон був певен, що він залишиться собою, а нею керуватиме, так би мовити, дистанційно.

Так, ще одна важлива деталь – не дивитись в те саме дзеркало аж поки завдання не буде виконано, інакше покинеш її тіло. Тому Артур в тілі Аліси сміливо рушив до дзеркала біля входу. Він скинув весь одяг й хвилин десять роздивлявся себе і обмацував, насолоджуючись можливістю доторкнутись до забороненого плоду. Час підганяв, швидко вдовольнивши свою цікавість, отримавши незвідане і недоступне чоловіку задоволення, він поспіхом прийняв душ, вибрав гарне вбрання і дорогою на роботу забіг до салону, щоб зробити зачіску та макіяж. Результат йому дуже сподобався. Такій Алісі точно ніхто не відмовить.

На роботу до дівчини він спізнився майже на годину. Колеги з осудом і заздрістю дивились на красуню, яка пішла прямісінько в кабінет директора, навіть не привітавшись з ними. Андрія не було на місці. Артур розсівся у кріслі директора, закинув стрункі жіночі ніжки на стіл і милувався ними, роздумуючи над планом дій.

"Отже, з'являється Андрій. Включаємо режим кокетки. Кидаюсь йому на шию, кажу, що від мене пішов хлопець... Ні, я б таку прости... раз-два і стусанами геть. Скажу, що я покинув... -ла хлопця, і тепер я вільна і мені одиноко. А якщо вона йому не до смаку, не його типаж? Чорт... Я ж сам типу чорт. Дивно так по-людськи сваритись. Це якби людина коли сварилась, казала: от людина!.. На чому я... Так, їм потрібна душа директора Аліси, і вони сказали, що вона йому подобається. Отже, більше впевненості. Йоли-пали! Я вже думаю як баба! Тьфу! Коротше, кажу йому, що він мені подобається, я вільна і гайда звідси в рєсторан. А там по віскарю. Хоча ні, це я віскарь п'ю, а баби вино, чи шампунь, чи пиво, чи що там Аліска любить. Не пам'ятаю. Йомайо, яке пиво в ресторані. Мені вино, а йому ... Та пофіг."

Поки Артур роздумував, як звабити директора дівчини, в тіло якої він забрався, Андрій відчинив двері власного кабінету і закляк на порозі. Аліса, яка постійно його уникає, раптом сидить в його кріслі. Та ще і як сидить! Вона завжди поводилась так сором'язливо, навіть цнотливо.

– Привіт, – зустріла вона його широкою усмішкою і граційно спустила ноги на підлогу. Артур помітив, як колеги дівчини, пороззявлявши роти, зазирають до кабінету. – Ви заходьте, не соромтесь, – звернулась вона до директора, який так і стояв, як монумент на вході.

Директор відкляк і швидко зачинив за собою двері, спершу нагородивши підлеглих гнівним поглядом.

– Ви вже пробачте, що я тут так нахабно окупувалась. Просто останні кілька днів видались надто складними, – Аліса грайливо покрутила прядку волосся.

– Щось з документами не так? – нічого розумнішого Андрію на думку не спало. Він очам своїм не вірив.

– Та ні, до чого тут документи, – Аліса поблажливо усміхнулася, підвелась і підійшла впритул до зніяковілого чоловіка. Ніжним рухом, мов турботлива дружина, вона поправила йому комір. – Сумно мені, – вона цнотливо опустила очі, а потім підвела і подивилась, мов кицька на шмат м'яса, так і не опустивши руки – розумієте?

Андрій взяв її руки в свої.

– Розумію. Сам вже кілька тижнів... сумую. А ти нарешті помітила і, – він зробив чергову паузу, добираючи слова, – я радий. В мене нема сьогодні нагальних справ? – чи то запитав у асистентки, чи то констатував чоловік.

– Ні, – впевнено відповів Артур солодкими вустами дівчини. "Твої справи зачекають. А от мої – ні" – подумав Артур, ніжно усміхаючись до Андрія.

– Тоді хапай сумочку і поїхали.

Вони чемно вийшли з кабінету. Директор прихопив кейс з документами, ніби на зустріч збирається. Але до чого це маскування, якщо в офісі і так всі знали, що він запав на помічницю?

Андрій завбачливо відчинив дівчині двері. Вона граційно сіла в чорне авто, немов королева Великобританії під прицілом сотні камер. Автомобіль швидко рушив майже порожніми дорогами міста. В таку пору всі вже на роботі чи на навчанні, тому заторів практично немає. Вони зупинились біля найближчого хорошого ресторану, зробленого під старинку. Сіли навпроти один одного за затишний столик з м'якими високими стільцями бежевого кольору.

Підставна Аліса попросила вина, а Андрій води... Упс. Артур розраховував на те, що "кавалер" вип'є і заарканити його буде значно легше і швидше. Ще на столі з'явились фрукти, морозиво і солодощі. Артур демонстративно двома пальчиками відсунув від себе келих.

– Якщо ти не п'єш, я теж не буду.

– Пити з самого ранку – дурний тон.

– А втікати з роботи з помічницею – хороший? – Аліса усміхнулась кінчиками губ і кокетливо підморгнула. Чого вона добивається? Андрій – серйозна ділова людина. В стосунках він теж звик бути відвертим і прямолінійним. Жіночі хитрощі не забавляли його. І зараз він намагався зрозуміти, чи Аліса дійсно проявила до нього інтерес, чи просто грається. Розставити всі крапки над "і" – ось для чого він покликав дівчину до ресторану.



Алиса Ольгич

Відредаговано: 28.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись