Холодне серце відьмака

Розмір шрифту: - +

Епізод 29. Викрадення

– А ти підступний покидьок. Не очікував такого від відьмака.

Ергомір самовдоволено усміхнувся.

– Дякую за комплімент. Думав, лише демони вміють плести інтриги?

Ульріх теж вишкірився у відповідь.

– Що, плануєш сам посісти трон?

– А з якого дива я маю з кимось ділитися? – в очах лють, в словах отрута. – Я заслуговую на це по праву. Мій старший брат – бовдур. Він слабак. А для такої важкої місії, тим паче, в період війни, підходить лише холоднокровний стратег. От скажи, хіба б ти міг домовитись про співпрацю на таких вигідних умовах з Форміром, якби не було мене? Хіба б Формір продумав план, в якому жоден демон і відьмак не постраждав, поки Ісана б'ється як риба об лід, намагаючись нас знайти на землі, поки ми прохолоджуємось в магічному світі в її ж маєтку? Звичайно, слід відзначити, що Міракль добряче мені допоміг. Поважаю його. Але Формір – він би такого не вигадав.

– Ви добре поладнали з Міраклем, я б навіть сказав, "спєлісь".

– А то. Він справжня нишпорка. Продуманий. Без нього мені було б складніше. Ціню його винахідливість.

– Про вовка промовка.

Зайшов Міракль. Він був на землі, перевіряв, як там складається ситуація. Ісана вперто розшукує демонів на землі. Про братів поки що забула, не до них. Добре, що вона трохи дурненька. Але, на жаль, люди навряд чи зможуть впоратися з відьмаками, навіть зі зброєю. Надто малі втрати війська Ісани. Потрібно робити наступний хід – випускати нижчих демонів. Відволікти її, і заразом посилити боротьбу. Не можна дозволити їй повернутися в магічний світ. Поки вона зайнята там – вони в безпеці тут.

А тим часом Ульріх напав на слід Аліси. Хтозна, що там сталося у них з Велесом, але доки він не знайде дівчину, напевне не дізнається. А ще, попри заперечення братів, він розшукував Ельміра. Алісу ніби-то бачили в метро. Вона врятувала людей і перебила натовп відьмаків, що напали на станцію. Якщо це правда, їм конче необхідно знайти дівчину і схилити на свій бік. Можливо, тоді сили зрівняються.

Про Ельміра ніхто не чув. Невідомо навіть, чи він живий, як і ніхто не міг знати, що зробив з ним Велес. Після того, як Расмір допоміг загнати його в пастку і знову зник, Ельміра залишили без свідомості в темному світі, замкнули, сховали. А потім і він зник. Ні тіла, ні слідів. Виходить, що Велес міг розправитися з ним.

Ульріх не міг знати, що Головний прикинувся Расміром, колишнім королем відьмаків, щоб врятувати Ельміра. Так само як він гадки не мав, що Ельмір – насправді син Головного. Також він не здогадувався, що Ельмір кохає Алісу і вже знайшов її. Вийшло так, що в метушні в метро на фоні дівчини, що поглядом спалювала відьмаків, на біловолосого чоловіка практично не звернули уваги. Тому Ульріх не знав, що сталося насправді, і наказав в околицях метро шукати руду дівчину з надзвичайними силами, а також доповідати про все незвичайне, що станеться в місті.

А Ергомір тим часом змовився з Міраклем. Ця парочка дійсно "спєлась". Міракль симпатизував Ергоміру і погодився допомогти йому посісти трон після завершення війни. Поки вони розробляли стратегію. Планували активні кроки після того, як випустять нижчих демонів на землю.

 

***

 

Ніжний погляд світло-блакитних очей. Здавалось, в них можна потонути. Вона лежить на його руках, в його обіймах. Він дивиться на неї, гладить її обличчя. Невже це правда? Невже він поруч? Знайшов її. Хтозна, скільки минуло часу. Вона пам'ятала лише уривки. Сумбурні жахливі епізоди. Як її тілом володіли демони. Як вона робила те, про що доведеться жалкувати до кінця свого життя, коли божественна сила потрапила в її тіло. Проте вона, саме вона не дозволила цій силі потрапити до рук диявола. Як би він себе не називав, він зло! Правитель пекла. І сам нічим не ліпше, ніж його триклятий світ.

Що далі? Що вона може сказати Ельміру? Тепер зрозуміло, що вона не зовсім людина. Тепер ясно, що її "суперсили" – результат роботи демонів. Її перетворили на щось, чому навіть назви немає. А тепер до цього "чогось" він ще й додав крихту енергії людських душ. Навіщо? Щоб вона жила? Вона чула слова Мілени. Вона знала, що він зробив. Тільки для чого? Жити з таким багажем не було жодного бажання. Вона була богом. Вона ніби прожила тисячу життів. І тепер в голові була неприродна ясність. Людина не може так жити. Це наче одночасно здійсняться всі мрії, закінчаться бажання. А далі залишається беззмістовне існування.

– Аліса, – прошепотів він і торкнувся її губами. Її прорвало. Все, що накопичувалось, боліло, поки вона не належала сама собі, вирвалось назовні. Вона розридалася і занурилась в його обійми. Ельмір міцно притис її до себе. – Більше не відпущу. Не залишу. Нікому не віддам, – шепотів він їй на вушко.

Невже це правда? Невже він поруч? Невже вона – це вона, хоч і зломлена, надірвана, зіпсована і спаплюжена, але з власними емоціями, почуттями. Належить сама собі. Хоча ні – належить йому. Перший шок минув і почуття потоком розбили стіну, яку довелося викласти цеглина за цеглиною, щоб вижити.

– Це не сон? – запитала вона, коли сльози перестали її душити. Аліса сіла, зазирнула в його очі, шукаючи там підтвердження.

– Це реальність, – він посміхнувся куточками вольових губ. Ельмір провів пальцями по її щоках, витираючи сльози. Поцілував роздратовану солоними краплинами шкіру. Вона опустила голову, уникаючи його пестощів, сама не знала чому. Він обережно підняв її за підборіддя.

– Щось не так?

– Все не так, – відповіла вона, знову ховаючи погляд. – Я не так.

– Що ти таке кажеш? – суворим тоном заперечив відьмак. Вона з невимовним болем подивилася в його очі.

– Я зіпсована. Ти не уявляєш, що зараз коїться в моїй голові, в моєму серці.



Алиса Ольгич

Відредаговано: 28.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись