Я Карма твоя

Розмір шрифту: - +

Розділ 7

Я сумую за тобою, як подранок по своїй зграї,
Я сумую за тобою, ось, як буває.
(Трохим - Я сумую за тобою.)

 

/Джулс/

  – Максим! Максим! Де ти? – прокричала я, що було сили. Та у відповідь мені була лише тиша. – Врятуй мене, Максим! – продовжувала кричати, намагаючись знайти вихід.

  – Мишко, пригнись! – звідкись почулося мені.

  – Максиме, ти тут? – я обернулася, але нікого не було.

   Навколо були лише морок і порожнеча. Я одна і ця безодня знову зжирала мене заживо. Мої руки потіли, пульс почастішав, а серце шалено калатало в грудях. Я була, як птах в замкнутій клітці. Нікуди бігти...

Я закривала і відкривала очі кілька разів поспіль, намагаючись правильно дихати: вдих-видих, вдих-видих. Я блукала в темряві, намагаючись знайти хоч якийсь орієнтир, хоч десь промінь світла, але все було марно! Навколо була лише темрява, і я знову і знову падала в неї.

 

  Та раптом, пролунав дивний звук, і я нібито прокинулася в іншій реальності. Я трохи розплющила очі, озирнулася навколо і зрозуміла, що я в своїй квартирі, в ліжку. Я вдома, а значить я в безпеці. Просто, мені знову приснився кошмар.

 – Знову, цей кошмар! – промовила я і намацавши будильник, що не переставав дзвонити, вирубала його. Потім подивилася на годинник, який показував пів на восьму ранку, – Чому ці сни так і не припинилися? Знову і знову, ця безодня поглинає мене, змушуючи прокидатися в холодному поту. Напевно, це ніколи не пройде.

  Вставши з ліжка, попрямувала на кухню, щоб приготувати собі каву. Увійшовши до кімнати, включила кавоварку і дістала цукор. Через пару хвилин, я вже робила перші ковтки гарячого напою, від чого мій мозок був в ейфорії. Коли-небудь цей напій буде заборонений! Це явно наркотик.

 «Слава Богу, що сьогодні у мене вихідний, хоча б трішки зможу відпочити.» – подумала про себе.

 Ось уже другий рік пройшов, як я приїхала в Москву. Навіть не віриться, як швидко пролетів час. Але легше не ставало, на жаль. За ці роки я встигла багато зробити і дізнатися. З кожним днем ​​я була все ближче до своєї мети. Але, щоб зловити велику рибу, потрібен був гачок побільше.

  Коли Кирило мені дав ту флешку, я довго не могла вирішиться подивитися, що на ній. З одного боку, – я розуміла, що якщо почну цю війну, то шляху назад не буде, а з іншої сторони, – що мене чекало в майбутньому, крім нескінченного самотності і нічних кошмарів? Я не могла ні забути, ні пробачити!

 Через пару днів, прожитих в сумнівах, я все ж таки зважилася. На флешці було кілька файлів: протоколи з місця аварії, записи слідчих, дещо з суду і показання свідків, які як я зрозуміла, раптово кудись зникли.

 Також були досьє на цих виродків, багато фотографій, і ще статті з журналів та газет. Як виявилося, Арнольд Павлович Штольц був президентом і власником однієї з наикрупнейших будівельних фірм по всій Росії. Його бізнес виріс всього-то за неповних десять років, від маленької компанії в глибинці до величезного холдингу в центрі Москви. Звідки узявся такий успішний бізнесмен, для всіх залишалося секретом. За чутками: він чи то взяв кредит і починав з нуля, чи то йому в спадок залишили невеликий капітал. Інші ж вважали, що він пов’язаний з криміналом і гроші його компанії брудні. Але якихось конкретних доказів не було. А чутки, вони всього лише чутки. Головне, що поки інвестори давали гроші, а місцеві депутати могли набивати ними свої кишені, – проблем у Штольца не виникало.

 Так ось, завдяки саме цьому Штольцу, справу про аварію і прикрили. За кермом авто був його син від першого шлюбу – Артур Арнольдович Штольц. Двадцяти семирічний річний московський мажор, якого татко зараз просуває в заступники губернатора Москви. Поглянувши на його фізіономію, я відразу ж скривилася.

 «Як же це дико: не знати людину, а вже бажати їй смерті!» – подумала я тоді і продовжила вивчати вміст флешки.

 Також на ній були фото і трьох інших пасажирів мерседеса.  

  На першому фото був Єгор Дмитрович Кузнецов, син банкіра і одного з акціонерів компанії Штольца. Зараз він працює заступником в одному з їхніх філій.

 На другому фото був Олексій Володимирович Прохоров – син одного з депутатів Держдуми, та майбутній юрист.

 На останньому ж фото був Сергій Сергійович Соболь, син колишньої місс Росія, та за сумістництвом другої дружини Штольца. Пасинок працював журналістом в газеті і ведучим на одному з недавно відкритих каналів.

 «Цікаво, а про свого вітчима він теж сюжети знімає і статейки пише?» – подумала я, клікаючи мишкою і вчитуючись в кожну букву його досьє, – «Такі виховані та культурні люди на перший погляд! А насправді – виродки і вбивці! Хто знає, скільки ще доль вони зламають, прикриваючись грошиками татусів?!»

 Після завершення перегляду флешки, я остаточно вирішила для себе, що поїду в Москву. Валізи вже і так були зібрані, чекала тільки відповідь про моє переведення в московський юридичний інститут. І як тільки відповідь прийшла, я тут же рвонула до столиці.

 Тепер-то я знала своїх ворогів в обличчя. Залишалося лише почекати вдалого моменту і вдарити!

 Так, як грошей у мене було небагато, то я зняла квартиру на околиці міста і влаштувалася офіціанткою в один з ресторанів. Спочатку я працювала тільки по вихідним, але потім взяла підробіток і на весь тиждень. Грошей не вистачало катастрофічно, але брати у батьків мені не хотілося. Та й взагалі, намагалася не турбувати їх через дрібниці. Їм і так було не легко.



Мартіна Зоріна

Відредаговано: 25.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись