Я Карма твоя

Розмір шрифту: - +

Розділ 8

/Джулс/

 За ці два роки, Контакт виконав багато роботи, але розкопати «скелети» мажорів, так і не зміг. Інформація, звичайно ж, була, але вона не була настільки ексклюзивною, щоб в одну мить зруйнувати їх. Потрібно було щось значно більше, і в першу чергу, не на цих цуценят, а на їх батьків. Чого ні в мене, ні в Контакта, на жаль, не було.

 Ось, після вчорашньої зустрічі у мене з’явилися ще декілька нових фото Штольца молодшого і Прохорова. Вони, природно, знову відзначились – п’яний дебош і вживання легких наркотиків. Однак, нічого такого, щоб могло мені допомогти.

 Також, на цей раз, на фото був присутній прийомний син Штольца. Але з цим то було найважче. Контакту, взагалі нічого цікавого не вдалость знайти на нього. Склалося враження, що він не користується привілеями вітчима і живе буденним життям. Принаймні, звичайним для його оточення. Він або дуже розумний, або добре вміє приховувати свої брудні справи.

   Закінчивши переглядати вміст папки, що мені дав Контакт, я вирішила зателефонувати Кирилу. У зв’язку з тим, що я є його інформаторам, повинна дзвонити йому кожні кілька тижнів. Діставши з тумбочки маленький чорний телефон і включивши його, натиснула на виклик. Після кількох гудків, він відповів.

– Я вас слухаю! – сказав Кір, і це був знак, що він не один.

 – Контакт передав фотографії, потрібно затвердити новий план дій. Але, знову нічого конкретного! – сказала я майже голосом робота. Було відчуття, що я знімаюся в якомусь американському фільмі про спецагентів.

 – Я зрозумів! Я подивлюся паперу і зв’яжуся з Вами на наступному тижні! відповів Кирило і відключився.

 «Ну ось і добре!» – подумала я, сумно зітхаючи.

 Так, як друзів у мене тут не було і я не збиралася їх заводити, то я вирішила провести сьогоднішній день вдома. Однак, щастя тривало не довго. Тільки но я зібралася прийняти гарячу ванну і розслабитись, як мені прийшла смс на телефон. Це був менеджер клубу – Артем.

 «Привіт Джулс! Вибач, що псую твій вихідний, але ти потрібна на роботі.»   

   Ох, яка прекрасна новина. Тільки хотіла відпочити і на тобі.   

 «Привіт! І що за привід? Клуб же закритий сьогодні?»   

 «Немає таких дверей, щоб не відкривалися перед багатими світу цього! Чекаю тебе через дві години.»

 – Знову закрита вечірка, знову дивитися на фізіономії цих пихатих бовдурів, які живуть за рахунок багатих батьків. Мене вже від них нудить. – прошипіла я, друкуючи відповідь Артему.

 «Ясно. Буду.»   

 – А тебе не нудить? – запитала я маленький клубочок, що прибіг до мене, в надії, що буду його годувати. Цей ненажера живе у мене з тих пір, як я приїхала в Москву. Знайшла його одним ввечері під під’їздом і забрала до себе. Вдвох нам не так самотньо тепер.

 – Йдемо, нагодуємо тебе! – сказала я, погладжуючи кошеня.

 

 ***

   Через півтори години я вже була в клубі. Спізнюватися ніколи не любила, та й менеджер наш це теж не любить. Відкривши двері в клуб, побачила Артема біля барної стійки, який щось пристрасно пояснював нашим офіціантам. 

 – Привіт всім! – промовила я, підійшовши ближче.   

 – Привіт, Джулс! Добре, що ти вже прийшла! – відповів Артем і мило посміхнувся.

 «Ага, прийшла. Як ніби-то у мене був вибір!» – уїдливо подумала про себе.   

 – Ну, я піду перевдягнусь? – сказала я і попрямувала в кімнату для співробітників.

 Швидко переодяглася і попрямувала назад до барної стійки. Спочатку потрібно було перевірити наявність всіх видів спиртного, всієї необхідної посуду і найголовніше – привести в порядок саму стійку. І не забути почепити дурну посмішку і з розумним виразом обличчя відповідати на не менш дурні питання клієнтів.   

 Не встигла я закінчити прибирання, як клуб став заповняться людьми. Дуже скоро з’явився і винуватець торжества – ним виявився Сергій Соболь. Так-так, той самий Соболь. А з ним і його дружки. Від усвідомлення того, що мені доведеться їх обслуговувати, відразу захотілося втекти кудись подалі. Страх раптом заволодів мною.

 «А якщо вони мене впізнають? Дихай, Джулс, дихай! Вдих-видих, вдих-видих!» – повторювала я про себе.   

 – Все добре Джулс? – запитала мене Ксюша, одна з новеньких офіціанток. Дуже мила і приємна дівчина.  

 – Так, Ксеніє, все в порядку! Просто втомилася. Думала буде вихідний сьогодні, а тут таке. – відповіла я.

– Розумію, мені теж не в кайф стирчати тут, але гроші дуже потрібні. Якщо буде знадобиться допомога, клич мене, – сказала вона, і з підносом повним закусок попрямувала в бік гостей.

Я відчувала, що нічка буде довгою.  

 

  Через чотири години, вечірка була в самому розпалі. Народу було більше, ніж кисню. І справді здавалося, що тут уже нічим дихати. І ще важче було працювати, спостерігаючи, як ці придурки розважаються, а Дімка і Макс в труні лежать.

 «Виродки! Ненавиджу їх! Пристрелити б їх прямо тут і зараз, та тільки дуже легке покарання!» – повторювала моя свідомість.  

  – Гей, дівчино, віскі з льодом, будь-ласка! – звернувся до мене один з гостей.   



Мартіна Зоріна

Відредаговано: 25.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись