Я Карма твоя

Розмір шрифту: - +

Розділ 9

 

Стоячи на балконі, я спостерігала схід сонця. Велике і тепле, воно зігріває всіх нас, і не будь його – все живе навколо помре.

Забери хтось у нас сонце, і природа навколо перестане існувати, принаймні, така, як вона є зараз.

Так і людина, перестає існувати без кохання...

 

/Джулс/

Всі наступні години свята цього мажора Соболєва, я намагалася тримати себе в руках, а язик за зубами. Ще не вистачало мені, щоб він серйозно зацікавився моєю особистістю. Хоча, щось мені підказувало, що моя нестриманість ще зіграє зі мною в злий жарт, і його подальші дії тільки питання часу. Такі, як він не знають слова «ні» і не приймають відмов.

Близько п’ятої години ранку, ця божевільна вечірка нарешті закінчилася. І на цей раз, обійшлося без бійок і виклику поліції. Хоча, допомоги від цих динозаврів ніякої. Приїдуть, подивляться що й до чого, і дізнавшись імена винуватців події, тихесенько звалять назад у відділок. Їм теж не потрібні проблеми.

Втомлена і зла, бо це був мій єдиний вихідний за минулі два тижні, зібрала речі і викликала таксі.

– Артем, я йду! – сказала я, заходячи в кабінет менеджера, – Ой, вибачте, я думала ти один. – поспішила додати я, побачивши чоловіка в компанії з Штольцем-молодшим.

– Добре, що зайшла Джулс. Є розмова до тебе! – відповів Артем і його тон мені не сподобався. Або ж я просто шукала проблеми, там де їх немає, або цей придурок все-таки поскаржився на мене ...

– Що прямо зараз? Може ввечері поговоримо? А то я дуже втомилася. – мовила я, зовсім не бажаючи вислуховувати ще й його повчання.

 – Це не займе багато часу. – вимовив він і вставши з-за свого робочого столу, – я скоро повернуся, – кинув він Штольцу і вказавши мені на двері, вийшов зі мною в коридор.

– Ось, тримай! – мовив Артем, простягаючи мені парочку зелених папірців.

– Це що? – здивовано запитала я, дивлячись то на гроші, то на Артема.

– Хотів віддати тобі відразу. Пам’ятаю, на тому тижні, ти говорила, що тобі потрібні гроші. – відповів він.

– Аванс? Ти напевно жартуєш? – сказала я, втупившись на менеджера так ніби він мені магічний фокус показав. Стільки грошей я і за місяць не отримала жодного разу, скільки він мені зараз дав.

– Я схожий на клоуна, так? – поцікавився він, злегка посміхаючись, – Ні, це не аванс. Це твої чайові, Джулс. Чесно зароблені за сьогоднішній вечір.

– Навіть не знаю що сказати. Спасибі, напевно. Але тут якось занадто багато, – відповіла я, посміхаючись Артему.

– А це не мені спасибі, а імениннику. Він був дуже задоволений твоєю роботою. Я радий, що ти добре працюєш з клієнтами, нам дуже потрібен хороший імідж зараз. Сама розумієш, клуб новий і потрібно тримати марку нарівні з іншими. – вимовив менеджер, дивуючи мене своїми словами.

– Ммм... ну добре. Дякую! - мовила я, вирішивши, що раз цей ідіот не поскаржився менеджеру на мене, то нехай так і буде. – До вечора, Артем, – додала я і сховавши гроші в сумочку, попрямувала до виходу з клубу, де мене вже мало б чекати таксі.

Всю дорогу в таксі я думала, що зробити з грошима. З одного боку – я не хотіла брати їх від Соболєва, а з іншого боку - така сума мені, безумовно, не завадила б. Але, десь в глибині душі, внутрішній голос твердив, що ці чайові – не просто так. І швидше за все, він так намагається купити мою увагу. Та й то, що він перед менеджером мене розхвалював теж не просто так. Напевно, думає, що так я буду забо’вязана йому – мовляв, він міг і поскаржитися і без роботи мене залишити, але вирішив дати мені шанс виправиться.

 «Фу! Як противно від цих настирливих мажорів!» – подумала про себе, – «Потрібно було тримати себе в руках!»

– Дівчино, ми приїхали. З Вас триста рублів. – вимовив таксист, повертаючи мене з мого місяця на землю.

 – Ось візьміть! – мовила я, простягаючи йому гроші, і взявши чек, вийшла з машини.

Повернувшись додому, в першу чергу, я прийняла душ і переодяглася. Думала, що було б непогано поспати, але сон якось не йшов. Мої думки були цілком і повністю забиті подіями сьогоднішньої ночі і тим, як я мало не відкрилася перед одним з убивць моїх рідних. Я чітко розуміла, що не можна давати волю почуттям, інакше я програю раніше, ніж встигну зробити перший хід. Потрібно було змусити себе спочатку думати, а потім вже говорити і діяти. У що б то не стало, але я повинна була знайти в собі сили і виконати обіцяне.

«Вони за все заплатять, мої дорогі!» – подумки сказала я, сідаючи за свій старенький ноутбук, щоб знову переглянути отриману від Контакту інформацію.

Через дві години роботи за комп’ютером, вирішила не робити собі чергову порцію кави, а просто піти спати. Безумовно, недосип давав про себе знати, все-таки з учорашнього ранку на ногах. І якщо я нічого нового не знайшла в цих матеріалах за два дні, то і зараз навряд чи щось там побачу. Та й взагалі – ці спостереження зовсім безкорисні! Потрібно було використовувати більш ефективні методи!

 «А може це й на краще, що Соболь звернув на мене увагу. Якщо мені вдасться зблизитися з ним, при цьому не видаючи себе, можливо, зможу роздобути щось корисне», – відзначила про себе я.

 Як то кажуть: «Тримай друга близько, а ворога ще ближче». З цими думками я і заснула, попередньо поставивши будильник на шосту вечора. На жаль, але ввечері знову потрібно було йти працювати.



Мартіна Зоріна

Відредаговано: 25.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись