Я кохаю Вас, пане професоре

Розмір шрифту: - +

Розділ 1

Січень безжалісно шмагав обличчя перехожих поривами льодяного зимового вітру, який, здавалося, пробирався аж до самісіньких кісток. Похмуре небо, ніби насміхаючись, час від часу скидало на голови людей, голі дерева та безбарвні вулиці міста поодинокі дрібні сніжинки, яких не могло вистачити навіть на тонесенький шар білої зимової ковдри. Словом, погода була паскудною.

Я чимчикувала вулицею, ловлячи дрижаки і намагаючись притиснути голову поближче до плечей. Та допомагало це, на жаль, мало. По всьому тілу бігали мурашки і буквально цокотіли зуби від дикого холоду. Схоже, за час тритижневих канікул, під час яких я виходила з дому лише на роботу та в магазин за продуктами (п’ять хвилин ходу в обох напрямках), мій організм занадто звик до тепла моєї маленької кімнатки і тепер ніяк не міг акліматизуватися до зимової погоди.

Подумки підготувавшись спіймати нову хвилю дрижаків, я витягла мобільний з кишені пальто.

– Уф! Ну чому саме сьогодні? – неминуче запізнення на пари в перший день нового семестру геть не тішило. Стосовно цього я мала такий собі пунктик. Для мене було життєво важливим, аби період включення в новий етап навчання проходив ідеально. Чомусь, коли із самого початку щось йшло не так, то так вже тяглося аж до кінця семестру. До того ж, завжди хочеться справити гарне враження на нових викладачів з першого дня.

Я піддала швидкості до своєї ходи. Від цього вітер став хлистати обличчя ще агресивніше. Та доводилося терпіти – в універі розмерзнуся.  

Я влетіла до гардеробу, знімаючи одяг на ходу. Я так захекалася, що мене аж нудило.

– Будь ласка, доню, – заусміхалася мені мила бабуся, яка працювала тут вже багато років. – Раджу тобі поспішити – пара вже почалася.

– Д-д-я-кую, – ніяк не могла відхекатися.

Я на швидку руку довела до ладу чорняве волосся і рвонула в бік аудиторії, номер якої був зазначений в розкладі. Двері до неї були прочинені. Викладач активно щось писав на дошці. Тож, я вирішила скористатися моментом і тихенько прокрастися в середину. Я просунулась в двері, намагаючись не зачепити їх собою, бо скрипіли вони так, що чутно було в іншому кінці коридору, і на носочках дійшла до найближчої парти. Коли професор обернувся, я вже активно записувала тему лекції, що була на дошці, а моє обличчя виражало максимальний рівень зацікавленості. Таємне проникнення вдалося блискуче. Навіть загордилася собою.

Однак, щось із спогадів почало активно достукуватися до свідомості. Щось було не так. Але що?..

«А хіба в нас не психологія мала бути зараз?» – зрозуміла я нарешті, що мене непокоїло. – «Ой, Лізо, оце ти дурепа!»

На дошці красувалося визначення подвійного інтегралу. Я вперше за весь час перебування в аудиторії огляділася навколо, аби роздивитися інших присутніх.

«От же ж… Це не моя аудиторія! Взагалі ліві люди. Як я могла не помітити? О, Господи, ну чому я?! Ніби запізнення було мало… І що тепер робити? Треба звідси якось линять».

Я дістала телефон із сумки і однією рукою, поглядаючи в бік професора, набрала повідомлення приятельці зі своєї групи:

«Надю, в якій ви аудиторії? В тій, що за розкладом інша група».

«121», – відповідь надійшла лише через кілька хвилин. – «Ти що тільки прийшла?»

«Ні, але в смс довго пояснювати».

«Ти не переживай. Викладачка сьогодні в доброму гуморі, тому проблем не повинно бути».

«Втішна новина».

Я зібрала свої речі, дочекалася, коли викладач знову обернеться до дошки, а потім попрямувала в бік дверей так само, як пробиралася до парти. Однак, цього разу удача відвернулася від мене.

– А Ви куди зібралися? – почувся позаду високий строгий голос професора. – Пара ще не закінчилася.

– Е-е-е-е… Вибачте, я не в ту аудиторію зайшла, – я, скориставшись тимчасовою розгубленістю викладача, буквально втекла з аудиторії. Вже на коридорі до мене долетіли смішки студентів, яким дійшла вся суть ситуації.

«Ніби першокурсниця якась. Лишається ще заблукати».

 

Надя аж зігнулася від реготу:

– Ти серйозно дала дьору, поки викладач в ступорі був?

– Ага. Дуже сподіваюся, що він в нас нічого не вестиме.

– Та не хвилюйся. Не показуй йому п’яти, якими накивала з його пари, і він не впізнає тебе.

– Окей, раптом що, буду з аудиторії виходити спиною вперед.

– Ну, як варіант.

– Гаразд, годі вже про мою ганьбу. Що в нас далі?

– Математичний аналіз, – Надя раптом почала дурнувато шкіритися й позирати в мій бік.

– Що?! – вже дещо роздратовано запитала я. – Ти знову починаєш?

– В тій самій аудиторії, з якої ти втекла.



Tory_Chameleon

Відредаговано: 30.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись