Я кохаю Вас, пане професоре

Розмір шрифту: - +

Розділ 37

Дем’ян відчинив двері. До аудиторії одразу зайшла… Аня.

– Що ти тут робиш? – запитав чоловік.

– Приїхала розгрібати те, що ти накоїв.

– І що ж я зробив?

– Так, ти взагалі мовчи. А краще вийди і дай нам поговорити по-дівчачому.

– Ем, а мене ніхто спершу запитати не хоче? – озвалася я.

– Вибач, люба, але я їхала сюди хтозна-звідки не для того, аби подивитися як ти з гордо піднятою головою вийдеш з аудиторії, – в її тоні не було злоби, але він явно давав зрозуміти, що так просто мене не відпустять. – Так, Дем’яне, я чекаю. Звільни приміщення.

Чоловік кинув на дружину погляд а-ля «я вб’ю тебе при першій ліпшій нагоді» і вийшов, зачинивши за собою двері.

– Нарешті, тепер зможемо спокійно поговорити.

– Е-е-е… – в мене просто слів не було.

– Та не дивись ти на мене, як на ворога народу. Краще сядь, бо моя історія буде довгенькою.

Я сіла за парту, яка була найближче до мене. Аня сіла поруч.

– Отож, я не на всі сто відсотків впевнена в тому, що ти знаєш, а що – ні, тому почну з початку.

Ми з сестрою росли нерозлучними, однак, коли настав час вступати до вишів, виявилося, що наші плани вперше в житті відрізнялися. Так, Алла подалася у педагогічний, а я – у транспортний, на туризм.

Я одразу зійшлася з красенем-другокурсником, а сестра аж на третьому році навчання надибала Дем’яна. І досі не розумію, як вона могла так довго не помічати такого привабливого хлопця.

Йшов час. Стосунки Алли й  Дем’яна вичерпали себе й плавно перетекли у дружні. Рідкість, але й таке буває. Сестра потім знову закохалася. В іншого хлопця зі свого університету. І нарешті вийшла заміж за нього ж. Дем’ян тоді в них ще свідком був на весіллі.

Тим часом я й сама мріяла приміряти роль нареченої, чекала на пропозицію від коханого. Я була впевнена, що ось-ось він мені освідчиться. Та не так сталося, як гадалося. Він випустився з університету і дав драла у невідомому напрямку, лишивши мене з маленьким сюрпризом у животі.

Батьки у нас були такі, що мені однозначно прийшов би кінець, аби вони дізналися про те, що я байстрюка нагуляла. А як ще й додати, що від його татка і слід прохолов, тобто немає кого притискати до стінки та змушувати одружуватися, то точно можна збирати собі на гроб.

Дізнавшись про ситуацію, Дем’ян вирішив допомогти. Він отак взяв і запропонував одружитися. А я була не втому положенні, щоб перебирати харчами.

Звісно, шлюб був фіктивним. Міраж для батьків. На щастя, прикидатися нам доводилося не часто, бо ми лишилися жити тут, а дім батьків в іншій частині країни. Їздити одне до одного і довго, і дорого.

Мого сина записали на Дем’яна. Однак  хлопчик знає, що він не його тато. Батьки мої ще не в курсі, але й для цього вже скоро настане час.

Спершу ми планували одружитися, а тоді через рік максимум розлучитися. Та виявилося, що шлюб ніяк не заважав нам жити. Тому ми вирішили не каламутити воду і спокій батьків, без нагальної потреби. За весь період існування нашої фіктивної сім’ї Дем’ян жодного разу не торкнувся до мене. Аж жаба іноді давила. Такий красивий чоловік! В паспорті написано, що ще й мій законний, а жінкою його по-справжньому ніколи не була.

Ось така історія.

– Так, стоп, я бачила фотографії з весіль. І в ролі нареченої там була одна і та ж людина.

– Ой, а я не сказала, так? Ми з Аллою близнючки. Нас відрізнити лише батьки можуть.

– Нічого собі! – здавалося полички в моїй голові не витримають такої інформації.

– Розумію, це схоже на якийсь серіал, але так вже вийшло. А Дем’ян твій – бовдур. Треба було одразу все тобі розповісти. А він дожився до того, що всякі малолітні ідіотки аж до мене дісталися.

– Тобто?

– Вона, здається, Катею представилася. Хоча не знаю, чи своє ім’я назвала. Хотіла натравити мене на тебе. Прикидалася сторожовою справедливості, яка не може мовчати, коли таке коїться. Вкрай неприємна особа. Лицемірна така… Жах просто! Та я її одразу розкусила. Мені все ж, хоч ще не шістдесят, але вже і не сімнадцять.

– Не можу повірити. І де вона така взялася?! До мене вона теж приходила в якості… Як Ви сказали? А, сторожова справедливості. Ніби як до моєї совісті зверталася, мовляв, ти вибач, що я тобі таке розповідаю, але він одружений, а ти ж не можеш на це очі закрити.

– Я ж кажу, лицемірка!

– А як Ви про мене дізналися?

– Та я про тебе давненько взнала. Точніше, я знала, що є дівчина, в яку Дем’ян закохався. Він якось прийшов до мене в такому піднесеному настрої. Весь світиться, ледь не щебече, як той соловейко. Я й спитала, чи бува не закохався. Відповів «все може бути» і одразу зіскочив на іншу тему.



Tory_Chameleon

Відредаговано: 30.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись