Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Поцілунок.10

Соль.

Я прокинулась рано, вдягла всій найновіший одяг, розбудила Адель, одягла і її.
Зготувала сніданок, кашу із цільного зерна без молока. Люциандр не спускався.
До школи іти було далеченько, і холодно, падав дрібний сніг.
- Я не хочу до школи!
- Адель, усі дітки ходять до школи, тобі сподобається, обіцяю.
Директор школи нас прийняв, я роз'яснила ситуацію, та він і так усе знав. І почав розказувати, що Адель багато пропустила, що у класі багато дітей, що школа потребує ремонту. Я не розуміла, до чого він веде, поки він прямо не сказав, що потрібно заплатити "благодійний внесок", і після цього можна одразу приступати до занять.
Дорогою назад я думала де взяти гроші? Іти просити у Люциандра так соромно, та варіантів не має.
Коли ми прийшли й знімали верхній одяг, із підвалу вийшов Люциандр.
- Адель не у школі? Що знову не так?
Я не хотіла говорити при Адель, тому мовчки відвела її у кімнату.
Соль прийшла засмучена, мабуть, знову щось сталось, цікаво, що цього разу?(Люциандр)
Надворі, у школі, я почуваю себе добре, та от тільки заходжу у будинок, на мене немов лавина навалюється, Адель не скаржиться на самопочуття, хоть це добре, а я потерплю.(Соль)
- Розповідай!(Люциандр)
- Директор школи сказав, що без "благодійного внеску" Адель не буде навчатись.
- Тобто він хоче хабара?
- Так!
- А у тебе грошей не має?
- Так!
- Як цікаво, завжди знав, що люди мізерні й підлі!
Гроші для мене не проблема, та цікаво подивитись що буде робити Соль. І нудно мені, можна і пограти.
- Що ти хочеш?
Дивлюся на його вираз, і розумію, що він щось задумав..(Соль)
- Щоб ти була до мене добріша, тепліша. Після вечері поцілуєш, і якщо мені сподобається, я все владнаю.
Він пішов, а я стояла і думала над його словами, я не хочу його цілувати, навіщо це йому, досі він не проявляв ніякого зацікавлення до мене. І я боюсь його, а якщо він захоче більшого, як я зупиню його. Так, правильно, ніяк.

Увесь день я ходила як перелякана лань, думала про вечір, і як я маю поцілувати Люциандра. Він же не людина, і він мене відверто лякав, біля нього я почувала себе слабкою, беззахисною, навіть нікчемною, бо не могла сама справитись зі своїми проблемами. Я не мала куди йти, я не мала грошей, будинку, родичів...

Готування вечері мене відволікало, як і Адель, смаку їжі я не відчувала, і вкладала спати Адель на автоматі. Про батька Адель більше не питала, та двічі прокидалась і плакала, і я без слів знала причину, заспокоювала, співала колискову, поки вона не засинала. Моя найдорожча!!!

Я вийшла в коридорі, у кімнаті Люциандра світилось світло, не яскраве, я встала біля дверей, і не наважувалась зайти.

- Заходь уже!

Я так і зробила, він стояв біля вікна, спиною до мене й уважно дивився...на кладовище?

- Зачекався тебе! Що це на тобі? Піжама, рожева з котиками?! Тобі що 2 рочки?

Він засміявся. Треба було переодягатись, от недотепа я, а може це і на краще..

- Нагадую, мені має сподобатись, і не люблю чекати...

Я стояла як заморожена, я ж уже цілувалась, і не тільки...то чому так боюсь? О, згадала, він некромант, а не звичайний чоловік, любить оживляти трупи, і гуляти на цвинтарі..

Я втомився дивитися на перелякану Соль, яка трусилася, і тремтіла, ще трішки й знепритомніє.(Люциандр)

- Сміливіше!

Я підійшла до нього, дуже близько, так він ще вищий, поклала руки йому на плечі, він такий холодний, як льодяна брила, піднялась на пальчики й доторкнулась до його губ, знову ж таки холодних, і завмерла, як і він. Я не дихала, ніжно поцілувала його нижню губу, потім верхню, чекала дії від нього, і ледь не розплакалась, бо він не поспішав відповідати...

Я контролював ситуацію, посміювався над Соль, яка зрештою підійшла і доторкнулась до мене руками, дуже гарячими, потім губами, також гарячими, як лавина.. Моя черга завмирати, я навіть не знаю що найшло на мене, та її ніжність привела мене у стан ейфорії. І я підняв її, поклав на підвіконня, не розриваючи наших губ, почав цілувати по своєму, дико безжально, наші язики переплелись, і точно знайшли спільну мову- Пристрасті. Я торкався її розпушеного волосся, такого світлого, як і вона сама, м'якого, вдихав її аромат, мої руки на цьому не зупинились, почали гладити плечі, груди й все... Вона злякалась і розірвала поцілунок, за ті кілька секунд що я намагався зрозуміти, що зі мною відбувається, Соль кулею вибігла із моєї кімнати. Наздоганяти, чи зупиняти я не став.

Уже у своїй кімнаті я швидко і тихо, щоб Адель не розбудити, зайшла у ванну, включила холодну воду, вмила червоне обличчя, руки. Що це було? Хто так цілується? Це скоріше боротьба була, і точно на смерть, моє серце ледь з грудей не вистрибнуло. Він так шалено і пристрасно мене цілував, що я і не підозрювала що так можливо, він запалив мене з пів обороту. Не можу сказати, що мені не сподобалось, та йому бракує ніжності, бо поцілунок межував із болем.

Я провела рукою по своїх розпухлих губах.

(Люциандр) Після такого поцілунку було важко заснути, і душ холодний не допомагав.

І це було помилкою, цей поцілунок, бо для проведення ритуалу потрібна зібраність, точність, без емоційності. Тому у таких ритуалах все попереджається, що некромант і жертва не мають мати жодних емоційних зв'язків, це для того щоб збільшити відсоток успішності.

Чим я думав?

Я прокинувся, і взявся одразу до справ, з'їздив до школи, знайшов любителя взяток, і спочатку збирався просто заплатити, так найпростіше, та коли я його побачив, і покопирсався у його голові, то одразу передумав.

Цей пристаркуватий індивід, усе прорахував, і знав що у Соль не має грошей, і розраховував, що вона буде його просити й він отримає її, тобто секс.

А тут з'явився я, і його плани поламав...

Тому грошей я йому не дам, хай дякує що живим залишився..

Розмову я почав першим.

- Любиш молоденьких дівчат?

- Що ви таке говорите? Як вас називати?

- Можеш називати мене своїм господарем, ще раз підійдеш до Соломії, пожалієш. А сьогодні особисто відведеш Адель за її парту. Усе зрозумів?

Він перелякано дивився на мої чорні очі, і тремтів все більше, з кожним моїм словом. Бо переконувати я вмів, а ще яскраві картинки у його голові, які я надсилав, показували, що з ним буде, якщо ослухається.

Через десять хвилин я уже стояв на порозі кімнати Соль.

- Вдягай Адель, урок розпочнеться за 20 хвилин!

- Добре.

Добре що хоч не розпитувала, що та як?

Біля дверей у школу нас уже чекав директор.

- Я проведу Адель, це для мене така честь! Заберете о 1 годині!

- Адель забере її няня, Вікторія Василівна!

- Як скажете!

- Але Соль, яка няня?

Почала нити Адель. Я відповів.

- Твоя особиста, познайомитесь, тобі сподобається!

(Соль) Адель пішла, вона розумна у мене, хоч маленька, та все розуміє.

Я була вдячна Люциандру за допомогу, і за те що не коментував поцілунок, не згадував навіть.

Коли ми приїхали до будинку, нас уже чекав чоловік, схожий до Люциандра, та не такий привабливий, також у чорному, блідий, з волоссям до плеча.

- Люциандр, міг і зустріти, а не змушувати чекати!

- Констянтин, почекаєш, нічого тобі не буде!

- А хто це з тобою?

Ми зайшли у будинок, як Люциандр нарешті представив мене гостю.

- Це Соломія, мій майбутній провідник! Соль зготуй нам обід.

Провідник, цікаво що це означає, бо звучить страшно...

Чоловіки пішли у підвал, як романтично, два красені, високі, сильні, але...такі не нормальні.

Я зготувала легкий обід, картоплю запечену з овочами, і салат з зелені, соусу і курячого філе. І що тепер, як їх покликати?

(Люциандр) У підвалі у моїй лабораторії, я з Костянтином розмовляли про ритуал.

- Люц, ти розумієш як небезпечно проводити цей ритуал? Ти впевнений що впораєшся? Бо якщо ні, то та мила дівчина помре. Звісно, ти завжди можеш зробити з неї нежить..

І він засміявся, а я перечитував і перечитував ритуал, намагався передбачити кожен нюанс.

- У собі я впевнений, а от у тобі!?

- Та не сміши мене, та маленька роль яка відведена для мене, з нею не справиться хіба що цілковитий нуль.

- Ще одне, розкажеш комусь, і з тебе навіть нежить не вийде!

Я простяг руку, для магічної клятви, він простяг свою у відповіді.

- Я Констянтин даю слово, що не розкажу нікому, ні живому, ні мертвому.

- Добре.

- На коли запланований ритуал?

- Сьогодні візьму "Флюїд тіла". І тоді уже точно скажу.

- Як цікаво, а можна я буду присутнім?

- Свідки мені не потрібні!

- Який ти жадібний!

Ми піднялись у столову, пообідали, починаю звикати до смачної їжі, добре що оберіг Соль допомагає, що не валяється у ліжку без сил.

- Дуже смачно Соль!

Констянтин їсть так, ніби ніколи не обідав, і розсипається компліментами, що дратує. Треба випровадити його, щоб під ногами не плутався.

- Констянтин, тобі час!

Тактичністю я ніколи не відрізнявся.

- Я взагалі-то збирався залишитись..

- Ще не має потреби...

Здається він надувся і пішов, а Соль мило йому посміхалась і навіть провела.

- Соль, о 12 ночі спустишся у підвал.

- Навіщо?

Я налякалась, для чого іти у підвал, і чому одразу підвал, я тільки розслабилась трішки, Соль взяли у школу...

- Побачиш, і без запізнень.

- Добре. Я хочу піти до Соль у наш дім, познайомитись із нянею, і розпитати про перший день у школі, і треба купити усе до школи...

- У тебе є моя карточка, іди купи. Але вечеря за тобою.

Я така залежна від нього, що аж гидко, відчуваю себе утриманкою...

Та я все одно пішла, спочатку у магазин канцтоварів, купила усе рожеве із принцесами, як любить Адель. І солодке, щоб задобрити, і пояснити, чому вона житиме із нянею.

Коли я доходила до свого будинку то побачила сусідів, досі привітних до мене, а зараз вони відвертались, уже знали де я живу, а про Люциандра погана слава ходить, а тепер і про мене...

- Соль!!!

Тільки я зайшла у двері, як на мене з обіймами кинулась Адель, вона була вся на емоціях, приємних враженнях.

- Як школа, як вчителька, діти, як тебе прийняла?

Адель все щебетала, розказувала усе в подробицях, школа їй сподобалась, це добре.

Потім я звернула увагу на няню, милу жінку середніх літ.

- Я Вікторія Василівна!

- Я Соломія Кирилова!

Ми пили чай, розмовляли, Адель розглядала речі що я купила, а няня розповідала про себе.

Я повернулась до Люциандра задоволена, бо няня мені сподобалась, вона навіть встигла навести лад у нашому маленькому домі, і Адель вона сподобалась, що найголовніше. Сестричці, я як могла так пояснила, свою відсутність, сказала що ще трішки й ми будемо жити разом.



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись