Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Від'їзд 16.

(Соль) Інколи мені здавалось що це все тільки сон, моє життя перетворилось на щось незрозуміле, і магічне, та взагалі мене не було, був Люциандр і його бажання, а "навчання"...годинами слухати про мертвих, це щось...
Найкращим що було, це похід до Адель, коли я сама йшла до неї, дихала повітрям, відчувала себе вільною, легкою і живою, особливо коли Адель розповідала про себе, про школу.
Мені потрібно це пережити, ще трішки і я знову стану нормальною, позбудуся Люциандра, і забуду про це все, як про страшний сон.
- Соль! Іди сюди!
Тільки не це, я як могла уникала його...
- Я хочу щоб ти поділилась зі мною енергією!
- Як?- я так не хочу цього, і боюсь!
- Просто підійди й дай мені руки, потім заплющ очі та подумай про те, що ти хочеш поділитися зі мною, не багато, зовсім трішки...
Я так і зробила, у долонях відчула тепло, зосередилась і побачила картинки, маленький хлопчик серед трупів, зовсім крихітний, він плаче і просить не залишати його тут, та дорослий чоловік не слухає, просто йде і зачиняє двері, єдине джерело світла.
- Що ти робиш?
Злісний Люциандр почав трясти мене за плечі, а я не могла повірити в те що бачила, як можна таке зробити з маленькою дитиною?
- Я не хотіла, воно само! Я не знаю, як так вийшло.
- Йди!
(Люциандр) Що за? Як у неї це вийшло? Як вона змогла це побачити, уривок з мого дитинства, і чому саме цей спогад? Не найкращий. Мені це зовсім не сподобалось, переважно це я риюсь у чужих головах, спогадах.
Але прилив енергії я відчув, як вона вливається в мене, дивовижне відчуття, навіть світ навколо мене заграв яскравішими фарбами. Хотілося іще...
Невже усе вийшло, хоч я і не припускав думку що не вийде, ніколи не сумніваюсь у собі.
Я охолов і знову зайшов до Соль, без стуку, це ж мій дім. Вона уже лежала у ліжка, та не спала, читала щось, побачила мене і заховала.
- Це моя кімната!
- Умовно твоя! Що там у тебе? Що читаєш?
- Нічого!
- Покажи, я хочу знати!
(Соль) Я лягала спати й щоб заспокоїти нерви, вирішила почитати любовний роман, та до мене увірвався Люциандр, навіть не постукав, я розумію, що це його дім, та все ж таки...
Я не хотіла щоб він бачив що я читаю, не хочу щоб він жартував, насміхався. Та він безцеремонно відкинув ковдру, і відібрав книгу. Звичайного хлопця, я б послала, та Люциандра я боялась, цей невимовний страх, пробирався під шкіру,
- Ти б краще прочитала по темі, а не цей не потреб!
(Люциандр) Соль лежала, і намагалась натягти на себе ковдру, яку я тримав за один кінець, сьогодні вона була у коротких шортах і простій білій футболці, я прискіпливо оглянув її, гарна фігура, стрункі ноги, високі груди, красиве обличчя, вона змінилась, зовсім трішки, та я відчув.
- Йдіть!
Йти не хотілось, стоп Люциандр, ти ж не сказав навіщо прийшов. Я відпустив ковдру.
- Через день, відправляємось у Шамахан, тому завтра останній день на збори.
- А що мені з собою брати?
Я не знала як там одягаються, та навіть якби знала, все одно б взяла що маю. Мене цікавило більше прощання з Адель...
- А скільки ми там пробудимо?
- Час там йде не так як тут, повільніше.
(Соль) Дуже вичерпна відповідь. Як важко у це все вірити...
- Зранку поїдемо по магазинах, треба дещо докупити!
- Але Адель?
- Увечері сходиш!
- Добре!
*********************************
Ранок зустрів густим снігом, цікаво як у тому місті Шамахан, куди ми направимось завтра.
Ми мовчки їхали, Люциандр нічого мені не розповідав, не цікавився моєю думкою, навіть коли сказав, що мені треба купити відповідний одяг, він сам обирав, і розмір не уточнив, я навіть добре не бачила що він вибрав.
Потім ми зайшли у салон краси, дуже неочікувано. Люциандр привітався з працівником, якого явно знав.
- Соль сідай!
- Що, я? Навіщо?
- Треба! Щоб не привертати зайвої уваги!
Я не хотіла нічого у собі міняти, мені подобалось моє волосся і природній світлий колір, та хто мене питав...
Ми просиділи у салоні близько двох годин, чим дехто був у край невдоволений. Дзеркала перед мною не було, тому мені було цікаво що зі мною зробили.
- Готово!
(Люциандр) Коли майстер сказав що готово, я автоматом глянув на Соль, і отетерів, я знав, що колір волосся міняє образ, і був готовий до цього, але, але... Соль було просто не впізнати.
Я дивився й очам не вірив, перед мною стояла, красива молода дівчина з довгим чорним волоссям, і великими голубими очима, які нереально їй йшли та виділяло серед тисячі дівчат. Ці очі я б упізнав...
Ми вийшли, мовчки, як і до цього, Соль не посміхалась, і нова зачіска їй, мабуть, не сподобалась, та це справді краще для неї, так вона привертатиме менше уваги (сподіваюся).
Бо я відчував її запах, навіть коли вона була не поряд зі мною, та я це списую, на те, що між нами зв'язок, бо саме я зробив з неї провідника...



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись