Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Напад на тумані 20.

(Люциандр) До Андріана дійшло, що Соль провідник, його вираз обличчя, зробив мій день, я б навіть тільки для цього брав із собою Соль. Жаль, що не можна довше приховувати Соль, ці кляті правила НБ.

Час повертатись, завтра перший бій, роблю ставку на Ярослава.

(Соль) Дорога назад у замок була такою ж, поки назустріч до нас непідплив "по білому тумані" човен, я сиділа як сиділа, а от Люциандр з Якимом одразу піднялись.

- Яким, будь на поготові! Соль, зайди туди і не виходь!

(Соль) Я не сперечалась, зайшла у невеличку нішу човна, тільки я присіла як той човен із силою врізався у нас, потім крики, вибухи, гуркіт, звук сталі. Для мене усе злилося в незрозумілу змазану картину. Мій страх був таким сильним, що я з силою заставляла себе не заверещати в голос. Я не знаю скільки продовжувався бій, скоріше місиво, бо боєм це важко назвати, і я просто заплющила очі.

Усе різко затихло...

(Люциандр) На нас напали Варани, вони часто орудують на тумані, вони щось типу піратів, нападають на човни і грабують. Тільки одне але...на некромантів, вони ніколи не нападали, бояться. То чому так осміліли, в чому причина? Чи в кому? Ой погано це все...

- Люциандр, що сталось?

- Мамо все зі мною добре! Кілька ран!

- Хто напав?(батько Люциандра)

- Варани!

- Вони не нападають на некромантів!(батько Люциандра)

- Це все через неї!!!(мама)

(Соль) Ми добрались до замку, усе для мене було як у сні, образи трупів що валялися на тумані, ящіркоподібних чудовиськ, кров, і частини тіл, що повсюду валялись. Такого жаху я ще не бачила, їх було так багато, не уявляю як Люциандр з Якимом перемогли. Деякі чудовиська падали мертві і піднімались, нападали на своїх, це було огидне видовище, а крики...

Через мене? Чому знову я?

- Мамо Соломія тут ні до чого, уся відповідальність на мені, сюди її привів я! І вона мені потрібна!

- Навіщо вона тобі? Поясни Люциандр!! (Мама)

- Вона мій провідник!

(Соль) Усі замовкли, а мама Люциандра подивилась на мене по іншому, не то з цікавістю, не то зі зневагою...

Люциандр і Яким виглядали пом'яті, у крові, сердиті, втомлені.

- Соль іди в кімнату.

Їжу мені принесли в кімнату, та я і не хотіла вечеряти з усіма...

А сам Люциандр прийшов пізно, і в кепському настрої й здається випивший. Я спала на своєму кріслі, добре що воно таке велике, спала поки некромант не увірвався в кімнату з ноги.

Я підняла голову й краще б перетворилась що сплю.

- Ти знову не в ліжку? Не люблю повторяти!

Він підійшов до мене, грубо підняв на руки й кинув на ліжко, я злякалась, він був не при собі. Що це на нього найшло? Що робити, кричати й вириватись, чи попробувати його заспокоїти. Сили не рівні, я розуміла це...

- Добре, як скажеш, тільки заспокойся...

Я говорила пошепки, спеціально щоб прислухався, заспокоївся.

Він роздягнувся, при цьому не відривав погляду від мене, а я від нього, ляг поруч. Він важко дихав, був збентежений і я нічого кращого не при думала, просто підсунулась ближче і обняла його. Повернулася на бік в його сторону й однією рукою обняла за шию.

Хвилини йшли, і я ловила кожен його рух,  боялась що він захоче більшого, було так тихо що я чула стукіт його серця, спочатку гучний і швидкий, а потім повільніший...й під цей звук я заснула.

(Люциандр) Я прокинувся обнімаючись з Соль, вона така тепла і ароматна, мені подобалось до неї торкатись, на землі вона була особлива, але можна було знайти замінник і дуже легко, а тут у Шамахані...вона унікальна, єдина... Не дивно, що усі наче збожеволіли…

Вчора вечором а був злий і тому зняв стрес алкоголем, пам'ятаю що ввірвався в кімнату, грубо кинув на ліжко Соль, а потім здається заснув...

Та як не дивно, почував я себе прекрасно, мене переповнювали сили, енергія просто била через край. Але мало бути не так, вчора під час бою на тумані, я виклався по повній, тому сьогодні я точно не мав себе так почувати, скоріше подавленим, в'ялим...Ще раз глянув на Соль, і посміхнувся, як одразу не догадався, вона поділилась енергією. Цікаво, вона зробила це свідомо?

Я одягнувся, помився, і в прекрасному настрої зайшов у столову снідати, Соль спала, я її не будив, вона й так сьогодні залишається в дома, на бій я її не беру, немає необхідності, й так буде спокійніше.

Та у столові, на мене чекав сюрприз, Головнокомандуючий Атенаш 3, власною персоною, чого б це раптом? Не пам'ятаю, щоб він на сніданок до нас приїжджав.

- Спокійної Смерті!

- Люциандр, чув на вас напали?(Атенаш 3)

- Так, Варани!

- Я вжив додаткових заходів безпеки, туман патрулюють мої люди. У місті повно гостей, усі приїхали на НБ.(Атенаш 3)

Я кивав головою й думаю навіщо він приїхав?

- А де твій провідник? Ми вирушаємо через 10 хвилин!(Атенаш 3)

- Вона не їде, залишиться дома!

- Не думаю, правила НБ, зобов'язані виконувати усі, усі учасники із нежиттю та провідниками, мають бути присутні на усіх боях НБ! Одне виключення із правил я зробив, більше не буде... А ще багато цікавих з самого ранку чекають переконатися власними очима, що у Шамахані жива людина! (Атенаш 3)



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись