Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Перший бій 21.

Я мовчки піднявся й попрямував будити Соль.

- Соломія, вставай, одягайся і швидко, у тебе 5 хвилин!

(Соль) Я відкрила очі, Люциандр стояв наді мною.

- Добре, а мені обов'язково іти?

- Так, Атенаш 3 тут, особисто нас проведе...

Люциандр це проказав, ледь зубами не скреготячи.

Я поспіхом одяглась, вмилась, спустилась, усі незадоволено чекали на мене, вже у мантіях. Їде і батько з мамою Люциандра, Яким. І Атенаш 3, він дивився на мене так, якось не так, його погляд був не злий не добрий...А з цікавістю?

Коли ми вийшли із великого човна, й підійшли до входу, то я здивувалась, наскільки тут усе змінилось, всього за день. Тут було безліч нелюдів, яблуку не було де впасти, а ще перед муром багато палаток, як ярмарка, усюди щось їли, смажили, пили, розмовляли. Тут і так тихо, незважаючи на таку кількість нелюдів, та коли підійшли ми, усі перестали говорити, їсти, пити. І витріщалися на нас, з шаленою цікавістю. Натовп по мірі нашого наближення відступав і утворився прохід, по якому ми плавно просувалися.

Мега цікавість нелюдів, я списувала на Атенаша 3, він же Головнокомандуючий, і на Люциандра, він же учасник НБ. Та коли хтось із натовпу крикнув:

- Людина!

- Жива людина!

- Людина!

Почалось божевілля...

(Люциандр) Натовп збожеволів, усі почали кричати людина, показувати пальцями, протискуватися уперед, щоб краще роздивитися( хоть Соль була у мантії з каптуром), вони почали підступати, хотіли доторкнутися  до неї, переконатися.

Навіть не буду думати, щоб було з Соль, якби тут не було мене й Атенаша 3. І ця над цікавість, дуже ускладнить наше пересування, і не тільки...

До нас поспіхом підійшла охорона, що товпилася біля воріт, відштовхувала усіх настирних, Соль вчепилася мені у руку, боїться й правильно робить.

Ми зайшли у павільйон учасників, де усі були присутні і дивилися на нас, ця надмірна увага починає діяти на нерви.

- Серафим, Ярослав! Час розпочинати!!!(Атенаш 3)

З цими словами він вийшов, а усі учасники за ним.

(Соль) Я не знала точного розпорядку, і куди йти, тому просто ходила за Люциандром. А ще мені досі було страшно, щоб було б, якби у тому натовпі я була сама?

Усі учасники і я з ними сиділи на трибунах у спеціально відведеному ложе, крім Серафима і Ярослава, які стояли на арені. Уся увага глядачів, яких було багато, зосередилась на них.

Що ж далі? Я уявлення не мала, як відбуватиметься бій. Гучний голос Атенаша 3, прорізав повітря:

- Перший бій розпочинає некромант Серафим і Ярослав! Нехай переможе сильніший! Спокійної Смерті!

(Соль) Як перед боєм, можна побажати смерті? Некроманти із центру арени, розійшлись у різні сторони. Тоді пролунав звук, і відчинились клітки, з них вийшли два монстра, страшні, великі, майже без одягу, на одному висіло кілька шматків тканини, що було колись одягом. Та прикривати там не було чого, усе мертве, не живе, один монстр суцільні кістки, інший на кістках мав ще не до кінця згнилі м'язи.

Мене зараз знудить! Жахливе видовище! Та мою думку не розділяв ніхто, усі глядачі були у захваті, для них це шоу! Та що ж це за нелюди такі?

Я розглядала натовп, як один монстр напав на іншого, очі їхні засвітились магією, некроманти ними керували, кожним рухом, ударом, вони беззупину щось шепотіли, і це давалося їм не легко, я бачила які вони напружені, зосереджені.

Нежиті боролись, розмахували руками, навіть кусалися, їхні кістки ламалися, випадали із тіл.

Потім нежить із ще не згнившими частинами тіла ударив по супротивнику закляттям, опалив його вогнем, а потім відірвав голову і кинув на трибуни, хтось зловив її, і почав радісно нею розмахувати, ніби це був м'яч, а щойно ми дивились на футбольний матч.

На середину арени вийшли некроманти, дуже знесилені, хоть трималися вони достойно, гордо й рівно, та все одно помітно, що на бій у них пішло багато сили, стає зрозуміліше навіщо я так потрібна Люциандру, він же хоче перемогти...

- Переміг некромант Ярослав!!! (Атенаш 3)

Атенаш 3 підійшов до нежиті Серафима, доторкнувся рукою до кісток і нежить перетворилась на попіл, потім він підійшов до самого Серафима, який уже підкотив рукав мантії, доторкнувся до його руки і...я аж нагнулась щоб роздивитись.

- Що там?(Соль)

- Знак, що він програв...для некроманта це ганьба.

Люциандр відповів, хоть я і не надіялась, його відповідь мене здивувала, навіщо ж так жорстоко, одразу таврувати, це ж тільки ігри...

Знову павільйон учасників, Серафима не було, і мабуть уже не буде тут.

- Завтра на арену вийде Каліус та В'ячеслав! (Атенаш 3)

Некроманти їли, пили і обговорювали битву, усі були такі піднесенні, радісні, самовпевнені. А мені після побаченого і кусок в горло не ліз.

- Чай!

До мене підійшов Микита і простяг чашку з чаєм, мені так приємно, а його посмішка...я взяла чай.

- Микита, ти знову тут?

Очі Люциандра почорнішали і не обіцяли нічого доброго. Я не встигла щось сказати, як Люциандр з розмаху ударив Микиту по обличчю...

- Люциандр!!!

Та він не чув мене, як і Микита, вони відчайдушно гамселили один одного, їхні аури стали чорніші, а удари такої сили, що одразу зрозуміло що вони не люди...



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись