Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Розмова з Якимом 22.

Я рушив до будівлі, де могли залишитись під час ігор учасники та важливі гості, щось схоже на готель, яких на землі безліч, взяв ключ у працівника.

- Заходи!!

- Навіщо ти це зробив?

- Я попереджав його не підходити, він не послухав..

- Але можна було по іншому...

- Не можна...це місто за межею, і тут не має нічого гіршого за слабкість!!!

(Соль) Я зайшла у ванну, зняла мантію, витерла сльози, вмилась, як би було добре змити і сьогоднішній день, забути картину як б'ється нежить, закривавлене обличчя Микити, і стакан з чаєм, який вибив Люциандр із моїх рук.

Ця жорстокість була такою далекою для мене, не зрозумілою...

На сукні були плями, мабуть від фуршетного столу перепало і мені. Я зняла сукню, відчистила усе, прийняла душ, й що тепер, у мене з собою навіть змінної білизни не має, одягнулась у халат, що висів, почала витирати рушником волосся, розчесала. І не розумію, чому волосся посвітлішало? Фарба не змивається, що це за вода така?

У кімнаті я почула голоси, хто б це?

Я у ванні просиділа годину, не получиться весь час ховатись, тому набрала воздуху побільше й відчинила двері.

(Люциандр) Та що вона розуміє, щоб вказувати мені як я маю поступати. Від дратівливих роздумів мене перервав стук у двері.

- Спокійної смерті!

Зайшов Яким і Констянтин, в настрої, веселі.

- Чого довольні такі?

Вони безцеремонно всілися за стіл. Якби не родичі, я б їх вигнав.

- А чого сумувати? Ми на вечірку зібрались, там симпатичні відьмочки будуть та некромантки, ну й ізюминка вечора, твоя дівчина. Пам'ятаєш таку? Висока брюнетка, з шоколадними очима й високим соціальним статусом у Шамахані! (Констянтин)

А я й справді забув про неї і все через Соль та проблеми валяться на мене, також через неї.

- То ти з нами, чи як? (Яким)

І на самому пікантному ввійшла Соль, та ще як оригінально. У халатику з голими й босими ногами, з мокрим розпущеним волоссям. І одразу кімната заповнилась неймовірним ароматом, настільки живим...це вловив не тільки я, а й мої непрохані гості.

(Соль) Я стояла посеред кімнати, і не знала куди податись, троє некромантів дивились на мене блукаючим поглядом, а очі Люциандра далі потемніли. Злий на мене? І він ще сміє злитись!!

Я не придумала нічого кращого як присіла на край ліжка, не стояти ж мені посеред кімнати, а вільного крісла не було. Та й мій зовнішній вигляд...

Усі мовчали, довга така й не зручна пауза, усі ж говорили поки я не зайшла.

Атмосферу розрядив стукіт. Хто ще прийшов?

Зайшов слуга, з вечерею, як я зрозуміла. Розклав усе на столі, вийшов.

(Люциандр) На вечірку я б сходив, та от з Соль що робити?

- Ти чого у такому вигляді?(Люциандр)

- Сукня забруднилась у павільйоні, через декого, а весь мій одяг залишився у замку...

(Люциандр) Як мене дістали ці дівочі проблеми, я що про все маю подумати?

- Сідай і їж, а я відлучусь на годинку!

(Соль) Я нічого не їла цілий день, та дивлячись на некромантів що сиділи за столом, щось і не хотілося.

- Сідай кажу!

- Я не голодна!

- Щоб усе з'їла коли прийду, інакше допоможу!

- Люц, ну ти і монстр! (Констянтин)

- Не втручайся, заведеш собі провідника, тоді й поговориш!(Люциандр)

- Що? Заведеш? Я не кіт, не собака, щоб мене заводити! Я жива людина! Вільна! І провідник тимчасовий!

- Те що ти жива людина, вже увесь Шамахан знає! А про термін "вільна" я б посперечався!

- Ти...ти..

Сволоч рідкісна!! Я просто задихалась від люті...

- Як у вас гаряче! (Яким)

- Не дивись так на мене, це так, думки в голос.(Яким)

(Соль) Я знову присіла на ліжко, бо під час "розмови" з Люциандром, я аж підскочила від люті.

- Яким, стій на варті, я прийду через годину!

- Добре!(Яким)

- Чому він, я можу?(Констянтин)

- Тому що! Яким, чого розсівся!(Люциандр)

- Ти ж сказав...(Яким)

- Я сказав  стій на варті, а не сиди, за двері, і сюди не заходити! Зрозумів?(Люциандр)

- Та добре, добре! (Яким)

(Соль) На некромантів, я більше не дивилась, відвернулась у іншу сторону, не хотіла щоб вони бачили сльози у моїх очах.

Не знаю скільки пройшло часу, а я все сиділа й навіть не рухалась.

- Соль! Ти краще поїш, а то прийде Люц, знову почне буянити! Тобі того треба?(Яким)

Я й забула про їжу, яка мабуть охолола, та їсти все одно не хотілося. І звідки він знає, що я не їла?

Я підійшла до дверей і відчинила. Мені так хотілося помститися Люциандру за образи, що я довго не думала...

- Заходи, повечеряєм разом! Чи ти Люциандра боїшся?

Я спеціально його провокувала... От правильно кажуть, з ким поведешся, того наберешся...

- Та ні, просто він осатаніє...(Яким)



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись