Я некромант.

Розмір шрифту: - +

24.

Нежить підійшов сам й простяг руку, я щоб не бачити його заплющила очі й взяла його руку, холодну, мене охопило відчуття смерті, чогось страшного та темного, а потім я побачила уривки життя, не свого, а нежиті... Високий світлий чоловік, з неймовірно голубими очима, він був сильним, мав магічні здібності, жив у селищі й здається був там головним, бо усі відносились до нього з пошаною, потім побачила його сім'ю, жінку, шість дітей.

І на кінець його смерть, на селище напали, він бився і зброєю й магією, він рухав землею, вороги провалювалися під землю, на інших земля фактично нападала...і він вигравав, ніхто не міг перемогти його, а ж поки один з ворогів не впіймав його кохану, усе сталося швидко... Він здався і його убили, кинджалом у серце...

Я відійшла від нежиті, відвернулась, як так може бути? Краще б я цього не бачила!

- Що таке? (Люциандр)

Я похитала головою, я не могла говорити, емоції того чоловіка переповнювали мене, їх було так багато...

- Ти знову щось бачила?(Люциандр)

Я похитала головою.

(Люциандр) Не розумію, чому вона бачить уривки життя коли передає енергію? Я ніде такого не читав!

- Ким він був?(Соль)

- Магом язичником. Соль, не має значення ким він був, якою людиною, що скоїв за життя, бо він давно помер й зараз нежить, він нічого не відчуває, не пам’ятає, не розуміє, він рухається тільки завдяки моїй силі- магії смерті.

- Просто я бачила його спогади, я відчувала те, що він...

- Я не знаю чи це норма для провідника, то ж будемо зводити твоє ділення енергією до мінімуму. Добре?

- Так.

Некромант, повернувся до нежиті, із силою  відкинув його до стіни, а нежить зупинився так і не долетівши й повторив трюк Люциандра, та він вистояв, а нежить створив енергетичну кулю й за мить половини підвальної кімнати не було, були руїни...

За вечерею Люциандр був говірким, що не схоже на нього.

- Люциандр, ти не боїшся завтра виходити на арену?(Соль)

- Я? Боюся? Звісно ні! Ти бачила що  моя нежить може!

А, ось чому він веселий такий, я поділилась енергією з нежиттю й він став сильніший...

- А, ти мабуть хочеш щоб я програв, і ми повернулись на землю?

О, я про таке не подумала, а таки так, якщо Люциандр програє то ми...повернемось, й це все завершиться...

- Твій вираз обличчя не перевершений. До тебе що, тільки дійшло?

- Я не бажаю тобі програшу, просто хочу додому, скучила за Адель! Хвилююсь за неї...

- Завтра я переможу, тому навіть не надійся, що ми повернемось. Мій суперник слабак, хоч жаль що саме він...

- Чому? Якщо він слабак то це добре!(Соль)

- Так, тільки він брат...та не важливо...(Люциандр)

- Дарії?(Соль)

Ой...я все зрозуміла, тільки не варто було говорити...(Соль)

- Звідки ти знаєш?(Люциандр)

- Здогадалась...Вона твоя дівчина!(Соль)

- Ні. Хто тобі сказав?(Люциандр)

- Ніхто... (Соль)

- Брехня! Констянтин?

Я розізлився, хто посмів говорити з Соль за моєю спиною, і головне коли?

Я дивився на її вираз, Констянтин, ні, отже...

- Яким! І не заперечуй, я бачу правду! Коли ви розмовляли?(Люциандр)

Він зловив мене за руку і стис з такою силою що я ледь не заплакала...(Соль)

- Говори!(Люциандр)

Я мовчала, мені було страшно, його очі були чорні, він такий злий...(Соль)

- Я не хочу робити тобі боляче, ритися у твоїй голові, тому скажи сама...

Я так його боялась, що слова просто не виходили, я розуміла, що краще розказати правду, він все одно дізнається, та голос не слухав мене, підвів...

Люциандра відпустив мою руку і вийшов з кімнати...

(Люциандр) Я був дуже злий, я не міг взяти себе у руки, й мене самого це лякало, тому що я люблю все контролювати, особливо себе.

На низу  житлового приміщення знаходився бар, тут можна було поїсти, випити, посидіти, тут я і знайшов Якима.

Я не збирався щось пояснювати йому, це він має пояснити...

- Яким, вийдемо!

Влаштовувати скандал на публіці я не хотів, набридли свідки. Коли ми вийшли, я дав шанс Якиму все розказати.

- Сам зізнаєшся, чи...

- Люциандр, я нічого тобі не винний, як і Соль, вона не твоя власність!(Яким)

Я без попередження, на ментальному рівні увірвався у його свідомість. Одразу знайшов, що мене цікавило. Пусті розмови і поцілунок...

І в мені щось переключилось, я навіть не розумів що роблю, а ж поки мене не відтягли від Якима...

Я прийшов до себе, мене тримав Андріан з Ярославом, а Яким валявся на землі увесь в крові.

- Ти геть збожеволів? Ти що витворяєш? Хочеш щоб тебе дискваліфікували?!(Ярослав)

- Точно, він цього і добивається, щоб не зустрітись у фіналі зі мною!(Андріан)

- І ще чого!(Люциандр)

До Якима підійшов Констянтин й допомогав піднятись.

- Це все через дівку, ой провідника! Ти привіз у Шамахан яблуко роздолу і не тільки між учасниками!(Ярослав)



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись