Я некромант.

Розмір шрифту: - +

25.

(Соль)

Люциандр пішов, а я залишилась...ображена, розгнівана, налякана. Боліла рука, на ній залишився червоний слід, завтра буде великий синець.

Відчинились двері, я не піднімала голови, не хотіла його бачити...

Він підійшов і зловив мене за горло, я навіть не встигла закричати, втратила свідомість...

 Не знаю скільки пройшло часу, я піднялась і побачила його! Це був не Люциандр, а Корнеліус, брат Дарії, він дивився на мене чорними очима, різко підійшов, я хотіла відступити, та не змогла, він контролював мене, гидке відчуття, коли тіло тебе не слухається, і від цього ще більше наростала паніка.

Корнеліус мене обняв однією рукою, іншою погладив щоку, провів великим пальцем по губах, я хотіла кричати, вириватись, бігти як найдалі, усе в мені кричало, та я стояла мовчки не рухаючись... Щоб він здох...

- Ти так гарно пахнеш, свіжістю, життям, енергією... Знаєш, коли я міг піти на землю, то земних жінок не цінував, я вас міняв кожного дня, вибирав найпривабливішу, трахав і викидав. Мене ніколи не цікавили наслідки, і чи хоче жінка мене, я вважав вас одноразовими, не далекими, нікчемними, не вартими більшого, одним словом ніким, порожнім місцем. Жінок на землі безліч, бери не хочу, а емоції такі яскраві, особливо я люблю коли ви кричите чи то в екстазі чи від болю...

Я це слухала і завмирала, він справжній монстр, безжальний вбивця...

Він став позаду мене і почав розщіпляти сукню, від його дотиків мене кидало у холодний піт...ось і все, я тут помру...Адель...

- Поділись зі мною енергією! Завтра я маю перемогти!

- Ні!

Я заговорила?

- Так!(Корнеліус)

Він цілував мої плечі, шию, гладив, та це із ніжністю навіть не межувало, кожний поцілунок супроводжувався болем.

- Я так скучив за людьми, у вас жива енергія не мертва, це так збуджує.

Він зняв мою сукню, вона упала до ніг, з моїх очей лилися сльози, хоть я не хотіла плакати, та не могла їх зупинити...зараз я як ніколи хотіла щоб прийшов Люциандр і врятував мене...

Де ти Люциандр?!

- Ну ж бо, поділись енергією, і я буду ніжним з тобою!

- Ні, я не хочу...будь-ласка.

- Я хочу, ти навіть уявити собі не можеш наскільки. Скільки часу я не можу втамувати цей голод, порожнечу, я навіть не надіявся уже. А ж поки Люциандр не привів тебе...я тільки побачив, так одразу зрозумів, що ти будеш моєю!

Від став перед моїм обличчям й поцілував, точніше він увірвався, як загарбник, не питаючи і не даючи й шансу на супротив, він кусав мої губи, облизував, його язик у моєму роті, бррр...його руки блукати по тілу, до болю стискали, щипали. У моєму роті перемішався металевий смак крові і солених сліз...

А потім шалений гуркіт, шум, крик, я бачила усе розмито із за сліз, тай темно було.

- Соль! З тобою все добре!

- Люциандр...

(Люциандр) Я знайшов Конеліуса там де і сказав хазяїн двору, у потаємному приміщенні, цей виродок облизував мою Соль, я врізав йому по обличчю, міг магією, та так приємніше, а потім знову і знову...

- Зустрінемось на арені Корнеліус! А після НБ, я тебе знищу!

Я ніс Соль до нашої кімнати, я ще ніколи не носив жінок, а от Соль майже кожного дня, а ж самому дивно.

Соль виглядала такою переляканою, я навіть не знав що сказати, бо я винний, я залишив її саму, й ось що вийшло.

Постукали.

- Люциандр! Це Констянтин!

Я відчинив, хоч і не хотів...

(Соль) Я лежала на ліжку й хотіла тільки одного, вимитись... Зайшов Констянтин... Він глянув на мене..

- Ціла?(Константин)

Я кивнула й пішла до ванної. Довго милась, вийшла у тому ж халаті. А тут ще й Яким був, із підпухлою губою, бровою, виглядав не дуже.

- Соль підійди, поїж!(Люциандр)

- Я не хочу!

Я не хотіла, мене досі нудило від пережитого...

- Добре, як хоч!

Люциандр здався?

- Все одно іди сюди!(Люциандр)

Крісел було три, Люциандр встав, я сіла, він на лив мені того що пили і самі некроманти.

- Пий! І краще сама, не хочу бути грубим, думаю тобі на сьогодні достатньо!(Люциандр)

Я випила, горло горіло, та через хвилину пройшло, залишився приємний медовий після смак і приємне тепло, що розлилося по тілу. А ще через дві хвилини я справді розслабилась, проблеми і пережитий жах відступив. Я хотіла зробити ще ковток, та Люциандр зупинив мене.

- Думаю на перший раз досить!(Люциандр)

- А що це?(Соль)

- Шамаханська медовуха, вигнана із меду, по спеціальній технології. Сподобалась?(Констянтин)

- Так!(Соль)

Я посміхнулась, от не думала що з можу сьогодні посміхатись.

- Навіщо він зробив це?(Соль)

- По-перше, він нічого не встиг зробити, по-друге, я ж попереджав, що кожен Шамаханець захоче тебе.... отримати!(Люциандр)

- Люциандр, думаю безпечніше повернути Соломію на землю!(Яким)

- Так Люциандр, а то скоро почнеться якесь божевілля! Багато кланів вороже настроєні, ходять чутки, що клан вищих магів, готується до нападу, що їм дуже потрібна людина!(Констянтин)



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись