Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Розділ 27.

- Я зрозумів вашу позицію ...(Люциандр)

- Ні, не зрозумів!!!(Атенаш 3)

(Соль) У кабінеті відчувалась напружена атмосфера, я ловила кожне слово чоловіків, я розуміла що від лояльності Атенаша 3 залежить моє життя, моє повернення додому.

- А якщо Даниїл отримає тіло і поверне кохану, що тоді?(Соль)

Я не говорила мене, якось язик не повертався...

Атенаш уважно на мене дивився, ніби зважуючи, говорити чи ні, а я затамувала подих і чекала, як і Люциандр, який також здогадався, що в цьому криється ще одна таємниця...

- Якщо Даниїлу вдасться повернути із землі свою кохану, то інші Шамаханці зрозуміють, що також зможуть таке зробити...і(Атенаш 3)

- Почнеться хаос...(Люциандр)

Хаос, звучить не дуже...

- Ще одне питання! А у Даниїла це справді може вийти? І чому інші Шамаханці про це не знають?(Соль)

- Це два запитання! Та я відповім, щоб ви двоє зрозуміли усю тяжкість наслідків. А ти Люциандр, щоб ще подумав над наслідками свого не обдуманого вчинку!(Атенаш 3)

Головнокомандувач говорив злісно, холодно, впевнено, від кожного його слова по мені йшли мурашки. Він робив це навмисно, щоб мокнути Люциандра у проблему головою...

- Так, Даниїл може повернути Лілею! А Шамаханці не знають що можна повернути когось із землі, через зрозумілу причину, їм це ніхто не сказав! Повернемось до вище сказаного, бо почнеться хаос.(Атенаш 3)

- А як тоді Даниїл про це дізнався?(Соль)

- Люциандр, твій провідник, дуже цікавий!(Атенаш 3)

- Та мені й самому не зрозуміло це, тому що це місто за межею, у нього попадають магічні особи після смерті, люди сюди можуть потрапити тільки як провідники. Некроманти до смерті можуть знаходитись і тут і на землі!( Люциандр)

- Все вірно, але завжди є але, і саме ним скористається Даниїл, я не буду переказувати старі легенди про те як у Шамахані встановився саме такий лад. Тільки скажу, що Даниїл старожил, і знає він багато...(Атенаш 3)

- Вам краще залишатись тут, не їхати додому у замок, як ти Люциандр планував, я посилив охорону, і тут найбезпечніше місце у Шамахані! Соломію найкраще відправити на землю!(Атенаш 3)

- За правилами НБ, це порушення правил і я припиню свою участь у...( Люциандр)

- Саме так!( Атенаш 3)

- Спочатку я виграю, а тоді ми двоє відправимось на землю!(Люциандр)

(Люциандр) Розмова з Атенашом 3 справила на мене враження, та здаватися я не збираюся, якщо я зараз втечу на землю, а по іншому це не трактуватимуть, то назад дороги не буде, ну хіба що після смерті, та помирати я також не збираюсь.

Нехай Даниїл тільки спробує забрати у мене Соль...

Уже в кімнаті я відчув як втомився, мало того що я виклався на арені, та ще сутичка з прихвоснями Даниїла і з ним самим, забрала багато енергії.

- Соль, мені потрібна допомога провідника! Тільки старайся зосередитись на передачі енергії, а не розгляданні мого минулого! (Люциандр)

- Добре!(Соль)

Я підійшла до Люциандра, який сидів на кріслі, чекала що він підніметься, чи що...придивилась до нього, а він і справді виглядав втомленим...

- Присідай!

Люциандр вказав на своє коліно запрошуючи. Та що це він собі дозволяє?(Соль)

- Я не сідатиму...

Я не встигла договорити, як він сіпнув мене за руку і потяг до себе і вмостив таки на своїх колінах. Я з викликом на нього подивилась...а він ще ближче нахилився до мене, опалив своїм гарячим подихом і подивився прямо у вічі...

- Не тремти так, я не з'їм тебе, може трішки понадкушую...(Люциандр)

Некромант доторкнувся до моїх губ своїми, ніжно, що здивувало, ми все так же дивились один на одного, не кліпаючи. Потім він все так же ніжно провів язиком, сама не розумію чому я не протестувала, чи то розуміла що марно, чи може....ні...

Він продовжував мене ніжно цілувати, не давлячи як першого разу, а ж поки я не закрила очі й не віддалась цьому відчуттю повністю. По моєму тілу ніби проходив струм і воно жило своїм життям, а серце, точніше я чула як б'ється два серця, моє і Люциандра...

Спалах в очах і я знову бачу те що не повинна. Юного Люциандра, що стоїть на кладовищі зі старшим чоловіком, який щось без зупинки говорить йому, та я не прислухаюсь, я розглядаю свого некроманта, який повільно піднімає обидві руки, дивно розкладає пальці, закриває очі, і говорить мовою яку я не розумію. І просто з могил починають підніматися покійники, усі йдуть прямо до Люциандра, усе кладовище, їх багато, усі різні...я розумію що це спогад, та все одно невимовно страшно, не тільки від такої великої кількості нежиті, а ще від думки що Люциандр на таке здатний, підійняти на ноги ціле кладовище, підкорити своїй волі....

- Соль, Соль, Соломія!!!(Люциандр)

Мене хтось кличе, голос знайомий і трясе, я хочу відгикнутись та мене відволікає нежить, що наступає...

(Люциандр) Я поцілував Соль, хотів відчути трішечки тепла, що йшло від неї...Вперше я був ніжним, не давив, не тис, не хотів налякати Соль, і поцілунок мене захопив, потім я відчув енергію що заповнювала мене, перетікала солодкою, тягучою карамеллю від неї, і знову спогад, моя перша серйозна самостійна робота, точніше масштабне підняття нежиті. Тоді мені було 15 років, батько пишався мною...

А потім я зрозумів, що Соль не приходила до тями, я запанікував, чого це вона, підняв її, поклав на ліжко, кілька раз покликав, нічого, почав трясти, не реагує...так це вже не смішно, спогади спогадами, та прокидатись треба.

Налив стакан води й вилив на Соль, спрацювало, аж легше стало...

- Ти чого!? Що це було?(Люциандр)

- Я, я не знаю, я чула тебе, але не могла повернутися. Мені було страшно, я не хотіла там залишатись, я...

- Все, заспокойся, ти тут, все добре!(Люциандр)

Я заспокоював Соль, обняв, гладив по голові, волоссю, яке уже не було таким чорним, а помітно посвітліло(щоб його), казав що все добре, та сам не був у цьому переконаний, скоріше навпаки...Я не знав чому вона бачить спогади із минулого під час передачі енергії, я не розумів чому вона не могла повернутись зі спогаду і точно не знав як допомогти їй. Хоч є одна ідея...

- Соль, можна проекспериментувати, я навчу тебе як входити в астрал і виходити, це щось схоже, і так ти зможеш контролювати своє перебування у спогадах і покидати їх. Має вийти!

- Ти впевнений?

- На процентів 80, кажу це експеримент, але я думаю що спрацює...

- Якщо ти добре себе почуваєш, то можемо спуститись у низ, і повечеряти з усіма!?(Люциандр)

- Добре, давай, та мені треба переодягнутися і привести себе в порядок...

- Так, мені також! Тільки Соль, давай без сюрпризів! Не розмовляй ні з ким!

- Люциандр, як ти собі це уявляєш?! Навіщо мені туди йти, якщо і слова не можу сказати?

(Люциандр) Так, логіка у її словах є, сам не знаю чому мене так дратує, коли Соль з кимось розмовляє!

- Люциандр! А Корнеліуса не буде?

- Не буде Соль, не буде! Добре, розмовляти можеш, та не зловживай!

- Добре!

Я швидко забігла у ванну помилась, добре, але що робити з мокрим волоссям, фену то не має, супер!

- Виходь уже, а то все пропустимо!(Люциандр)

Я загорнулась у свій улюблений халат і вийшла.

- Тут фену немає, а волосся буде довго сохнути ...

Некромант доторкнувся до мого волосся і воно сухе, нічого собі...

- Дякую!

Я вибрала сукню, темно-темно золоту, звісно довгу, вільного крою і закриту, як же по іншому))) Ох ці некроманти, з ними себе жінкою, точно не відчуєш)) Глянула у дзеркало, о ні, моє волосся. Знову біле, і мабуть, ще біліше ніж було, але як? Як так?

- Сам не знаю що робити з твоїм волоссям, воно ще більше виділяє тебе з натовпу!(Люциандр)

Люциандр тихо підкрався до дзеркала і розглядав мене, так уважно, задумливо...(Соль)

- Може обстригти...!(Люциандр)

- Ні, я не дозволю!

Злорадна посмішка некроманта, яка означає що моя згода йому не потрібна...

- Та заспокойся ти, я пожартував!

А казав що некроманта не жартують!(Соль)

Він підійшов до шафи й почав швидко вдягатись, а я відвернулась, і почала розчісувати волосся, яке не віддам, щоб він собі там не надумав.

- Ходімо!

Ми спустилися на низ, пройшли коридором і зайшли у велике приміщення, заставлене столиками, за якими сиділи нелюди, схоже на ресторан на землі, в дальньому кінці за великим столом сиділи некроманти, це відчувалося по чорній аурі й холоду... Здається тут були усі учасники НБ, що залишились, з Люциандром дев'ятеро.

- Спокійної смерті!(Люциандр)

- Спокійної смерті!

До нашого приходу усі про щось говорили, сперечались, та побачивши нас одразу притихли.

Від мене усі відводили погляд, постарався Люциандр...

- Що святкуєте? Мою сьогоднішню перемогу?(Люциандр)

Ми присіли, нам принесли столове приладдя, щось налили у бокали, та напружена атмосфера так нікуди й не ділась.(Соль)

- Ну це навряд... А що з твоїм провідником, щось побіліла дівчинка?(Андріан)

- Як бачиш!(Люциандр)

Андріан глянув на мене, та так що...я пожаліла що заявилась сюди...

І все, далі знову почались розмови, переважно про нежить і НБ, Люциандр гармонійно влився у загальне русло, потім розмова пішла про Даниїла і його клан магів.

Я повільно їла салат з овочів, бо м'ясо було не зрозуміле для мене, одним словом не могла я його з'їсти, а потім мені принесли великий шматок шоколадного торта, а пооглядалась, точно, тільки мені...

- Люциандр, ти спеціально сюди прийшов, щоб вивідати інформацію про Даниїла?(Андріан)

- Якщо нічого не знаєш, то можеш просто помовчати!(Люциандр)

- Тут саме навпаки, я багато знаю, на відміну від тебе я цікавлюся політичним ладом Шамахану. І моя скромна порада, віддай те, що він хоче!(Андріан)

Андріан говорив злорадно і був явно задоволений проблемами що назрівають в Люциандра, які, мабуть, літали у повітрі...бо усі некроманти крім Якима наслідуючи Андріана злорадно посміхались

Андріан, нахабно дивиться на мене, не дарма вони посварилися... Ще мене здивувало, що Люциандр не злився, він думав над його словами, і до мене вперше підкрався гидка думка...А якщо справді він дозволить Даниїлу забрати мене? (Соль)

- Я не ти й своє не віддаю!(Люциандр)

Після цієї відповіді стало легше (Соль)

- Даниїл старожил, його клан найчисельнішій і його наказу слухатимуться без суперечності, без зайвих слів, а ще він головний опонент Атенаш 3!(Микита)

(Люциандр)Я зрозумів на що натякав Микита, що кожен некромант сам по собі, станеться щось зі мною, інші не вступатимуться, крім сім'ї. Ніхто не буде ризикувати через одного, у нас не має єдності... І саме зараз я зрозумів, навіщо Андріан рветься до влади, стане він Командиром Шамахану і його накази будуть виконувати в першу чергу некроманти, бо він буде старшим по чину...

Соломія, Соломія...вона сиділа біля мене, тихо їла торт, і мабуть, не здогадувалась у що я вв’язуюсь через неї, масштаби навіть мені важко уявити... Так, воно просто людина, та вона моя, і віддавши її без бою, це вирок для мене, я втрачу свою честь...я дав їй слово, що поверну на землю до Адель. Я дурень, навіть Адель дав слово, коли привіз до Соль, що поверну її сестру цілу і неушкоджену...знав би я на що підписуюсь, тоді б точно відмовився від провідника, не робив би цього фатального кроку.

Якби я більше цікавився Шамаханом, якби...та без сенсу картати себе, вибір зроблено.

Заграла музика, дівчина нежить, грала на фортепіано. (Люциандр)

(Соль) Я почула дивні звуки, щось знайоме, дівчина грала на фортепіано...дівчина! Глянула на руки- нежить, я так скучила за звичайними людьми...тут навіть музика не така, звуки якісь приглушені, мертві, вони не зачіпляють струн душі, що тут сказати, грає- нежить...

У пориві відчаю, суму...я встала і підійшла до фортепіано, дівчина саме закінчила і мовчки вступила мені місце, я вміла грати, не професійно звісно...я поклала свої холодні пальці на клавіші й заграла сумну мелодію, яка зображала стан душі й тихо заспівала:

- Мої слова- звучать не так,

Вони сумні, немов німі,

І звуки ці, в душі стоять і не летять.

Бо крил нема...

Нема тепла...

Лиш вічна мертва мерзлота.

Така увага на одну мене маленьку і худеньку, усі без виключення дивляться на мене, я припинила грати...(Соль)

(Люциандр) Соль грала на фортепіано, а коли заспівала, я наче прозрів і вперше її побачив, почув, я...жадібно ловив кожне її слово, звук, настільки переповнений емоціями, що їх вистачало на всіх присутніх.

Вона припинила грати й встала, я підійшов і вона без слів пішла за мною...

- Мило співаєш! Та краще лягай спати...

Вона швидко переодягнулась у ванній і лягла у ліжко, а я сів на крісло біля столу і думав, перебирав усі можливі варіанти розвитку подій і жодний з них мене не влаштовував



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись