Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Розділ 29.

Даниїл чекає, вичікує слушної нагоди, я не сумніваюся в цьому!

Яким пішов, Соль мовчала та я і сам не знав що їй сказати...

- Соль, давай я розкажу тобі, як увійти в астрал і вийти з нього, потренуємося, а потім ти поділишся із моєю нежитю енергією, перевіримо результат!

- Так, але можна без нежиті?

- Присядьмо на землю у зручній позі...(Люциандр)

- Холодно!(Соль)

Люциандр подав мені подушку, я зручно вмостилась, у голові все крутилась картинка пози лотоса, я сіла подібно.

- Заплющ очі, постарайся очистити свій розум, ні про що не думай, відчуй як розслабляється твоє тіло, відключається мозок, зникають усі думки, тільки темрява, тиша. З'являється коло світла, що рухається, ти підходиш, роздивляєшся і заходиш у середину. Бачиш своє тіло?

- Так!

(Соль) Я бачу зі сторони себе, як я сиджу поруч Люциандра, я настільки здивована, відчуття нереальні, так легко я себе ще не відчувала..

- Я тут!(Люциандр)

Я оглянулась і побачила Люциандра, він також повис у повітрі над своїм тілом.

- Ми в Астралі?

- Ще ні!

Я відчула як простір розширюється і затягує кудись і ми перенеслись на берег озера, дуже дивного, мов живого, це відчувалося...

- Ось це астрал, я хотів щоб ти побувала саме тут. А так то можеш сама вибирати куди ти хоч потрапити, чи побачити. Та пам'ятай, це не іграшки, повинна бути ціль, необхідність, інакше можуть бути наслідки, або проблеми, тут живуть різні істоти тонкого плану, і людьми новачками вони живляться, викачують енергію.

Я слухала з відкритим ротом...

- Соль, а тепер уяви собі в образі нашу кімнату, своє тіло, побажай повернутись...

Я заплющила очі й зробила все як сказав некромант...і відчуття польоту зникло, тіло налилося тяжкістю, я відкрила очі, і побачила кімнату...

- Вав, це було просто супер!

Я піднялась і похитнулась, важко так одразу перемикнутися...

- А на землі так само можна?

- Можна Соль, та не так просто, потрібні роки тренувань, для таких як ти звісно. А у Шамахані вихід в Астрал легший, а ще ти провідник, тому висновки роби сама! Сподіваюсь ти зрозуміла принцип, як входити й виходити?

- Так!

- Якщо не зможеш вийти зі спогаду, застосуєш досвід Астралу, а ще краще попробуй взагалі не влізати у чужі спогади!

- Попробую!

- Добре, ходімо у підвал!(Люциандр)

У підвалі, все у тому ж приміщенні, тільки відбудованому, Люциандр проводив тренування з нежитю, а потім м’яко кажучи попросив поділитись енергією.

Нежить як і в перший раз підійшов і простягнув руки, а я щоб його не бачити заплющила очі.

Руки у нежиті неймовірно холодні, мабуть, лід тепліший...та попри це я відчула що мене знову затягує у відрізок життя нежиті, я намагалась боротись та марно. І я стою на вершині гори, дуже високої, краєвид такий, що слів не підібрати, а повітря настільки холодне, чисте, що вдихати важко, боляче...на самому краю скелі стоїть він(нежить).

- Іренарх! Не треба!

Я обернулась, побачила молоду дівчину, босу й одягнену як старовинні люди у музеї. Вона звернулась до чоловіка, а він нічого не відповів, просто стрибнув у низ...

Дівчина від переляку крикнула і підбігла до краю, як і я...він живий, живісінький, стояв на самому низу прірви...

Я розплющила очі, побачила злісного Люциандра і...

- Чому я мокра?

- А чому ти не приходила до тями, чому не поверталась?(Люциандр)

- Іренарх, його звати Іренарх!


* * *
Ранок, Люциандр досі на мене злий і навіть не говорить, не знаю, що це найшло на нього?

У павільйоні учасників я побачила Микиту, він битиметься проти Люциандра, не хотіла я щоб Микиті поставили тавро...

І я підійшов до нього, поки Люциандр розмовляв з Атенашом 3.

- Микита, бажаю удачі і якщо ти програєш, не засмучуйся...

Я говорила тихо, хотіла підбадьорити некроманта, бо бачила на що здатна нежить Люциандра і точно знала що він виграє, навіть ящери не суперники.

- Дякую Соль, та я ще не програв.

- Звісно...

- Соломія!

Голосний оклик Люциандра пролунав на весь павільйон, я швидко підійшла до нього, не бажаючи нової бійки.

Люциандр дивився на мене чорними очима, отже злий.

- Під час бою, ти посидиш з Головнокомандувачем!(Люциандр)

- А чому не з Якимось і Констянтином?

- Вас не влаштовує моя компанія?( Атенаш 3)

- Я просто поцікавилась...

Та не те щоб не влаштовувала, просто з Якимом і Констянтином звичніше...

За командою Головнокомандувача усі некроманти рушили до трибун, Микита і Люциандр на арену, а я пішла за ним.

- Сиди тут!( Атенаш 3)

Я сіла на крісло, зручніше ніж у ложі некромантів, а Атенаш 3 оголосив початок бою й одразу повернувся, сів поруч, що не сподобалось мені, як і те, що тут нікого крім нас не було...

- Наскільки ти вірна Люциандру?(Атенаш 3)

- Що? Не розумію?

- Якщо я захищу тебе від Даниїла, ти залишишся тут зі мною?

- Ні!

- А якщо при цьому не постраждає Люциандр? Так розумію, ти думаєш що усе дуже просто, Люциандр добрий лицар переможе усіх і поверне даму серця до дому! Тоді скажу відверто, шанси на такий розвиток подій, мізерно малі!

- Але є?!

- Соломія, Соломія, ти дуже юна, і нічого не знаєш про Шамахан, про Даниїла, про тутешні закони. Люциандр сам, максимум з кількома десятками вірних його родині й це все. А Даниїлу підкоряються тисячі вищих магів, з великими втратами та Даниїл переможе...

- А ви, ви не допоможете Люциандру? Ви ж самі розповідали, що Шамаханці не мають дізнатися що людям із землі можна потрапити у Шамахан!

- Так, це правда! Тому я пропоную тобі найкращий варіант! Я допомагаю Люциандру, а ти залишаєшся зі мною!

- Тобто з вами?

- Тобто моєю жінкою, у всіх значеннях цього слова!

- Ні! Я не розумію, у чому тут моя вигода?

- Ти залишишся живою, як і Люциандр!

Я не знала що відповісти, я розгубилась, я...

Крики ящерів привернули мою увагу, я встала із крісла, щоб краще бачити... ящери нападали на нежить, та Іренарх вправно відбивався, що не скажеш про нежить Микити, Іренарх вивів зі строю трьох ящерів, ще одного інша нежить, і останнього нежиті убили разом, на цьому їхній союз завершився.

Почався бій нежиті, та мене відволікали розірвані туші ящерів...деякі корчились у передсмертних муках, і від цієї картини у мене розривалося серце...

Іренарх створював магічні кулі, інша нежить їх відбивала, ще кілька випадів і Іренарх розізлився, ну це я так іменувала, бо емоцій у нежиті нуль. Земля відчутно затряслась, навіть трибуни тряслись, я глянула на Атенаш 3 і він здивовано вигнув брови, а через кілька секунд земля під ногами нежиті Микити ожила і розірвала його на частини...

Тиша, чути було тільки тремтіння землі, усі вболівальники відкривши рота дивились на арену... І знову приглушений шум, іншого у Шамахані не буває...рев нелюдів, крики привітань...

- Подумай про мої слова!(Атенаш 3)

Він спустився на арену, оголосив переможця, наніс тавро Микиті, як же жаль його.



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись