Я некромант.

Розмір шрифту: - +

Розділ 31.

Я вирішив усіх відволікти від сумних думок і трішки розважити...

- Ходімо вечеряти на низ!(Люциандр)

- З Андріаном і його прихвоснями?(Яким)

- Та ні, сядемо окремо, нам же не обов'язково сидіти за некроманських столиком?(Люциандр)

- Вірно кажеш!(Констянтин)

(Соль) Прийшов Люциандр з Констянтином, а мені аж від серця відлягло, і пропозиція піти вечеряти на низ, мені сподобалась!

Я підійшла до шафи й так не хотілося вдягати наряди що придбав Люциандр для мене, хотілося вдягатись як я - Соломія Кирилова! Я потягнулась до синіх джинсів і рожевої сорочки, так, це те що мені потрібно!

Швидко переодягалась у вбиральні(як завжди) розчесала своє довге, біле волосся, підвела губи(ледь-ледь) і вийшла.

Некроманти округлили очі...

- Соль, що за маскарад?(Люциандр)

- Та ні Люциандр, досі був маскарад, а це мій звичний одяг!

(Люциандр) Та що це на неї найшло, може я занадто добрий останнім часом, перестала мене боятись...

- Добре, нехай!( Люциандр)

(Соль) Ми зайшли у те саме приміщення, Люциандр покликав офіціанта і показав на столик за яким сиділи нелюди... Дві хвилини й той столик був порожній, його уже сервірували для нас.

Присутні нелюди на нас дивились, і Андріан з іншими некромантами, що сиділи за тим же столиком що і того разу. Так, я зрозуміла, у них як в інституті, поділені компанії, у кожної свій столик, а ми щойно порушили систему...

- Соль, що будеш їсти?

Це мене запитали? Вперше, Люциандр поцікавився, що я їстиму, до сьогодні він сам вибирав їжу.

- А що є? Може є меню?

- Є, та ти там нічого не зрозумієш.(Люциандр)

- Соль, я раджу креґеветки гриль з медовим соусом!(Яким)

- Можна!(Соль)

Усе принесли дуже швидко, "креґеветки" виявились дуже смачні, усі їли, розмовляли і я вперше брала участь у некроманській розмові про нежить, правда з мене посміювались, та я не зважала, я вперше відчула себе тут не чужою, не річчю яку не чують бо не слухають...

- Люциандр, твоя нежить сьогодні була в ударі, землетрусу в Шамахані не було — ніколи!

- Іренарх!(Соль)

- Нежить звати Іренарх? Соль, ти що нежиті ім'я даєш?(Констянтин)

- Ні, його так звуть!

- Звідки ти знаєш, як нежить звати. На табличці біля могили прочитала?(Яким)

- Ні...Як ви не розумієте? Все нежить і нежить! А Іренарх також був людиною, кохав, мав дружину, дітей за яких віддав життя... А ви некроманти, використовуєте його тіло після смерті для своїх розваг, які є просто варварськими!

- Людина, що тут ще скажеш!(Констянтин)

- Некроманти!(Соль)

Усі троє засміялись і різко замовкли, вони дивились на когось, позаду мене.

- Світлої смерті!

Дарія, я одразу впізнала її голос.

- Світлої смерті!(Люциандр)

- Бачу у вас весело, можна приєднатись?(Дарія)

Люциандр піднявся і галантно допоміг їй присісти.

- Люциандр, усі тільки говорять про сьогоднішній бій!(Дарія)

(Люциандр) Дарія нахилилась до мене, коли це говорила, я мимоволі вловив реакцію Андріана, він просто кипів від ревнощів і порівняв зі своєю — спокійною.

Не розумію, ще кілька місяців тому і я б віддав праву руку за те щоб Дарія надала перевагу мені...

- Дарія, твоя сім'я повернулася додому, разом із братиком! Ти залишилась?(Констянтин)

- Як бачиш!(Дарія)

Дарія зміряла неприємним поглядом Соль, яка після її появи, одразу замовкла.

А я думав над її вчинком і не розумів, чому, як родина дозволила їй залишитись? Неодруженій, без нагляду рідних!

- Соломія, як тобі Шамахан?(Дарія)

- Дуже...екзотичний...(Соль)

- Корнеліус передавав тобі привіт! Коли ти тільки встигла так близько з ним познайомитись?(Дарія)

(Соль) Почувши фальшиве здивування Дарії й завуальовану образу, я завмерла від неприємних спогадів про Корнеліуса...

- Пізно уже! Нам час!(Люциандр)

- Люциандр, проведеш мене?(Дарія)

- Не зможу!(Люциандр)

- Я проведу!(Костянтин)

(Соль)Атмосфера із теплої перетворилась на морозну, дякую Дарія! Один Констянтин галантно подав руку Дарії, щоб провести, та вона проігнорувала цей жест і гордо попрямувала до виходу, Констянтин попрямував за нею.

У нашій кімнаті Люциандр був ще досі із чорними очима, він злився, навіть його рухи були різкими, відчинявши двері він ледь їх не вирвав. А я мовчала...

(Люциандр) Слова Дарії мене розізлили, розлютили, ні, не так, не слова Дарії, а той факт, що я не зміг захистити Соль від Корнеліуса, це так давило...

Соль переодягнулась у свою дитячу піжаму і я пригадав наш перший поцілунок на землі у моїй кімнаті.

Підійшов до неї, вона хотіла відступити, та я не дав, одною рукою обняв за талію і підійшов максимально близько, я хотів знову відчути її губи, як на землі.

- Поцілуй мене...

Попросив я, не приказав, вперше у своєму житті...

І нахилився до неї, відчув аромат, дивовижно живий, який пробирався мені під шкіру, лоскотав нерви.

Соль не тряслась як в перший раз, поклала руки мені на плечі, а не впиралась мені ними у груди, я прийняв це як зелене світло і нарешті поцілував її...не знаю скільки це продовжувалось, поцілунок не переривався, ні на секунду, ставав все відвертішим, інтимнішим, я був настільки збудженим, що насолода межувала з болем.

Я розщепив сорочку Соль, зняв її, почав гладити ніжне тіло, потім джинси й піднявши її на руки опустив на ліжко, бо від бажання підкошувались ноги.

Я відлучився на кілька секунді, швидко зняв усе з себе, в очах Соль появився страх, невже злякалась голого чоловіка?

Та зараз не час для скромності, я ліг поряд, почав знову цілувати її губи, шию, груди, зняв решту одягу, почув тихі стони й все, далі відбулось те, чого я так чекав, бажав...

(Соль)Ранок, я лежала біля некроманта, який ще спав і обдумувала ніч.

Згадувала свій перший раз, який насправді я погано пам'ятаю, мені було тоді 17 років, я з подругами пішла на круту вечірку, як ми тоді думали, я випила коктейль, в голові запаморочилось, я добре не розуміла що відбувається, прокинулась у невідомій кімнаті сама, добралась на таксі додому, довго плакала і проклинала усе на світі. Те що подруги мене кинули, що коктейль виявився з наркотиком, що моїм станом скористався покидьок...Я нікому нічого не розказувала, не шукала його, не писала заяви, навіть "подругам", тим більше батькові...

Ось такий мій перший, невдалий секс, а далі я нікого близько до себе не підпускала, а коли сталась фінансова криза у батька, а потім інсульт, то і взагалі, навіть часу не було думати...

Знову подивилась на некроманта і не могла повірити, що ця ніч реальна, мені було так добре, я ніколи такого не відчувала...я просто не знаю що думати.

Але найбільше мене лякало що далі?

- Привіт.(Люциандр)

- Привіт!

Соль виглядала стривоженою, так не такого виразу я чекав після бурхливої ночі!

Вона хотіла встати..

- Почекай...

- Ми запізнимось на бій!(Соль)

- Добре!

Ми сиділи на трибунах, дивились на бій нежиті, весело наглядати як напружується Андріан, як ящери кусають, гризуть нежить, та не довго це триває. Андріан виграв, його нежить сильний супротивник. Та нічого, завтра побачимо хто сильніший.

- Люциандр...

Мене тихо покликала Соль, яка до цього сиділа тихо як мишка, вона дивно себе веде після ночі...

- Так.

- А завтра також будуть ящери?

- Ні...

- А як ускладниться бій?

- Буде битись нежить і некроманти.

- Тобто?

- Соль, невже потрібно усе розжовувати? Завтра я виходжу на арену і битимусь з Андріаном!



Іса Тарк

Відредаговано: 13.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись